Мені ця оповідка нагадала про Джекіла та Хайда) Ви наче окремо, а потім разом, а потім бац! Ти Хайд))
Здалося, що у тексті є повторення одних і тих ж думок. Про квартиру, страх від поглядів. Це не заважає, але можна було би звести це до лаконізму, а натомість збагатити текст ще чимсь.
Ймення «монстр» — пристойне, але інший позивний міг би додати історії родзинки. Кольору. Бо так надто звичайно.
Мені сподобалося усе те, що про обличчя. Ніби простенько, але трохи моторошно: це ж бо уявити тільки.
А! У «Домі дивних дітей» була така ж темка. Але там лиш рот.
Над написанням ще можна працювати.
До прикладу:
«Пустка» — порожнеча.
«у середині» — всередині.
«Остання спроба жити звичайним життям. З останніх сил» — тавтології.
(їх доволі)
«врешті решт» — через дефіс.
«людяно» — людно.
«пронизували наскрізь» — масло масляне.
«Слід бути» — варто.
«останнього поверху дев'ятиповерхівки»
Тут повторення. Просто 9 поверху.
«у це вірила» — у неї. Мова про мантру.
Це треба одним реченням:
«квартири. Місця, що стало моїм сховком на невизначений час»
«істина. Правда, яку я намагалася приховати від усього світу»
«почалося не так давно. Спочатку»
Ну й так далі.
Голос у голові - як у божевільних. До речі, оркестр (який не змовкає) - теж одна з їхніх галюцинацій. Але добре показано, що ГГ боїться: ось інші дізнаються, яка вона... Страх на початку показано добре. Суб'єктивізм у цьому творі якраз доречний.
Сумна історія. Написано цікаво, єдине що викликало питання - а оточуючі його теж чують? Чи, виходить, воно несправжнє? Трошки не вистачило деталей. Але ідея гарна, персонажу співчуваєш, кінцівка з моїх улюблених :) Дякую авторці!
Дякую за відгук)
Так, воно було лише галюцинацією героїні. Але вона думала, що справжнє і дуже боялася, що люди помітять цього монстра. Так, як текст писався від першої особи, то й опис був лише з її відчуттів і одразу не зрозуміло насправді це чи ні.
Я пройнявся історією, гг викликає співчуття. В моменті де вона приймає рішення - я їй повірив і коли дійшов до розв‘язки то вирішив, що це класне закінчення. Свідомість наповнена жахами космічного масштабу.
Дякую, успіху!
о, мій улюблений жанр -- психоаналітичний шизо-горор )
мінус лише в тому, що ці історії в підсумку надто соціальними виходять, наче читаєш чиюсь історію хвороби... У мене теж є така річ, подивіться "Шалений Заєць", якщо цікаво. Мені здається, якщо ввести в шизо-горор елемент балагану і веселого трімфу зла, як в "Природжених вбивцях", історія лише виграє.
Але написано норм. Переконливо.
Я читав Шалений Заєць, сподобався, добряче нагадало фільм Доні Дарко про шизоїда якому вважався також моторошний заєць чи пасхальний кролик хз) А ця історія нагадала мені, ще один твір у першій підгрупі ніби він пріквел до Непристойної усмішки, там якраз ловлять таку дівку уповноважені служби, бо вона не прийняла пігулки та не одягла маску-на обличчя, яка маскує реальне лице)
Кошмар iз темряви
Криклива Королева
Коментарі 16