"ЗЛАКРОВ": а потім всі ржуть. Зло-огляд на перший черкаський трилер за мотивами творчості Назарія Вівчарика

Український кіногорор не стоїть на місці. Нещодавно світ побачила екранізація творів черкаського письменника Назарія Вівчарика “Злакров” — три новели, об'єднані спільними сюжетними елементами. Задіяна була велика кількість людей, а відбувалось усе за підтримки департаменту освіти та гуманітарної політики черкаської міськради. Проект амбіційний, режисер Максим Дубінський не просто знімав кіно — судячи з англомовних субтитрів, він був націлений завойовувати захід.

Що у нього вийшло і чи вийшло щось узагалі — у нашому огляді.

!!!ДАЛІ СПОЙЛЕРИ!!!

Починається кіно зі сцени, де компанія молодих людей сидить біля вогнища.

З перших кадрів субтитри б'ють закордонного глядача по голові заяложеним стереотипом про те, що “куми в Україні більш важливі ніж кровні родичі”. Подяка творцям за невеликий оммаж убік “Останнього москаля” і творчості “Шоу Довгоносиків”.

Місцевий рокста біля вогнища бринчить невмируще “Насінг елс меттерс”, поки інші пробують теревенити. Судячи з усього, компанія засідає давно — усі теми для розмов вичерпані, усі новини обговорені, єдине, що залишається героям — зацікавлено читати склад сардельок на упаковці і жартувати про африканську чуму свиней.

Людоньки весь фільм розповідають одне одному страшні історії — перша з них про цю ж чуму та пригоди двох кумів (оповідання “Зустріч з кумом” зі збірки Назарія Вівчарика “Те, що серед нас”).

Отже, двоє товаришів їздять по селу і шукають у закинутих хатах старий мотлох для оздоблення ресторану свого шефа. Герой каже, що село давно вимерло, бо колись тут була епідемія свинячої чуми. Чума безпечна для людей, але оскільки люди були змушені спалити всіх свиней під час карантину, а зараз село пустує... можна зробити висновок, що людям без свиней було дуже сумно, тому вони й покинули свої домівки.

Адже там усе нагадувало про улюблену льоху.

Це є офіційна версія влади, але ж, як відомо, ВЛАСТІ СКРИВАЮТ, тому у героя новели є своя думка. Якось герой із кумом рубали дрова біля цвинтаря. Колись там совєти зливали нафтопереробні продукти, ВІДХОДИ З АЗОТУ (що б це не було) і фармакологію. Задовбаний кум спересердя увігнав сокиру у товсту вербу, яка спокійно собі росла в полі хімікатів, і йому на пальці бризнула отруйна і містична смола...

Головний герой миттєво дістав пляшку самогонки, яку завжди беруть з собою всі куми, як ідуть до кладовища рубати дрова, але не встиг із дезінфекцією РАНИ (дерева?) — його товариш обхлебтався темного варення, і з очима “ТАКИМИ, ЯК МОРОК, ТАКИМИ ЧЕРВОНИМИ, ЯК ВОГОНЬ” шакально утік в ліс.

Тому село й вимерло.

Божевільний чупакаброкум розважався тим, що давив кролів і рвав свиней, а ще перекусив горлянку копу, тому все списали на Африканську чуму і забули. А дарма. Цей же всюдисущий кум вистрибує перед камерою під кінець новели і намагається убити героїв поглядом диявольських підмальованих очей.

Вертаємось до хлопчаків і дівчаток біля вогнища.

Герой Назарія Вівчарика починає розповідати про весілля, з якого якось повертався. Ця кіноновела базується на оповіданні “Ніч на вокзалі”, яку можна знайти у збірці “Ігри з темрявою” від журналу “Стос”.

На початку новели знову бачимо одного з кумів — головного героя попередньої історії. Благо, він лише підвозить головного героя до вокзалу.

Пустельний вокзал у чорно-білих тонах, голос жінки з-за дверей, яка давно померла — це доволі гарна атмосферна ідея з великим потенціалом. Відкритий фінал, що відрізняється від книжкового, химерна розмова з дивним незнайомцем на пероні створює навіть таку-сяку концептуальність і навіює думки про чистилище, у яке насправді після смерті потрапив головний герой.

Але ж не потрапив, бо він сидить і розповідає про це біля вогнища.

Герой Назара Вівчарика перебуває під сильним враженням від весілля, з якого їде — воно йому сниться, поки він дрімає на таємничому вокзалі. Сниться в усіх подробицях — з танцями, шізгарою та барбарою стрейзанд на фоні, і не зовсім зрозуміло, навіщо глядачу це показувати. Судячи з розгубленого вигляду гостей на весіллі, вони навіть не здогадувались, що кадри зі свята стануть частиною ПЕРШОГО ЧЕРКАСЬКОГО ТРИЛЕРУ “ЗЛАКРОВ”.

А сцена, де пан Назарій їсть булочку під неонуарну тему з Макса Пейна 2 — безцінна.

Тут можемо побачити й режисера стрічки — Максима Дубінського. Його гра під час монологу на пероні не викликає такого інстинктивного відторгнення, як акторські потуги інших задіяних, а проте саме його герой зводить увесь цей сюр в абсолют, йдучи по колії у світанок і співаючи пісеньку про бравих комсомольців.

Погнали далі.

Вогнище. Дівчинка тепер буде розповідати про місцевого різника.

Його прозвали Різником, бо він, власне, і був різником. Закладаюся, перукаря в цьому місті прозвали Перукарем. У чоловіка злі люди викрали доньку і шантажують його, аби він убив кількох членів злочинної організації. Тутешній Містер Зло, відповідаючи на його дзвінки, милується фотографією Віктора Федоровича Януковича.

Зло таке зле.

Різник тепер працює у барі, де збираються братки. Він притарабанив з собою кейс із ножами, який непомітно розклав під шинквасом і прикрив ганчіркою. Відомо ж — якщо людей буде багато, то і ножів треба багато.

Маємо строкату компанію братків — байкер-бандит Найк, гнилий чиновник Бордюр, колишній військовий Франк, слизький тип на геліку Мерседес, Антібіотік, Кавєрін і бугор Кабан, що дуже любить співати.

Назарій Вівчарик і Максим Дубінський вивалюють на глядача купу інформації про біографію братків, намагаючись надати героям хоч якоїсь об'ємності. Через хвилину вони всі вмирають від ножів різника-бармена. Ніякої охорони навколо немає узагалі. Жодного опору, жодних складнощів для головного героя. Чому б тоді Містеру Злу не відправити в бар одного свого хлопця з автоматом? Чом би не спробувати підірвати їх під час зустрічі? Навіщо викрадати доньку наближеного до братків кілера і намагатися його шантажувати?

Новела закінчується, і оповідь повертається до компанії біля вогнища. Всюдисущий кум, який за роки поневірянь черкаськими лісами не змінився і навіть не забруднився, знаходить героїв знову. Чути жіночий крик. Потім всі ржуть: остання сцена атмосферно переходить у веселі титри з бекстейджем та невдалими дублями.

Усе це було б дійсно смішно, якби не було так сумно.

“Бабай” зазвичай толерантно мовчить, коли спостерігає, як окремі люди, намагаючись потішити почуття власної важливості, пхаються в те, в чому вони абсолютно некомпетентні. Та зараз він скаже.

Український горор народжується дуже поволі. Зацікавлені люди без вигоди для себе роблять титанічні зусилля, аби переконати українських читачів, що наш горор теж може бути на рівні закордонного, і що на нього теж варто звернути увагу. Натомість такі проекти як “Злакров”, яким чуже поняття хоча б якогось якісного рівня і які виїжджають на першості, це не просто кумедний фейл когорти людей, це одне з тих руйнівних явищ, які дискредитують український горор як жанр і знищують бажання у аудиторії цікавитися ним взагалі.

Для розвитку жанр цілком собі обійдеться і без таких ентузіастів.

Не можемо не дати вам можливості покричати сформувати свою власну думку про фільм:

PS: І бонус: 

Ось вам неофіційний OST фільму “Злакров” — неповний список композицій від іноземних виконавців, які лунають в фільмі і навіть не отримали честі бути згаданими в титрах. Щоб хоч десь вони були: 

Николай Кооль - ТАМ ВДАЛИ, ЗА РЕКОЙ 

Kärtsy Hatakka & Kimmo Kajasto - Max Payne: The Fall Of Max Payne 

Metallica – Nothing Else Matters

Dire Straits – Six Blade Knife 

Dire Straits – Calling Elvis 

Dire Straits – Private Investigations

Cannibal Lectures - Saga of the Cannibal Lectures - Dez Looca

Venus - She's got it!

Duck Sauce - Barbra Streisand

BONUS TRACK: Michael Krug - Vladimir Central