ЗІБРАННЯ ТВОРІВ. Амброуз Бірс

У старі часи, коли я читав по одній книжці за раз і не розумів, як це — читати декілька одночасно, натрапив на рецензію Сашка Завари на «Зібрання творів» Амброуза Бірса. Сашко в ній наголошує: «Саме цю збірку оповідань неможливо читати запоєм». На що я відреагував із викликом, тож… читав її цілу осінь. Оповідання за оповіданням, одне на день-два, а то й три дні; я продирався між ними, ніби крізь густий, наповнений темрявою ліс. І коли в мене виникало бажання прочитати більшу кількість оповідань на добу, я ледь не божеволів. Цю книжку справді не можна «проковтнути» миттєво.
⠀
Кожне із Бірсових оповідань варте того, щоб його «пережити» (боронь Боже, насправді) та переосмислити. Його тексти, сповнені ореолу таємничості, балансують на грані психічного розладу та містифікації в реальному житті. А інтрига та неймовірні збіги не полишатимуть вас у жодній із цих оповідок. Також у деяких авторових розповідях присутні теми та речі, дуже не притаманні кінцю ХІХ століття.
⠀
Втім, найбільше мені сподобалася частина, де письменник пише про те, що справді пережив і на чому знається – про війну. Попри те, що це суцільна «чорна література», у збірці «Солдати» присутня тема громадянська війна в Штатах. Тут автор, на мою думку, досягає вершини парадоксальних життєвих збігів, які не піддаються вірі. Поряд із цим тексти переповнює невимовний біль, німий крик до вбитих батьків їхніми ж синами чи навпаки. І все це прошите чорними нитками готичного стилю Бірса, стилю самої смерті.
⠀
То хто там казав, що «Майстри готичної прози» - тільки лякалочки на ніч?