Я почала писати, не уявляючи, хто буде вбивцею

Запекла книгожерка: Ви справжня фанатка трукрайму і часто використовуєте елементи реальних злочинів у своїх романах. Чи можете ви розповісти трохи про свій робочий процес? Ви зазвичай спочатку знаходите реальний злочин, а потім розвиваєте ідею роману, чи ви починаєте із загальної концепції роману, а тоді вже досліджуєте факти з реального життя?

Кара Хантер: Зазвичай я почую про якусь реальну кримінальну справу, і тоді народжується ідея. Так, у «Доки темно» йдеться про Йозефа Фріцеля, який на роки ув’язнив свою доньку в підвалі. Це підштовхнуло мені написати перші сцени моєї книги, де молоду дівчину з дитиною виявляють у підвалі будинку старого чоловіка з деменцією. Але решта роману розвивається іншим шляхом – не обов’язково саме так, як було у тій історії, яку я беру за основу.
Але, наприклад, трампліном для роману «Hope to Die» (він поки не був виданий українською) стала ціла справа. Я дивилась документальний міні-серіал «Exposed: The Case of Keli Lane» ¹ і була вражена цією історією – як це могло статися, чому хтось так вчинив. Роман — це мій власний погляд на те, що могло б статися, тобто історія таки вигадана, але дуже близька до реальної.

¹(Келі Лейн – відома і успішна спортсменка, що вбила свою новонароджену дитину)

Ви зазвичай обираєте одну кримінальну справу та будуєте історію навколо неї, чи віддаєте перевагу поєднанню елементів із кількох справ, щоб створити абсолютно новий сюжет?

І те, і інше. Більшість моїх оповідань є сумішшю багатьох елементів з різних справ: персонаж звідси, мотив звідти, місце дії ще звідкись. Письменники – як сороки, завжди з різних місць щось підбирають.

Чи можете ви пригадати, як усе почалося, коли ви вирішили написати свій перший кримінальний роман? Ви вже тоді захоплювались трукраймом, чи це стало вашим гобі після початку письменницької кар’єри?

Я полюбила читати про злочин відтоді, як у підлітковому віці вперше відкрила для себе Агату Крісті (до речі, дуже гарний приклад для наслідування!). Кажуть, треба писати про те, про що ти любиш читати, тож було природно, що я від початку стала писати детективи і трилери.

Розкажіть трохи про свої дослідження - де ви зазвичай збираєте факти і наскільки глибоко вивчаєте справу, яку берете за основу для книги?

Я намагаюсь робити все правильно. Витрачаю купу часу на дослідження в Інтернеті, і в мене також є команда консультантів, які допомагають мені з конкретних питань.
Двоє моїх найважливіших радників — офіцер поліції та експерт-криміналіст.
Криміналістика є найважливішим елементом будь-якого сучасного кримінального роману, бо я маю донести все точно і правильно. У мене також є адвокат і психіатр, з якими я можу проконсультуватись, а щодо деяких романів я також спілкуюся з людьми, які мають конкретні знання – наприклад, у «No Way Out», історія починається з пожежі в будинку, і я витратила багато часу у місцевій пожежній частині, вивчаючи, як вони розслідують підпали та підозрілі пожежі.

Чи стикалися ви з якимись несподіваними відкриттями, досліджуючи кримінальні справи для своїх романів?

Найцікавішим було дізнатися, що пожежникам заборонено мати бороди! (це тому, що вони можуть заважати вдягати захисне обладнання).

Коли справа доходить до широко відомих, «гучних» кримінальних справ, таких як історії Джека-Різника, Болотяних вбивць або Теда Банді, чи вважаєте ви, що їх подальше вивчення все ще має сенс? Або ж цікавіше заглибитися в менш відомі справи?

Може бути цікаво попрацювати з дуже відомими випадками, але і важко – через те, що вони такі відомі – придумати щось нове.
І незалежно від того, чи це більш, чи менш відома справа, треба бути дуже обережним щодо того, як поводитися з реальними подіями. Треба бути чуйним до сімей як жертви, так і злочинця, і не можна почати звинувачувати людей, які ніколи не були засуджені.
Я детальніше писала про це у своєму гайді по використанню реальних фактів у художніх творах тут

Чому ви пишете саме художню літературу? Чи думали коли-небудь написати нонфікшн про справжні злочини? Якщо так - чи є кримінальна справа, про яку ви хотіли б написати?

Спочатку я і писала нонфік про історичні загадки, і однією з таких історій була вигадана розповідь про життя Мері Шеллі, авторки Франкенштейна, та її чоловіка, поета Персі Біші Шеллі. Це було майже як писати біографії – потрібно було провести дуже багато досліджень.

Мені дуже подобається читати трукрайм, але поки що я не знайшла жодного випадку, який би спокусив мене спробувати писати про це самій.

А хто ваші улюблені автори?

Їх купа. Спочатку мене надихали такі письменниці, як Джоан Сміт і Рут Ренделл, а тепер моїми улюбленими авторками є Шарі Лапена, Дж.П.Ділені, Вікторія Селман, Ніккі Френч і Кетрін Раян Говард.

Читачам завжди цікаво, як саме відбувається процес написання книги. Чи є у вас якийсь розпорядок чи звички, які допомагають писати регулярно?

Я безперечно ранкова письменниця – я не дуже багато роблю після 14:00.

Раніше я була прихильницею детального планування, дуже довго розписувала план розвитку сюжету і персонажів, перш ніж почати писати. Але, написавши вже сім книжок, я більше не вважаю, що мені потрібно приділяти цьому так багато часу.

Фактично, коли я почала працювати над «Murder in the Family», я вперше сіла писати, не уявляючи, хто буде убивцею! Я була налаштована «дозволити історії розповісти собі». Це був дуже новий досвід, але хвилюючий.

Чому, на вашу думку, людей так захоплюють справжні злочини і книжки про це?

Я думаю, що це приваблює нас на багатьох різних рівнях.

Ми всі хочемо знати таємниці (ось чому всі види злочинів такі популярні), і багато хто з нас прагне бути детективами, а нерозкриті справжні злочини дають нам шанс «спробувати».

На іншому рівні, я думаю, що нас приваблюють такі історії, тому що люди запрограмовані вчитися на невдачах, а не на успіхах, тому і казки часто такі страшні: ми вчимо дітей, чого слід уникати, розповідаючи казки про те, що ховається в темряві.

Також я думаю, що жінки, зокрема, читають про злочини, щоб захиститися від них, незалежно від того, визнають вони це свідомо чи ні.

І, звісно, є також фактор «проксі-хвилювання». Як дивитися фільми жахів – страшно, але абсолютно безпечно.

А як щодо планів на майбутнє? Чи є якісь конкретні кримінальні справи, які ви хочете дослідити та включити у майбутні романи?

Я якраз закінчую наступну книгу із серії Фоулі «Making a Killing», але в основі цієї книжки немає реального злочину.
Наступна книга буде окремою, як-от «Murder in the Family», і я з нетерпінням чекаю можливості трохи заглибитися, щоб знайти справді хорошу тему.

Які книги, фільми чи справжні кримінальні серіали ви можете порадити нашим читачам?

Насправді я написала статтю про справжні кримінальні шоу, якими я захоплююся, і які зробили внесок у написання «Murder in the Family» - «Зізнання залежної від трукрайму» https://strandmag.com/confessions-of-a-true-crime-addict-by-cara -hunter/.

Щодо книжок, я б особливо рекомендувала «A Thread of Violence» Марка О’Коннела, яка розглядає сумнозвісну справу про вбивство у Дубліні. А на моєму сайті є багато інших рекомендацій, зокрема подкасти про справжні злочини.

Днями я бачила анонс фестивалю Slaughter Fest, де ви та ваші радники обговорюватимете відмінності між справжніми розслідуваннями злочинів і їх зображенням у кіно та серіалах. Чи могли б трохи розповісти про те, чого учасники можуть очікувати від заходу?

Тут будуть мої поліцейські та судово-медичні радники, дуже цікаві і дуже обізнанні. А щодо того, чого очікувати, ви можете послухати їх у моєму новому подкасті Watching the Detectives. Перший епізод був записаний наживо на Оксфордському літературному фестивалі в березні, і з того часу ми також зробили ще один епізод. Він доступний на Spotify, Apple і на усіх інших подкаст платформах.