Вільям “Ґатц” Гйортсберґ – янгол із серцем диявола

Прізвище цього американського письменника та сценариста не тільки важко запам’ятати, але й не дуже просто вимовити. Скромний літературний доробок: всього дев'ять романів та одна збірка оповідань, а з дюжини його сценаріїв лише три потрапило до рук режисерів та згодом були втілені на великому екрані. Цікаво, що Вільям двічі отримував премію від журналу “Playboy” (1971 та 1978 рр.), обійшовши одного разу самого Ґрема Ґріна. 

Спершу автор спробував себе у фантастиці, проте саме його містичний нуар-детектив одразу став культовим і приніс Вілу успіх . Закономірно, що це сталося після неймовірної екранізації Алана Паркера (1987 р.) з Міккі Рурком та Робертом де Ніро у головних ролях. І якщо ви ще не бачили стрічку “Серце янгола”, то неодмінно подивіться.

Роман Вільяма Гйортсберґа “Грішний янгол” (Falling Angel) – з’явився 1978 року, майже на десятиріччя раніше екранізації. Cьогодні він перекладений більш як двадцятьма мовами та стоїть поряд із так званою “демонською тріадою романів”: “Дитиною Розмарі”, серією “Омен” та “Екзорцистом” (прикро, що наразі лише остання історія тішить нас українською мовою). Свого часу роман "Грішний янгол" отримав престижну премію “Горор: 100 найкращих книг” (Horror: 100 Best Books), був номінований на премію “Едґар” від Товариства письменників детективного жанру Америки (“Mystery Writers of America”), та став лауреатом згаданої нагороди від журналу “Playboy”. Список нагород можна продовжити.

Суперобкладинка до роману “Грішний ангел” (1978 р.)

Вільям “Ґатц” Гйортсберґ народився 23 лютого 1941 року у Нью-Йорку. Щоліта родина Гйортсберґів проживала у будиночку в горах Катскілла (відроги Аппалачів), на північному заході від Нью-Йорка. Малий Віл тут навчився рибалити (пристрасна любов до риболовлі продовжилася на все життя), а у вісім років йому подарували першу рушницю 22 калібру. Коли йому було десять, помер батько, і більше сім’я Гйортсберґів туди не поверталася. Вільям згадував:

Усі мої найщасливіші спогади дитинства пов’язані з цим місцем. Прекрасний гальковий будинок, побудований в 1910 році, згорів дощенту в 2001 році

“Ґатц” досить рано захопився літературою. У старших класах школи він редагував невеликий фензін під назвою “Панорама” (Panorama). У сімнадцять років підробляв художником у студенському сатиричному журналі, а в коледжі йому віддали редакторське крісло літературного журналу.

Перший успіх Гйортсберґу приніс дебютний роман “Альп” (1969): комічне фентезі про швейцарське гірськолижне село. Друг “Ґатца” Томас МакҐуан пізніше щиро назве його: “можливо, найкращим коміксом, написаним в Америці”. Хоча два попередні романи Віла були відхилені, навіть попри те, що за рукопис останнього він отримав стипендію Воллеса Стеґнера в Стенфорді. Гйортсберґ згадує, що дев'ятнадцять нью-йорких видавців відмовили йому, після чого, зневірений, він подався працювати продавцем у магазин “Bolinas General Store”.

У 27 років я був трохи кращим за безхатька. Проте я писав усе своє життя і не міг зупинитися. Я просто відмовився від будь-якої надії зробити це своєю кар’єрою. Я також відмовився від усіх набутих “правил письма“

Ідея роману “Грішний янгол” прийшла до Віла ще у середній школі. “Ґатц” щиро зізнався, що із захопленням прочитав оповідання “Диявол і Деніел Вебстер” Стівена Вінсента Бенета, яке стало для нього справжнім відкриттям. Досі юний Гйортсберґ не міг уявити як письменник може зробити персонажем оповіді самого Князя Темряви. Дивно, мабуть, що про “Фауста” Ґете Віл тоді ще навіть не знав.

Моя власна перша спроба “До пекла в ручному кошику” набула форми притчі. У мене більше немає примірника, але, якщо пам’ять не зраджує, моя казка була приблизно на чотирьох сторінках і починалася приблизно так: “Одного разу диявол найняв приватного детектива“

Світлина із випускного классу Віла Гйортсберґа школи МакБерні в Нью-Йорку, 1958 р. (примітно, що у тій же школі вчився Дж. Д. Селінджер і згадував про неї у романі “Ловець у житі”)

Твір Віла посів третє місце в конкурсі оповідань школи МакБерні і це, можливо, одна з тих перемог, яка надихнула хлопця рухатися далі.

Від юнацької оповіді до химерного роману минуло двадцять років. Автор згадує, що кінцівка була готова, а найважчим завданням стало пройти шлях, щоб “все інше працювало”. Також Гйортсберґ використав досить цікавий підхід до сюжету: класична нуар-історія про чергове розслідування та розшук зниклого насправді просякнута містикою християнства, чорною магією та вірувань вуду, яка переходить у натуральний кривавий горор. 

Виникає закономірне запитання: чому автор використав саме нуарний детектив, який саме здавав свої позиції у літературному світі?! Насправді, Гйортсберґ щиро полюбляв “круті романи” 30-40-х років ХХ століття та переніс їхню атмосферу у своє творіння: 

Я мав на думці, щоб “голос” книги став даниною поваги Дешіелу Геммету, Реймонду Чендлеру та Россу Макдональду, трійці крутих письменників, якими я дуже захоплювався

Гарі Енджел – головний герой фільму “Серце янгола” у виконанні Міккі Рурка

Не випадково, що події роману розгортаються у 1959 році в Нью-Йорку – рідному місті Гйортсберґа. У книзі чудово змальовано місцини Великого Яблука, до яких юний Віл був “емоційно прив’язаний”. Хоча, на час написання книги більшість із них зазнали змін чи повністю зникли: Таймс-сквер і 42-а вулиця, Блошиний цирк Г’юберта, Гарлем, готель Челсі, Центральний парк, Коні-Айленд, село.

Я пішов до коледжу восени 1958 року і вибрав 1959-й, тому що це був останній рік, коли я міг довіряти своїй пам’яті, щоб точно згадати місцеву географію, – згадував пізніше В. Гйортсберґ.

Кадр із фільму “Серце янгола”

Між книгою та фільмом є дві великі відмінності: час та місце, де розгортаються події. Працюючи над сценарієм, Алан Паркер переніс місце дії у Новий Орлеан, де відголоски вірувань вуду були досить відчутними та ще свіжими. У фільмі події розгортаються у 1955 року, оскільки, на думку режисера, 1955 рік ще вловлював неповторну епоху 40-х, а от 1959-й – це вже справжні 60-ті з усіма їх перипетіями та струсами в американському суспільстві.

Сам Паркер давно очікував, що йому передадуть право знімати “Грішного янгола”. Роман Гйортсберґа приваблював останнього своїм сплавом нуар-детектива та надприродного.

Думаю, мені хотілося зняти нуар-фільм. [Я] хотів створити чорно-білий фільм, але у кольорі”, – відзначав Алан Паркер

У книзі одразу впадають в око розкидані автором крихти містики, які в кінці переростають у справжній вихор жаху та безнадії. Примітно, що імена героїв роману Гйортсберґ обрав невипадково, а кожне з них наповнив сенсом, який досить легко розгадати: Енджел – ангел, Фейворіт – фаворит, Ліблінґ – улюбленець, Епіфанія – дар, одкровення, і наостанок Луї Сіфр чи пак Сайфер – він же князь темряви, Люцифер. Звичайно, все це зроблено автором навмисне, щоб зачепити читача.

І також, здавалося б, відома із перших сторінок розгадка книги: ще один простенький сюжет “про угоду з дияволом”. Але далі, на наступній сторінці, у кожному рядку вас, немов холодне зміїне тіло, огортає знаменита американська готика Півдня з притаманними їй окультними сектами, чаклунством та жертвопринесенням. Божевільне гріхопадіння головного героя, зустріч із Сатаною та безжальне закінчення, яке холодить та рве серце читача (мабуть, також не ангельське) на клапті. При цьому, перегорнувши останню сторінку книги, читач знову повертається на початок, до епіграфу Софокла із “Царя Едіпа”:

“Як страшно знати, коли від знання лише шкода!”

Читати книгу чи спершу дивитися фільм?! Спробуйте обидва варіанти, вони того варті. Культовий фільм, неймовірна книга. Щиро сподіваємось побачити її втілення українською.

Гйортсберґ помер 22 квітня 2017-го на 76-у році життя. На його авторському сайті http://williamhjortsberg.com/ можна знайти ще досить багато цікавих фактів із біографії, повне видання книг та всю фільмографію. Особливо вартісними є світлини із життя Віла: будинок в Роксморі, його батьки, риболовля, шкільні роки та недавнє сьогодення. Саме на них видно становлення справжнього письменника.

Також, переглянувши книги Гйортсберґа, можна віднайти один цікавий момент. 2020 року, посмертно, вийшло продовження пригод Гарі Енджела, роман “Пекло ангела” (неймовірно, відтоді минуло більше 40 років!). Безліч фанатів Віла у всьому світі по-різному сприйняли новину: від щирого захоплення, що “ось нарешті легендарне продовження!” до повної зневіри та відторгнення факту, що книгу написав хтось інший, а не “Ґатц”. 

Обкладинка роману “Пекло янгола” (Angel’s Inferno), 2020

Зазначу наступне: на офіційному сайті автора згадка про цей роман відсутня. І чи справді це продовження написане Вільямом, чи просто містифікація – однозначно стверджувати важко. Але закрадається думка, що до цього всього точно приклав руку Диявол. Ви вірите мені?!

Автограф Вільяма “Ґатца” Гйорстберґа