Від фольклору до всесвітньої слави – становлення вампіризму в Європі у 18-19 століттях



21 липня 1725 в австрійській газеті Wienerisches Diarium опублікували звіт, який став каталізатором перетворення химерних забобонів неосвічених селян на частину спочатку світського та наукового, а згодом і культурного життя Європи та світу. Вампіри офіційно перестали бути вигадкою.

В цій статті пройдемося основними подіями, що мали значний вплив на становлення популярності вампірів, та простежимо тяглість формування вампірського міфу.

Початок. Петар Благоєвич

На початку вісімнадцятого століття сербське село Кисільєво (серб.: Кисиљево, англ.: Kisiljevo) опинилося під протекцією Відня. Новоприєднані території, які відійшли монархії Ґабсбургів від Османської імперії за Пассаровіцьким договором (1718 р.), переважно були виснажені бойовими діями, голодом та епідеміями. Особливо владу турбували останні. До регіону були представлені спеціальні провізори, в обов’язки яких входило розглядати всі повідомлення про незвичні масові смерті, щоб запобігти поширенню хвороб вглиб країни.

Тому, коли в липні 1725 року в селі один за одним протягом восьми днів померло дев’ять осіб, для перевірки на місце прибув імперський провізор Ернст Фромбальт. Там йому розповіли історію Петара Благоєвича (нім: Peter Plogojowitz), 1662-1725. Хоч чоловік вже десять тижнів як помер, але люди стверджували, що він піднявся з мертвих і відвідував їх ночами. Кожен з померлих перед тим як відійти, запевняв, що Благоєвич навідувався до них уві сні і душив. Жоден з тих, хто піддався нічному нападу, не прожив довше доби. 

Жителі налаштувалися розкопати могилу Благоєвича та знищити його тіло, якщо виявлять на ньому ознаки вампіризму. Вони добилися від Фромбальта згоди на ексгумацію, яку згодом провели у присутності священика містечка Велико-Градиште – центру Бранічевського округу, куди входило село Кисільєво.

Фромбальт провів офіційний розтин решток Благоєвича, під час якого зазначив, що ексгумоване тіло не розклалося, його запах і вигляд були достатньо свіжими, як на десятитижневий труп, волосся та борода помітно підросли, шкіра та нігті оновилися, навколо рота було помітно відносно свіжі сліди крові. Присутні засвідчили наявність всіх рис, що підтверджували підозри місцевих. Коли селяни прохромили груди небіжчика палицями, з рота, вух, очей та отворів у грудях полилася кров. Громада називала Благоєвича місцевим словом “vampyri”, і врешті-решт спалила його останки.

Звіт Фромбальта невдовзі потрапив у віденську газету Wienerisches Diarium, де його опублікували у випуску від 21 липня 1725 року. Наразі з номером можна ознайомитися у віртуальному читальному залі Австрійської національної бібліотеки за посиланням. Звіт Фромбальта на сторінках 11-12.

Стаття стала одним з перших задокументованих свідчень про вірування у вампірів, а слово “вампір” у латинізованій формі “ vampyri” вважається першою друкованою згадкою. Звіт став справжньою сенсацією в Австрії і викликав жваве обговорення. Загадкові вампіри були в кожного на вустах і доволі стрімко перекочували з окраїн Європи в саме її серце.

Поширення. Арнольд Паоле

Приблизно через рік за 125 км від попереднього осередку вампіризму, тепер у селі Медведжа (серб.: Медвеђа), почалася ще одна історія, наслідки якої в подальшому в своїх звітах описали лікар на прізвище Глейзер та полковий фельдшер Йоганн Флюкінгер.

Арнольд Паоле (нім: Arnont Paule, можливо є спотвореним записом сербського Арнаут Павле. Також існує теорія, що “Arnaut” тут означає не ім’я, а походження. В багатьох народів арнаутами називають албанців) необачно впав з воза і зламав шию у 1726 році. Саме йому судилося стати новим вампіром.

Восени 1731 року до командувача імперською армією в Ягодині оберстлейтенанта  Шнецера надійшла доповідь про серію дивних смертей у сербському селі Медведжа, що як і Кисільєво знаходилося у спеціальній буферній зоні. Для перевірки відправила лікаря Глейзера. Прибувши на місце 12 грудня 1731 року, Глейзер не виявив жодних слідів епідемії, окрім запевнень місцевих, що за останні шість тижнів від лихоманки померло 13 селян. Крім цього вони стверджували, що за пошестю стояли вампіри. Щоб вгамувати людей, Глейзер вирішив розкопати десять могил і продемонструвати, що підозри марні. Але повністю розкладеними виявилися лише деякі з тіл. Решта роздулися і кривавили. Тому Глейзер запросив у Белграда дозвіл на страту трупів, оскільки не міг переконати місцевих, що перед ними не вампіри.

Натомість командування надіслало ще одну комісію під керівництвом головного полкового хірурга Йоганна Флюкінгера, яка прибула в Медведжу 7 січня 1732 року. Група, в яку входили військові різних рангів та ще два хірурги, не рахуючи самого Флюкінгера, дізналися про гайдука Арнольда Паоле, про його смерть та воскресіння.

Сам Паоле був не місцевим і залюбки розповідав про життя в іншій частині Сербії, де неодноразово зустрічався з вампіром. Прислухаючись до народних вірувань, щоб уникнути переслідування повсталого з мертвих, після смерті потенційного вампіра (а це особа, яка так чи інакше контактувала з іншим вампіром) Паоле натерся його кров’ю, а потім скуштував землю з його могили. Це робилося також для того, щоб самому не стати ревенантом.

Проте застережні засоби не допомогли. Після власної смерті Паоле переслідував знайомих. Щонайменше четверо стало його жертвами. Щоб зупинити пошесть, на сороковий день після поховання Паоле люди відкрили його могилу, щоб знищити рештки. За їхніми словами тіло виявилося цілим, з усіх отворів на голові кровило, одяг та труна виявилися закривавленими. Коли йому встромили кілок в серце, то він застогнав і стік великою кількістю крові. Щоб вберегтися від нових вампірів, на яких могли перетворитися жертви Паоле, їх також викопали та загнали по кілку. Потім всіх спалили, а попіл закопали у могилах.

Другий спалах дивних смертей тривав приблизно три місяці – з кінця 1731 до початку 1732 року. За цей час померло 17 осіб. Всіх їх ексгумували. Флюкінгер у звіті охарактеризував перебіг хвороб багатьох із жертв, як доволі стрімкий. При цьому більшість з тіл були нетлінними. Комісія прийняла рішення всіх їх обезголовити і спалити рештки. Попіл потім викинули в річку Мораву.

Детальний звіт було складено 26 січня 1732 року і направлено до Белграда, звідки він потрапив до Відня. Зараз він зберігається в Австрійському державному архіві і кожен бажаючий може ознайомитися з детальними описами тіл за посиланням. Звіт входить до так званої “Колекції вампірських файлів”,  в якій зібрано чотири справи.

Як і у випадку Фромбальта після справи Благоєвича, звіт Флюкінгера опинився в газетах та журналах. Причетність до справи вищого офіцерського складу забезпечило авторитетність звіту і поширення у вищих державних та міждержавних колах. Зокрема, відомо, що вже 11 березня 1732 року Прусська королівська академія наук звітувала стосовно вампіризму перед Фрідріхом Вільгельмом I у Берліні. Звіт  Глейзера теж не залишився поза увагою. Відзвітувавшись у Белград та Відень, лікар надіслав копію звіту своєму батькові Йоганну Фрідріху Глейзеру, який в свою чергу написав листа редакторові наукового журналу Commercii Litterarii ad rei medicae et scientiae naturalis incrementum institute, де його опублікували 22 березня 1732 року.

Становлення: Йоганн Крістоф Гаренберг, Міхаель Ранфт, Антуан Огюстен Кальме та інші

До цього часу поодинокі згадки вампірів вже траплялися в наукових працях, зокрема про віру в вампірів писав П’єр де Нуаєр, секретар королеви Речі Посполитої Марії Луїзи Ґонзаґи де Невер, у французькому журналі Mercure Galant в 1690-их роках. Але вампіризм розглядався в розрізі досліджень народних вірувань та фольклору, які цікавили вузьку групу науковців і широкого поширення не набули. Але справи Петара Благоєвича, Арнольда Паоле, Джорджа Годжсона та подібні спричинили справжній вибух, який вивів дивні забобони на новий рівень сприйняття.

Абатиса Гандерсхайма Єлизавета Саксен-Майнінгенська вражена новинами та дискусіями про реальність повсталих з мертвих замовила приватне дослідження у Йоганна Крістофера Гаренберга – німецького теолога та історика, який тоді працював ректором колегіальної школи місцевої єпархії. 24 вересня 1732 року він закінчив книгу «Vernünftige und Christliche Gedancken über die Vampirs oder Bluhtsaugende Todten», надруковану в 1733, в якій проаналізував відомі випадки вампіризму, прокоментував попередні роботи колег та висловив власне бачення ситуації, заключивши, що найвірогідніше люди в сербських селах страждали на стенокардію та виснаження від голодування. В праці він також розповів про власний досвід зустрічей з привидами, яких за його життя було три, а також підняв питання перевертнів.

Опонентом Гаренберга виступив Міхаель Ранфт, який у черговому доповненому перевиданні своєї дисертації про “жування мерців”, яка вперше вийшла 1726 року і натхненна справою Благоєвича, досить жорстко пройшовся по книзі Гаренберга, зокрема по етимології слова «вампір». Погортати примірник дисертації Ранфта зразка 1728 року можна тут.

Антуан Огюстен Кальме (26.02.1672 – 25.10.1757) – французький монах-бенедиктинець, пріор та абат, екзегет та вчений, залишив по собі вагомий доробок робіт, що коментують Біблію. Збільшення цікавості публіки до “заборонених” тем стало гарною нагодою створити дві роботи присвячені окультизму. У 1746 році світ побачила його книга «Dissertations sur les apparitions des anges, des démons et des esprits, et sur les revenants et vampires de Hongrie, de Bohême, de Moravie et de Silésie» («Дисертації про явлення ангелів, демонів і духів, а також про ревенантів або вампірів Угорщини, Богемії, Моравії та Сілезії»). Через п’ять років у 1751 у світ вийшло друге видання під назвою «Traité sur les apparitions des esprits et sur les vampires ou les revenants de Hongrie, de Moravie, etc.» («Трактат про явлення духів і про вампірів або вихідців з Угорщини, Моравії тощо»).

Загалом праця складається зі 115 розділів у двох томах. Перше видання здобуло таку популярність, що в друге включили численні листи з критикою та компліментами та коментарі до них. Окремо була додана й дисертація Френческо Маффея про вивчення магії.

Робота Кальме крім розмаху вирізнялася глибоким науковим підходом. Автор зібрав безліч переказів про чаклунство, духів, демонів, привидів та проаналізував їх з точки зору тогочасних психології, біології, хімії, етимології. Не оминув увагою і справи, де фігурував вампіризм. Зокрема Арнольда Паоле та справу описану в 131 листі так званих «Єврейських листів» написаних у вигляді епістолярного роману Жаном-Батистом де Бойє у 1738 році.

Тиражі подібних наукових робіт зросли лавиноподібно. Щоб збільшити читацьке охоплення, автори та видавці поступово відходили від практики видань книжок латинською мовою. А все більше перевидавали німецькою, французькою, італійською та англійською.

Дискусії на сторінках наукових журналів та звичайних газетах подекуди тривали роками. Праці, які раніше могли зацікавити хіба невелике коло поціновувачів, раптом стали бестселерами. Питання вампіризму перестало зводитися до вибору існують вони чи не існують насправді. Це явище підпало під всебічне глибоке вивчення, як щось цілком буденне й поширене.

До дискусії долучалися не тільки науковці, але й філософи, митці, громадські діячі та інші верстви населення. У своєму «Філософському словнику» 1764 року Вольтер згадує як працю Кальме так і вампірів. Не оминули це явище і Жан-Жак Руссо, і Дені Дідро.

Успіх. Оссенфельдер, Байрон, Полідорі, Ле Фаню та інші

Очевидно, що таку гучну тему не могли оминути поети та письменники. Вони пропонували власну інтерпретацію та підігрівали інтерес публіки. Раз за разом з’являлися тексти присвячені поверненню з могили. Виникла ціла плеяда “цвинтарних поетів”, до яких належить і Генріх Авґуст Оссенфельдер з віршем «Der Vampir» («Вампір») 1748 року. Трохи пізніше у 1773 Ґотфрід Авґуст Бюрґер пише баладу «Lenore» («Ленора»). Всі вони однозначно надихалися розповідями та байками про вампірів, що заполонили буквально всі сфери життя.

Der Vampir

Mein liebes Mägdchen glaubet
Beständig steif und feste,
An die gegebnen Lehren
Der immer frommen Mutter;
Als Völker an der Theyse
An tödtliche Vampire
Heyduckisch feste glauben.
Nun warte nur Christianchen,
Du willst mich gar nicht lieben;
Ich will mich an dir rächen,
Und heute in Tockayer
Zu einem Vampir trinken.
Und wenn du sanfte schlummerst,
Von deinen schönen Wangen
Den frischen Purpur saugen.
Aldenn wirdst du erschrecken,
Wenn ich dich werde küssen
Und als ein Vampir küssen:
Wenn du dann recht erzitterst
Und matt in meinem Arme
Gleich einer Todten sinkest,
Alsdenn will ich dich fragen,
Sind meine Lehren besser,
Als deiner guten Mutter?

Ці твори в свою чергу надихнули найвідоміших англійських романтичних поетів – Вільяма Вордсворта, Семюеля Колріджа, Джорджа Байрона, Персі Шеллі та Джона Кітса обіграти загадковий образ вампіра у власних творіннях.

Зокрема, незакінчений вірш «Крістабель» (1797-...) Семюеля Колріджа змальовує одну з героїнь Джеральдіну як класичного на той момент протовампіра, хоча вже навіть тоді відбувається романтизація ревенантів. Вірш на ряду з поемою «Thalaba the Destroyer» (1800) («Талаба руйнівник») Роберта Сауті стає продовженням традиції введення в текст жінок-вампірів, яку започаткувала «Корінфська наречена» Йоганна Ґете.

У 1810 Джон Стеґґ пише власного «Вампіра».

У 1813 році Джордж Байрон публікує поему «Giaour» («Ґіаур»). В одному з епізодів оповідач передбачає, що за вчинене вбивство ґіаур стане вампіром і висмокче кров у членів власної родини, прирікши їх на страшні муки:

Опис вампіра з поеми «Ґіаур», рядки 757–768:

But first, on earth as vampire sent,
Thy corse shall from its tomb be rent:
Then ghastly haunt thy native place,
And suck the blood of all thy race;
There from thy daughter, sister, wife,
At midnight drain the stream of life;
Yet loathe the banquet which perforce
Must feed thy livid living corse:
Thy victims ere they yet expire
Shall know the demon for their sire,
As cursing thee, thou cursing them,
Thy flowers are withered on the stem.

У 1819 році виходить ще один знаковий твір – «The Vampyre. A Tale» Джона Вільяма Полідорі. Шарль Нодьє майже одразу адаптував його в п’єсу, яку на сценах по всій Європі ставили Джеймс Планше, Генріх Маршнер та Петер Йозеф фон Ліндпайнтнер. Поширення вампіризму в культурне середовище набуло незворотного масового характеру.

В тому ж таки 1819 році виходить оповідання «The Black Vampyre: A Legend of St. Domingo» («Чорний вампір: Легенда про святого Домінго»), видане під псевдонімом Урія Дерік Д’Арсі (Uriah Derick D'Arcy). Це перший твір про чорношкірого вампіра і, можливо, перше оповідання про вампіра, написане американським автором.

Протягом 1845-1847 років у форматі так званих “жахів за пені” (penny dreadful) – дешевої серіальної літератури, яка видавалася невеликими брошурами по 8-16 сторінок, світ побачила історія «Вампір Варні; або Бенкет крові» («Varney the Vampire; or, the Feast of Blood»), авторство якої приписують Джеймсу Малькому Раймеру і Томасу Пекетту Престу. Саме в ній вперше у вампіра з’являються специфічні загострені зуби.

Не оминув тему вампіризму і Шерідан Ле Фаню, який написав знамениту готичну новелу «Кармілла» у 1872 році. Один з епізодів історії було запозичено зі справи, яку аналізував у «Трактат про явлення духів і про вампірів або вихідців з Угорщини, Моравії тощо» Антуан Кальме ще в 1746 році.

Брем Стокер теж очевидно надихався творами попередників. Але варто відзначити, що він не оминав і наукові підходи. Саме в статті Емілі Джерард «Трансільванські забобони» 1885 року він знайшов слово "Nosferatu" і увіковічнив його як синонім вампіра. До речі, нотатки, які робив Стокер під час написання Дракули, можна побачити і почитати у виданні «Bram Stoker's Notes for Dracula: A Facsimile Edition» авторства Robert Eighteen-Bisang та Elizabeth Miller.

Звичайно початковий образ вампіра як істоти, що постає з могили і приходить вночі до односельчан, щоб душити їх, з часом значно змінився. Чимало троп вампірських історій було придумано ще до «Дракули» Брема Стокера і, здається, що нічого нового придумати вже неможливо. Але навіть в двадцять першому столітті  вампіри залишаються одними з найпопулярніших персонажів світової культури.

В статті використані матеріали з наступних джерел:

1. Folk Horror Revival: Field Studies, Edited by Andy Paciorek, Grey Malkin, Richard Hing & Katherine Peach, 2018
2. https://magiaposthuma.blogspot.com
3. https://anno.onb.ac.at/cgi-content/anno?apm=0&aid=wrz&datum=17250721&zoom=2
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Arnold\_Paole
5.https://www.smithsonianmag.com/history/decomposing-bodies-1720s-gave-birth-first-vampire-panic-180976097/
6. https://de.wikisource.org/wiki/Copia_eines_Schreibens_aus_dem_Gradisker_District
7. The History of the Word "Vampire", Katharina M. Wilson. Journal of the History of Ideas
Vol. 46, No. 4 (Oct. - Dec., 1985), pp. 577-583
8. https://en.wikipedia.org/wiki/Petar_Blagojevi%C4%87
9. https://en.wikipedia.org/wiki/Michael_Ranft
10. https://en.wikipedia.org/wiki/Antoine_Augustin_Calmet
11. https://www.paranormal.de/vampir/quelleb.html
12. https://www.paranormal.de/vampir/quellec.html
13. https://www.archivinformationssystem.at/detail.aspx?ID=2233878
14.https://en.wikipedia.org/wiki/Trait%C3%A9_sur_les_apparitions_des_esprits_et_sur_les_vampires_ou_les_revenans_de_Hongrie,_de_Moravie,_%26c.
15.https://www.nationalgeographic.co.uk/history-and-civilisation/2022/10/how-history-literature-and-film-shaped-our-view-of-the-vampire
16.https://stephenrgordon.wordpress.com/2020/10/28/whats-in-a-name-the-enduring-influence-of-the-eighteenth-century-vampire-craze/
17. https://www.researchgate.net/publication/351315328_Vampire_Contagion_as_a_Forensic_Fact
18. Journal of Vampire Studies, Editor Anthony Hogg, Volume 1, Number 2, 2021