ТЕНҐУ – ЗАГАДКОВІ ЛІТУНИ З ЯПОНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

Їхня Батьківщина – Індія. Потім ці «небесні собаки» (або «небесні лисиці») дісталися Китаю. А звідти – потрапили в Японію. Проте ці духи… демони? занадто інші – у кожній країні.

Це тенґу. Їх уявляють по-різному. Але об’єднує одне: вони вміють літати.

Згадую, як у флудилці сайту «Бабай» ми з авторами обговорювали японських демонів – «чортів» (оні), знаходячи схоже з українськими чортами. Також на цьому ж ресурсі був прекрасний переклад містичного оповідання зі збірки квайданів, здійснений Серафимою Білою - "Дипломатія". Японський квайдан. Тому я вирішила понишпорити про рідкісних духів із Країни сонця, що сходить. Хай тенґу не оні, але теж цікаві.

Змалечку начитавшись казок – у тому числі про тенґу, – я почала замислюватися: які ж ці японські демони? Але помітила, що в міфологічних словниках та енциклопедіях про них не так багато інформації. Звісно, у джерелах, написаних японською, має бути більше. Але наразі – те, що змогла знайти і об’єднати у своїй уяві.

Сьогодні тенґу – навіть герої аніме та інших коміксів. На зображеннях – у тому числі близьких до класичних – і в народних казках ці демони можуть виглядати кумедно (як наші чорти), але насправді це складні персонажі.

Раніше це були могутні велетні, божества. Досі в Японії є статуї грізних велетів-тенґу, їм присвячувалися храми.

У літописі «Ніхонсьокі» є факт про те, що у 637 р. пролетіла велика комета, далі прогриміло. Тоді казали про грім: «Це гавкає тенґу – небесний собака. Голос його громоподібний». Так, вони були грізними. Їхні голоси вподібнювалися до голосів природи.

Але згодом ці божества виродилися в народній уяві. Тенґу почали описувати (передусім у казках) подібними до лісовиків. А також – це типові трикстери. До того ж, тенґу хитрі, проте й довірливі. Це доводить, що хитрий не означає розумного.

Коли європейці відкрили Японію, то, звісно, відкрили й її казки та міфологію. Проте в перших перекладах тенґу називали описово – «лісові духи». Е ні, тенґу – це тенґу!

Тенґу бувають різних родів. Наприклад, є котенґу. Але який загалом у них рід або клан? Це йокаї. Йокай – якщо пояснити простіше – це привид, дух умерлої людини. В Японії безліч йокаїв.

Як виглядають тенґу? Як реальні тварини та взагалі істоти (але для японського мислення все – реальне!) вони еволюціонували. Загалом це – летюча фантастична істота. Як уже писала – це велетенський чоловік. У нього або пташине обличчя – або ж це птах із людським обличчям.

Звідки беруться тенґу? Кожний тенґу – це перероджений грішник або зла людина. Це – класичне тлумачення. Але, може, такий дух – і колишній воїн. Ще вважають, що тенґу беруться з яйця. Як птахи. Але скільки тенґу – стільки версій. Не плутаймо давній культ і пізніші нашарування.

Як розпізнати тенґу? У них надзвичайно довгі носи. Це найприкметніша ознака. Також тенґу змальовують як поважних і навіть сивобородих старців, червоних на виду. (Наскільки знаю, в японській фразеології червоне обличчя порівнювалося з лицем тенґу). Також вони розгнівані та вишкірені, очі в них вирячені. Це – якщо класичний, божественний образ. Тенґу означали воїнів (про це, як і про те, чому в таких демонів червоні обличчя та предовгі носи, є праці історика А. Лєстєва). Можна згадати пекельного бога на ймення Емма, який теж – червоновидий і розгніваний. Тому всі ці зовнішні ознаки хоча й можуть здатися комічними (бо гіпертрофовані), але у тодішньому мистецтві мали цілком ясну – бойову – мету.

Що вміють тенґу? Усе – або дуже багато. Літати, ставати невидимками… володіють різними чарами… А ще вони – чудові вчителі, наставники.

Якщо тенґу літають, то чи завжди вони крилаті? Іноді їх зображають із крилами (навіть як напів-круків). Але частіше ці духи літають самі по собі. Тобто ще могутніші.

Ареал. Мешкають у лісах (кривих деревах), горах. Отже, якщо криве дерево – очікуйте, що вилізе тенґу. Або випурхне. Хіба своєю любов’ю до кривих берез японські персонажі не схожі на наших лісовиків? Та й чорти, як відомо, полюбляють криві дерева. У тенґу – священні дерева. Як у наших духів.

Оскільки тенґу – колишні божества, то в них є своя ієрархія. Воїни – це найвища «каста». Навіть є свій «король» – поважний Содзьобо. Цікаво, що його ім’я дослівно означає – «монах-праведник». Тобто він колишній монах? Можна додумати: певно, він зогрішив у минулому житті й тому переродився як демон. Самі тенґу вбрані як монахи-аскети, відлюдники.

Треба сказати, що пізніші тенґу – які вже не були божествами – схожі на лісовиків. Уже не вражаючи слух розкотами грому, стали чинити інакше. Так само збивають зі стежки, морочать, регочуться, насилають безумство, тощо. Можуть бути небезпечні до людей. (В Японії тенґу боялися навіть письменники кінця ХVIII ст. і серйозно вірили в цю нечисту силу). Навіть у ХІХ ст. цілком щиро розповідали, що це саме тенґу викрадають людей і несуть їх під хмари (А. Власкін). Але – за умови, якщо смертні неправильно поводяться. Розповідали про звичайних людей, викрадених і повернених тенґу. Для нас це – билиці, легенди. Але як тут не згадати наш фольклор про лісовиків та іншу нечисту силу, що викрадає людей? Смертні відбувають ініціацію й повертаються іншими – але навченими сакрального. Так само змінюються люди після полону в тенґу. Тобто – відгомін воїнського посвячення.

Хвороби та різні лиха пояснювали чарами тенґу (і цим японські духи схожі на українських злиднів, сестер-лихоманок…). Проте цих японських демонів легко пошити в дурні через їхню допитливість. Але наголошу: у казках!

Інструкція до дії. Якщо ви опинитеся в лісі (звісно, японському) – причому в хащах, – або на високій горі (чом би не на Фудзіямі?), – або у покинутому храмі (звісно, японському), то чекайте, що з’явиться тенґу. З питанням: «А що це в тебе?» Ці істоти одержимі бажанням щось вимінювати. Причому – собі на шкоду (гадаючи, що роблять вигідний обмін). Тобто – якщо зуміти надурити тенґу – можна отримати від них чарівні речі. Простих людських предметів тенґу не знають, але дуже цікавляться ними, побачивши гральні кості, ліхтарик… Наприклад, в одній із народних казок – одній із найперших для мене японських («Брат і сестра») – тенґу на горі виміняв у хлопчика його паперовий ліхтарик. Літун назвав цю річ «маленьким місяцем». А натомість віддав своє чарівне віяло, від якого в інших виростали носи. І так хлопчик переміг ворогів. Тобто в цій казці тенґу виявився корисним.

А ще тенґу знаються на мистецтві. І самі вміють танцювати, й інших примусять до танцю. Хіба цим вони не схожі на наших русалок, на кельтських і германських фей та ельфів? А якщо врахувати, що європейські духи – це теж наставники… І наші, українські, не виняток у цьому. Наприклад, лісовик або полудниця теж передають знання.

Коли тенґу були божествами (а з богами жарти погані!), то виглядали респектабельнішими. Бо винагороджували сміливих і взагалі доброчесних. Наче казкові феї. Утім, у читаних мною казках тенґу якраз із власної волі віддають свої чарівні предмети переважно добрим героям. А «класичні» духи навчали в горах воїнів бойових мистецтв. Тобто японські воїтелі проходили там ініціацію.

Тенґу навчали підопічних володіти мечем і бойовим віялом (чи не звідси ниточка до їхнього чарівного віяла?). Який самурай без меча і бойового віяла? Тенґу навіть навчали господарства. Бо воїну все згодиться.

Імовірно, давні та середньовічні японські воїни поклонялися саме тенґу.

Що ще сказати про магію? У казках тенґу вже не такі всемогутні, як у воїнських культах. Без чародійських атрибутів (наприклад, палиці чи віяла, за допомогою яких літає) тенґу часто безпорадний. Такий він у казці «Трикутний сон», де смертний надурив цього духа – а той ще й урятував цього героя! Ось вона – людська невдячність.

Поводьтеся з тенґу правильно. А якщо частувати цього крилатого героя – офіруючи вино, – то він вам допоможе. І навіть віднесе розважитися на святі після трудового дня (казка «Тенґу і хлопчик-служка»). Головне: не забувайте звертатися до нього «о-тенґу-сама».

Звісно, багато хто не відмовився б від чарівного віяла тенґу. Але пам’ятайте: якщо його коріння – бойове віяло, то треба поводитись обережно. Адже це наче кинджали, якими легко порізатися.

Така Японія – де поєднуються прекрасне і потворне, криваве, страшне. Де сусідують високе і низьке. І ось такі тенґу – з якими треба бути обережними. Вони можуть знищити (і їхньої помсти боялися), але й винагородити. Хай їх треба стерегтися – або ж вони бувають кумедними, – натомість, як у тій рок-пісні: «Зате я вмію літати» (П. Мамонов, «Сивий голуб» – «Звуки Му», переклад цитати мій).