Як відомо, час при розкритті злочинів нерідко стає вирішальним фактором. Переважну більшість ґвалтівників і вбивць ловлять у перші дні після злочину. Якщо цього не вдається зробити, то розслідування може затягнутися на роки, а то й десятиліття. У найгіршому випадку злочинця взагалі не знаходять і йому все сходить з рук. Щоб цього не відбувалося і навіть задавнені злочини мали шанс бути розкритими, правоохоронцям доводиться шукати все нові методи розслідувань.

Однією з методик, що прийшла на допомогу криміналістам, стала судова генетична генеалогія. Вона активно залучається при перегляді старих справ, де серед доказів збереглася ДНК злочинця.

Розглянемо кілька прикладів, де її використання стало в нагоді, й спробуємо розібратися, як вона працює.

ВБИВСТВО У СІТЦІ

Однією зі справ, де використали новий алгоритм пошуку злочинця, стало розслідування вбивства дівчини, що скоїли у місті Сітка (Аляска) у далекому 1996 році.

Рано-вранці 17-річна Джесіка Беґґен поверталася лісовою дорогою від кузини. У трейлерному парку, де проживала остання, напередодні влаштували вечірку і дівчина залишилася на ночівлю у родичів. Попри знайому дорогу, якою Джесіка ходила тисячі разів, і майже нульовий рівень злочинності на острові, додому дівчина так і не потрапила. Батькам довелося заявити про зникнення. До пошуків долучилося мало не все населення містечка. Через кілька днів тіло виявили обабіч дороги під старим поваленим деревом. Дівчину зґвалтували й задушили. Для міста з населенням трохи більше 8000 осіб подія стала справжнім шоком. Але незважаючи на всебічну допомогу місцевих, початкове розслідування провели недбало, якщо не сказати — халатно. Протягом десятиліть справу то поновлювали, то відкладали. Загалом нею займалася поліція, військовослужбовці штату Аляска й приватний детектив, найнятий родиною Беґґен. За 24 роки було перевірено й спростовано причетність близько ста підозрюваних. Найбільше не пощастило Річарду Бінґему, якого під тиском змусили зізнатися у скоєному й заарештували через 10 днів після вбивства. Він провів за ґратами 13 місяців, поки не був виправданий судом, оскільки його ДНК не співпала з ДНК злочинця. Загалом жодна з ДНК потенційних винуватців не співпала зі знайденою на тілі жертви.

У 2018 році до справи вирішили застосувати нову техніку генетичної генеалогії. Наступного року підрозділ Бюро розслідувань завантажив дані отримані зі зразка сперми з місця злочину в Сітці до генеалогічних баз даних, куди користувачі додають власну генетичну інформацію для створення родинних дерев на основі аналізу ДНК. Близько року знадобилося спеціалістам, щоб скласти генеалогічне дерево потенційного вбивці. Розрахунок вказував на Стіва Бренча, який на той момент мешкав у Остіні ( Арканзас ). Детальний аналіз інформації про чоловіка виявив, що Бренч певний час жив у Сітці. І той період його життя збігався з часом, коли вбили дівчину. Більше того, він мешкав неподалік місця, де знайшли тіло. І прожив там ще 15 років після злочину. Яким чином у такому маленькому містечку, де всі все про всіх знали, він не потрапив під підозру, залишається відкритим питанням. Тим паче під час сучасного розслідування виявилося, що того ж року Стів звинувачувався в сексуальному насильстві, хоча в підсумку справа до суду так і не дійшла, а звинувачення зняли. Можливо, розгадка полягає в тому, що поліцейські на ту мить мали іншого підозрюваного, на якого хотіли якомога швидше повісити вбивство, під тиском змушуючи зізнатися. А ще в тому, що головний детектив відділу поліції Сітки був одружений на одній із сестер Бренча. Хоча жодних офіційних підозр тодішньому управлінню поліції через недбальство так і не висунули.
Слідчі з Аляски навідалися до Бренча додому й попросили добровільно надати зразок власної ДНК, щоб спростувати чи підтвердити його причетність до вбивства 1996 року. Останній заперечував будь-який зв'язок із Беґґен і відмовився. Слідчим довелось їхати за ордером. Через пів години після того, як вони залишили дім, Стів Бренч застрелився. Розтин 66-річного чоловіка підтвердив ідентичність його ДНК зі знайденою на тілі Джесіки Беґґен.

Час від вбивства до виявлення винуватця — 24 роки.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ ЖЕРТВИ

Генетична генеалогія дозволяє шукати не тільки злочинців, а й інших людей, зокрема, так званих, Джейн і Джонів Доу. Тобто невідомих осіб, яких не вдалося ідентифікувати традиційними методами. На відміну від попередньої справи, у випадку, з яким зіткнулися поліцейські штату Вашинґтон, потрібно було встановити саме особу жертви. Таємниця її імені також зберігалася не один десяток років і була розкрита лише за допомогою генетичної генеалогії.

14 серпня 1977 року в окрузі Сногоміш в лісовому масиві виявили тіло молодої жінки. Експерти встановили, що її спочатку задушили, а потім бідолашній прострелили голову. При ній не виявили жодних речей, за якими її можна було б ідентифікувати. Весь опис зовнішності й одягу вміщався на кількох рядках поліцейського звіту. На ній була пастельна безрукавка із зеленими, синіми й рожевими вставками. З грошей виявили тільки 17 центів. В кишені також лежала почата пачка Marlboro і порожній пластиковий пакет. За взуття їй правили біло-сині кросівки марки Mr. Sneekers. На зап'ясті дівчина мала годинник Timex з жовтим циферблатом і шкіряним ремінцем. Волосся не фарбоване, світло-каштанового кольору. Її зріст становив 5 футів, 10 дюймів (177,8 см), вага — близько 155 фунтів (70 кг).

Додаткові свідчення вдалося отримати приблизно через півтора року, коли 18 січня 1979 року Девіда Мартіна Рота заарештували за підозрою у вбивстві. Незадовго до того молодий чоловік мав необачність зізнатися знайомому, що вбив автостопщицю. Товариш одразу повідомив у поліцію.
Рот, якому на момент злочину було 20 років, розповів, що того дня був напідпитку. 9 серпня він підібрав жінку на одній з вулиць. Розмова не сильно в'язалася, але кілька слів, якими вони перекинулися, дозволяли стверджувати, що якогось характерного акценту дівчина не мала і навряд прибула здалеку. Сигарети вона тримала правою рукою. Навколо очей досить помітно розсипались зморшки. Хлопець припустив, що їй було близько 30 років. На питання поліцейських, чи знає він її ім'я, він зізнався, що не запитував, а сама вона не представилася. Втім йому це не завадило запропонувати попутниці вступити з ним в інтимний зв'язок. Отримавши відмову, він розлютився і задушив її гумовим шнуром для фіксації багажу. Потім відтягнув у кущі й для певності вистрелив у голову з рушниці 22 калібру.
Хоча свідчення Рота дали розуміння того, що сталося того дня, вони певною мірою ввели в оману слідство, оскільки жінка насправді була значно молодшою, ніж припустив вбивця. Ніхто спочатку навіть не думав шукати зв'язок між тілом знайденої і 17-річною дівчиною, про зникнення якої заявили за 400 миль від місця, де виявили вбиту. І хоча, як потім з'ясувалося, батьки дівчини в заяві вказували, що їхня дочка останній раз виходила на зв'язок саме в Еверетті, особу вбитої й зниклої так і не пов'язали. Багато в чому через те, що в офіційній заяві поліції йшлося, що жертвою стала доросла особа віком від 20 до 30 років.
Звузили діапазон віку жертви аж у 1988 році, коли судовий дантист Ґарі Белл оглянув череп дівчини. Висновки спеціаліста значно знизили верхню межу. За новими оцінками жертві було від 17 до 24 років. Ще більш точно вік жертви визначили у 2008 році, коли ексгумували решту останків. Судовий антрополог Кеті Тейлор прийшла до висновку, що вбитій було від 15 до 21. Можливо, навіть від 16 до 19.
Зі стегнової кістки вдалося видобути частковий генетичний профіль, який помістили в порівняно нову національну базу даних CODIS. Попри сподівання, жодного збігу так і не виявили. Лабораторії повторювали спроби виділити цілий зразок геному з різних кісток, щоб покращити шанси на ідентифікацію. Зрештою це вдалося зробити з волосся. Після цього генетичний профіль невідомої завантажили до генеалогічних сайтів на зразок GEDmatch і FamilyTreeDNA.
Над відновленням родинного дерева вбитої працювало 16 генеалогів протягом багатьох років. Врешті дослідникам вдалося визначити її найближчим родичем чоловіка, який за всіма ознаками приходився вбитій рідним братом по одному з батьків. Порівнявши їхні ДНК, теорія підтвердилася. Дівчиною, яку всі намагалися ідентифікувати, виявилася Елізабет Елдер. Ще близько семи днів знадобилося, щоб дізнатися, що при удочерінні її прізвище змінилося на Робертс.

Дівчина народилася 3 листопада 1959 року. Батьки невдовзі розлучилися. Батько разом з новою дружиною й трьома синами загинув в автомобільній аварії. Доля склалася так, що дівчинку вдочерила родина Робертсів. Вони ж і повідомили про зникнення Лізи 25 липня 1977 року, коли вона того вечора не повернулася від друзів. Можливою причиною втечі дівчини прийомний батько називав конфлікт, що виник за кілька тижнів до того. Тоді у Лізи виявили пакет з марихуаною. Востаннє вона виходила на зв'язок через два тижні після свого зникнення. Вона попросила вислати грошей в Еверетт. Її прохання задовільнили, але чек вона так і не забрала. До того моменту вона вже була мертвою.
Девід Мартін Рот так і не дізнався ім'я своєї жертви. Він помер рівно через 35 років від дня, коли відібрав життя невідомої попутниці. Її ім'я розкрили тільки через 8 років після того.

Час від виявлення тіла до ідентифікації жертви — 43 роки.

ВПЕРШЕ ЗАСУДЖЕНИЙ ЗЛОЧИНЕЦЬ ЗА ДОПОМОГОЮ НОВОЇ ТЕХНОЛОГІЇ

Як і кожна нова методика, генетична генеалогія викликала певний скепсис і недовіру у громадськості. Хоча за великим рахунком базувалася на добре зарекомендованому раніше співставленні ДНК. Більше того в історії криміналістики вже були випадки виявлення злочинця не через абсолютний збіг, а через частковий. Так одного разу поліція запідозрила підлітка, який жив поблизу місця злочину. Порівнявши його ДНК зі знайденою на місці вбивства, правоохоронці були змушені визнати, що юнак не винен. Але доволі значний збіг спонукав перевірити найближчих родичів потенційного винуватця. Рідний дядько хлопця був добре знайомим поліції рецидивістом, який зрештою і виявився злочинцем. Розкрити злочин вдалося досить випадково, але вже тоді цей метод показав себе з позитивного боку. Його перспективність була очевидною, хоча в той час на нього не сильно звернули увагу через брак генетичної бази.

Першим у світі випадком, коли злочинця ідентифікували за методом судово-генеалогічного дослідження і засудили до реального покарання, вважають справу проти Вільяма Телботта II, якого затримали в 2018 році за подвійне вбивство.

18 листопада 1987 року 20-річний Джей Кук та його 18-річна подруга Таня Ван Куйленборґ вирушили з Вікторії до Сіетлу за дорученням батька Кука. Вони заїхали в Сіетл, перетнули на паромі переправу, проте місця призначення так і не дісталися. Через 6 днів знайшли тіло дівчини. Ван Куйленборґ була без штанів і спіднього. Її зґвалтували. На потилиці був слід від вогнепального поранення, яке й стало смертельним. Тіло Кука виявили ще через 2 дні на відстані більше 60 км від подруги на південний-захід від міста Монро. На голові чоловік мав сліди побоїв. Його також душили шпагатом. Фургон, яким пара пересувалася, виявили в Беллінгемі, неподалік канадського кордону і приблизно за 110 км від місця, де знайшли тіло Джея Кука. Всередині виявили штани дівчини. На них були сліди сперми ідентичної до знайденої на тілі Тані. Експерти встановили, що вона не належала Джею. Гаманець дівчини, ключі від автомобіля, посвідчення особи, хірургічні рукавички, коробку з патронами, ідентичними до тих, якими була застрелена жертва, знайшли 25 листопада поряд з таверною у Беллінгемі.

Список потенційних підозрюваних загалом складався з 350 осіб. Цікаво, що Вільям Телботт II у нього ніколи не потрапляв. Поступово стало очевидним, що справа зайшла в глухий кут. Повернулися до неї в 2016. В лабораторії Parabon NanoLabs виділили генетичний профіль і завантажили до однієї з генеалогічних баз. Спеціалістам вдалося побудувати дерево, яке, зрештою, вивело на родину Телботт. У шлюбі Патрисії Петерс та Вільяма Телботта народилося дві дочки і єдиний син — Білл (Вільям). Поліція встановила за ним спостереження, під час якого вдалося отримати паперовий стакан від кави, з якого пив підозрюваний і на якому залишився його генетичний матеріал. Порівнявши його з генетичним профілем, видобутим зі сперми з місця злочину, криміналісти встановили повну їх відповідність.
Під час судових засідань Вільям заперечував свою причетність, наполягав на власному спокійному характері і доброті. Втім, ці твердження були спростовані власною родиною Телботта. Батько та сестра згадали неодноразові спалахи агресії в дитячому й підлітковому віці. В результаті деяких сутичок з братом сестри Вільяма потрапляли до лікарень. Батько згадував погрози сина збити його автомобілем щойно той отримає права.
Взявши до уваги всі обставини, суд визнав Вільяма Ерла Телботта II винним у подвійному вбивстві й засудив до двох довічних ув'язнень без права на умовно-дострокове звільнення.

Час від подвійного вбивства до засудження вбивці — 31 рік.

ВБИВЦЯ ІЗ ЗОЛОТОГО ШТАТУ

Але найбільш відомим випадком, коли технологія судової ДНК-генеалогії допомогла в пошуку злочинця, однозначно стала справа Джозефа Джеймса ДеАнджело молодшого — серійного вбивці, ґвалтівника, грабіжника, який з 1974 по 1986 роки здійснив щонайменше 13 вбивств, 51 підтверджене зґвалтування та близько 120 крадіжок. За час своєї активності в різних кінцях Каліфорнії й впродовж довготривалого розслідування йому приписували різні прізвиська. Зокрема, Ґвалтівник зі Східного Району та Справжній Нічний Сталкер. Коли 2001 року в поліції з'явилося розуміння, що за злочинами стоїть одна особа, то популярною стала абревіатура EARONS, утворена об'єднанням двох попередніх прізвиськ ( East Area Rapist та Original Night Stalker ). У 2013 стосовно невідомого на той час злочинця почали використовувати прізвисько "Вбивця із золотого штату", оскільки всі його злочини були здійснені в штаті Каліфорнія, який неофіційно називають саме золотим штатом. Прізвисько вигадала письменниця і авторка блогу "Щоденник справжнього злочину" Мішель Макнамара, яка, ставши випадковим свідком вбивства в 14-річному віці, присвятила життя пошукам винуватців нерозкритих кривавих злочинів.

Майбутній злочинець народився 8 листопада 1945 року в штаті Нью-Йорк в родині Джозефа Джеймса ДеАнджело старшого та Кетлін Луїзи ДеҐроат. Він мав молодшого брата і двох сестер. Середню школу ДеАнджело закінчив у 1964 році. У вересні того ж року вступив до ВМС США. Був учасником війни у В'єтнамі. Повернувшись додому, вступив у поліцейський коледж, який закінчив із відзнакою. В Каліфорнійському державному університеті в місті Сакраменто здобув ступінь бакалавра кримінального правосуддя. Пройшовши восьмимісячне стажування в поліцейському відділенні в Розвіллі, ДеАнджело, врешті, в травні 1973 року влаштувався офіцером поліції в Ексетері, звідки перевівся в Оберн у 1976. Там він пропрацював близько трьох років, поки не отримав умовний термін і не був звільнений за крадіжку молотка і відлякувача собак у місцевому магазині. Досить дивний на перший погляд випадок. Але в той момент ДеАнджело був надзвичайно близько до розкриття власного дивного захоплення. Адже якби комусь прийшло в голову таки докопатися, навіщо поліцейському знадобилося красти дрібниці, які можна купити за кілька доларів, то все могло скластися інакше. Адже ці дрібнички йому були потрібні для чергової справи. Він ніколи не брав з власного дому знаряддя вбивства чи лижну маску, яку завжди бачили на обличчі злочинця. Все це він завжди заздалегідь крав, щоб на нього жодним чином не могли вийти під час розслідування.

Попри жахливі захоплення, Джозеф встиг завести сім'ю. У 1973 році він одружився з Шерон Марі Гаддл. У них народилося три дочки. Разом з дружиною чоловік прожив 18 років, поки вони не роз'їхалися. Після арешту ДеАнджело у 2018 Шерон подала на розлучення.
Кримінальний шлях ДеАнджело починав як грабіжник. Першим випадком крадіжки вважають епізод, коли він проник у будинок і викрав зі скарбнички 50 доларів монетами. Складалося враження, що вся його діяльність в період 1974-1976 років більше зав'язана на терорі й залякуванні. Він проникав у дім, перевертав там усе догори дриґом, крав якісь особисті речі чи гроші. Але майже завжди це були мізерні суми. Коштовності й готівка у великій кількості його не надто цікавили.
ДеАнджело любив страхуватися. Проникаючи в будинок, він одразу готував кілька шляхів для відходу: відчиняв вікна, двері, робив пастки для непроханих гостей у вигляді склянок чи пляшок на ймовірному шляху господарів, завжди працював у рукавичках. Але попри всі перестороги 11 вересня 1975 року ДеАнджело зіштовхнувся з господарем одного із помешкань. Близько 2 години ночі Клод Снеллінґ почув у будинку дивне вовтузіння. Біля задніх дверей він натрапив на чоловіка в лижній масці. Поряд з ним Клод впізнав власну 16-літню дочку, яку злочинець, ймовірно, намагався викрасти. Наполоханий господарем зловмисник двічі вистрелив у Снеллінґа після чого втік. Поранений зміг повернутися в будинок і повідомити все дружині. Попри виклик швидкої допомоги, Клод Снеллінґ помер. Це було перше вбивство, яке вчинив ДеАнджело.
Цей випадок змусив поліцію серйозніше підійти до справи грабіжника, який тероризував округу. Були розставлені додаткові патрулі, організовані нічні спостереження в районах, де особливо часто бував грабіжник. 12 грудня 1975 року заходи дали свої плоди. Один з поліцейських помітив чоловіка, який скрадався до чужого заднього двору. Патрульний зробив попереджувальний постріл. Чоловік вдав, що здається. Зняв маску й поклав її додолу разом з ліхтариком. Але в останню мить теж вистрілив у бік поліцейського, дезорієнтуючи його. Кількох митей ДеАнджело вистачило, щоб перестрибнути через паркан і втекти. Залишені речі вкупі зі слідами взуття в подальшому стали доказами, завдяки яким вдалося пов'язати грабіжника з Джозефом ДеАнджело.

З 1976 року ДеАнджело стає значно нахабнішим і перекваліфіковується у ґвалтівника. Він вишукує самотніх жінок у одноповерхових приватних будинках, звідки порівняно легко втекти. Попри перестороги він все одно неодноразово потрапляв на очі свідкам. А одного разу його навіть спробували затримати. ДеАнджело скористався пістолетом і поранив переслідувача.
З пояснень постраждалих випливало, що ґвалтівник дуже ретельно готувався до злочинів. Він неодноразово таємно навідувався до майбутніх жертв, вивчав їх розпорядок, перевіряв чи дійсно вони живуть самі, розвідував входи і виходи. Інколи чинив психологічний тиск на жінок, телефонував до них на роботу чи додому і попереджав, що скоро настане й їхній час.
Після того як ЗМІ повідомили, що злочинець полює на самотніх жінок, його підхід знову змінився. Тепер він зосередився на сімейних парах. Погрожуючи зброєю, примушував жінку зв'язати чоловіка. Потім відводив її в іншу кімнату й сковував вже там. Зав'язував обом очі й вставляв кляп до рота. Щоб чоловік випадково не втік чи непомітно не підкрався, поки ДеАнджело був зайнятий жінкою, він клав на спину господарю скляний посуд. Погрожував, якщо почує лязкіт, то одразу вб'є обох. Після цього він ґвалтував господиню. Інколи неодноразово. Він міг залишатися в будинку годинами. Їв продукти, які були в холодильнику, пив пиво чи сік, дивився телевізор. Потім знову ґвалтував. Втамувавши дику жагу, він брав якусь дрібничку з особистих речей і тікав.
За три роки він здійснив 50 зґвалтувань. Наймолодшій жертві було всього 13 років. Інколи між нападами проходив всього день. Найбільш "продуктивними" стали жовтень 1976 — 4 зґвалтування, травень 1977 — 5 зґвалтувань, червень 1978 — 4 зґвалтування. Починаючи з червня 1976 по липень 1979 року за 37 місяців ДеАнджело не займався ґвалтуваннями тільки з червня по серпень 1977, у лютому, травні і серпні 1978, а також у січні, лютому і травні 1979. Тобто, всього у 9 місяцях.

Приблизно посередині трирічного "ґвалтівного" періоду вночі 2 лютого 1978 року ДеАнджело скоїв подвійне вбивство. Можна припустити, що Брайан та Кеті Маджоре, вигулюючи собаку, якимось чином завадили ДеАнджело проникнути до когось у будинок, щоб вчинити черговий злочин. Або Брайан впізнав ДеАнджело, адже теж був поліцейським і швидко склав у голові, що перед ним і є той самий ґвалтівник, який кошмарить район. Достеменно невідомо, що тоді сталося, крім того, що пара намагалася втекти, але ДеАнджело наздогнав їх і застелив.
Після серії зґвалтувань, що закінчилася в липні 1979, ДеАнджело взяв паузу до жовтня того ж року. Тепер він трохи змінив локацію полювання, перебравшись на південь Каліфорнії. 1 жовтня Джозеф, погрожуючи вбивством, увірвався до будинку подружжя у місті Голета. Але пара чинила відчайдушний супротив, змогла ввімкнути сигналізацію, і змусила ДеАнджело тікати. Сліди, які виявили поряд з будинком, потім пов'язали з наступними і попередніми злочинами.
А далі ДеАнджело почав поєднувати "вподобання". До зґвалтувань додалися цілеспрямовані вбивства. Більшість яких він здійснив з 1979 по 1981.

Роберт Офферман та його подруга Дебра Олександра Меннінґ були виявлені застреленими в будинку Оффермана в місті Голета, округ Санта-Барбара, 30 грудня 1979 року. 44-річний чоловік працював хірургом-ортопедом. Його 35-річна подруга-психолог всього тиждень тому розлучилася з чоловіком. Важко сказати, що саме спровокувало ДеАнджело на вбивство, і чи планував він його вчиняти заздалегідь. Існує думка, що Роберт спробував чинити опір. Кинувся на злочинця, поки той не зв'язав йому щиколотки. Але ДеАнджело був наготові. Він вистрелив господарю в груди, а потім ще тричі у спину. Сусіди підтвердили, що чули звуки схожі на постріли. Але в переддень Нового року вирішили, що хтось кидає петарди. Дебру знайшли із зав'язаними за спиною руками й діркою від пострілу в потилиці. Вже тоді поліція зрозуміла, що попередній напад на сімейну пару і даний випадок здійснені однією особою.

16 березня 1980 року 33-річна Шарлін Сміт і її 43-річний чоловік Лайман Сміт, який за кілька днів повинен був зайняти посаду судді, були виявлені вдома вбитими. Знайшов їх 12-річний син чоловіка, який жив неподалік разом з матір'ю, яка давно розлучилася з Лайманом. Чоловік з жінкою лежали на ліжку, накриті ковдрою від 13 числа. Хлопець, попри розгардіяш і власний страх, знайшов у собі сили стягнути ковдру, щоб переконатися, що в ліжку були батько і його нова дружина. Лайман був голим і лежав обличчям вниз. На Шарлін була тільки футболка. Вона лежала на спині. В обох розтрощені голови. Між ними лежала дерев'яна колодка, яку згодом визнали знаряддям вбивства. Потім встановили, що її взяли з купи дров, що була поряд з вікном пари.
На перший погляд здавалося, що людей забили уві сні. Це не було схоже на попередні випадки, коли ДеАнджело знущався над жертвами. Тому його не одразу запідозрили. Шарлін працювала декоратором. І в поліції одразу зацікавилися діамантовим вузлом, яким їй зв'язали руки. Відкриття наштовхувало на думки, що такий витончений вузол може бути пов'язаний з її професійною діяльністю. Крім неї чимало питань було і до можливих ворогів Лаймана, який донедавна був успішним адвокатом і побіжно займався досить екзотичними видами діяльності, як то доставка корів в Іран. Такий бекґраунд вбитих відводив підозри від ДеАнджело. Головних підозрюваних було двоє: коханець Шарлін — Річард Етвуд, та колишній бізнес-партнер Лаймана — Джо Алсіп. Втім, тривале розслідування відкинуло причетність одного й іншого.
Вперше на особу ДеАнджело, як потенційного вбивцю у цій справі, поглянули тільки коли через багато років у базі ДНК ФБР виявили збіг між спермою виявленою у Шарлін Сміт та інших численних жертв зґвалтування.

21 серпня 1980 року Роджер Гаррінґтон приїхав на гостини до сина. За кілька днів до цього невістка запросила його на вечерю. На здивування чоловіка двері виявилися замкненими, а сам будинок не подавав ознак життя. Наявність машин свідчила, що всередині повинен хтось бути. Тому схвильований чоловік скористався власним ключем і увійшов. На його вітання ніхто не відповів. Він ходив з кімнати у кімнату, поки у гостьовій спальні на ліжку не виявив тіла сина й невістки.
19 серпня того ж року новими жертвами ДеАнджело стали 27-річна дитяча медсестра Патрисія Бріско Гаррінґтон та її чоловік — студент медичного Каліфорнійського університету в Ірвайні, Кіт Елі Гаррінґтон. Їх також забили до смерті невідомим предметом. Реконструкція подій схиляється до того, що вбивця наказав жінці зв'язати чоловіка. Потім сам зв'язав Патрисію, відтягнув її в іншу кімнату, зґвалтував, повернув назад у ліжко. Наказав обом покласти голову на праве вухо. Потім накрив пару ковдрою й почав бити невідомим предметом по головах. Кіт помер після першого ж удару. Жінку він лупцював значно довше, перетворивши її на криваве місиво. Після чого відкинув ковдру й розрізав зав'язки, більшість яких забрав із собою.
Роджер був переконаний, що вбивство сталося через Патрисію. Він припускав, що та вгрузла в торгівлю наркотиками. Посада медсестри ніби цьому добряче сприяла. Але жодного зв'язку з обігом наркотиків виявлено так і не було. Цю версію спростували.
Лише в 1997 році ДНК експертиза довела, що Кіта і Патрисію Гаррінґтон вбила та ж людина, що й Лаймана та Шарлін Сміт.

Першою жертвою у 1981 році стала Мануела Вітун. 28-річна німка, яка ще будучи дитиною перебралася в Штати разом з батьками — Горстом і Рут Рорбек . Там вона одружилася з американцем, який мав німецьке коріння — Девідом Вітуном . Напередодні він потрапив до лікарні з вірусною інфекцією. Жінка повернулася від батьків, які пропонували, щоб не було так лячно перебувати в порожньому будинку, заночувати в них або хоча б взяти з собою їхнього пса. Але Мануела відмовилася. Коли вона опинилася в своєму помешканні, то ще не знала, що всередині вже хтось чекав на неї. Втім, напад відбувся тільки після того, як вона лягла спати. Мануела знайшла власний спосіб самозаспокоєння — жінка лягла спати у спальний мішок.
Коли наступного ранку Девід не зміг додзвонитися до дружини, то попросив тещу перевірити, чи все гаразд. Мати виявила доньку у спальнику, забитою на смерть. Злочин намагалися замаскувати під невдале пограбування. Одяг та меблі були розкидані, ніби шукали цінні речі, а телевізор винесли аж під паркан, де облишили, вдаючи, ніби грабіжника хтось наполохав. Але сліди жорстокого зґвалтування, синці на руках і ногах від зав'язок вказували, що грабунок був лише інсценуванням.
Попри явне алібі чоловіка, довгий час підозрювали саме Девіда Вітуна. Припускали, що він міг замовити вбивство власної дружини. Проте жодних доказів цієї версії не знайшлося. Розвіяли всі сумніви стосовно вбивці в тому ж таки 1997 році, коли виявили збіги ДНК, які вказували на невідомого ґвалтівника і вбивцю, який жахав Каліфорнію довгі роки. Проблема була в тому, що всі справи, де він фігурував, були не розкритими.

Наступними жертвами стали 35-річна Чері Домінго та її 28-річний бойфренд Грегорі Санчес. 27 липня їхні тіла виявила агентка з нерухомості, яка в полудень прийшла показати будинок потенційним покупцям. Чоловік був наполовину запхнутий у шафу. Зверху на нього накидали купу одягу. Жінка голою лежала на ліжку. Зверху її накрили ковдрою. Повсюди розбризкана кров. Обставини злочину були ідентичними до попередніх вбивств. Лише за малою відмінністю. ДеАнджело не вдалося зв'язати чоловіка. Йому вистрелили в обличчя, хоча одразу не вбили. Експертам знадобилося шість днів, щоб визначити, що куля влучила в щоку. Загинув чоловік від одного з 24 ударів по голові невідомим предметом. Над жінкою перед вбивством здійснили наругу. Все це сталося всього в кількох кварталах від будинку, де півтора роки тому вбили Роберта Оффермана і Дебру Меннінґ. Як і в кількох попередніх випадках, сусіди чули звуки пострілу і дивний шум, нехарактерний для третьої години ночі, але припустили, що це вибухи феєрверків. Собаки не замовкали близько 45 хвилин. Загибла мала двох дітей. 15-річна дочка тієї ночі ночувала у друзів, а 14-річний син разом з батьком жив у окрузі Сан-Дієго.

Після цього ДеАнджело на досить довгий час припинив свою жахливу діяльність. Аж до 1986 року, коли вбив 18-річну Джанель Лізу Круз, яка вважається останньою офіційною жертвою Вбивці із золотого штату.
Вечір 4 травня дівчина провела разом і другом у неї вдома. Батьків не було, вони на той момент перебували у Мексиці, куди поїхали у відпустку. З допиту друга стало відомо, що того вечора вони неодноразово чули дивні звуки знадвору. Вони припускали, що хтось міг відчинити двері гаража. Але кожен раз, коли виглядали через вікно, поряд нікого не виявлялося. О 22:45 знайомий дівчини попрямував додому. Вона теж кудись їздила, адже сусідка впевнена, що дівчина повернулася своєю машиною близько 23:15. Вірогідно, злочинець вже чекав на неї всередині.
Вони зустрілися на кухні. Чоловік наніс удар в лоб дівчині. Кров'яні сліди свідчили, що вона намагалася втекти і добігла до дверей, але очевидно далі не вибралася. Її тіло виявили у спальні на ліжку. З одягу на ній залишився тільки бюстгальтер, стягнутий до талії. Вся голова в крові. Саме від одного з ударів по ній вона померла. Як і багато попередніх жертв її зв'язали й жорстоко зґвалтували.
Тіло дівчини виявили 5 травня. На п'яту годину вечора в агента з нерухомості був запланований показ цього будинку потенційним покупцям. Він і натрапив на тіло й викликав поліцію.

Офіційно це останній злочин вчинений Джозефом Джеймсом ДеАнджело. По собі він залишив величезну купу нерозкритих поліцією справ. Довгий час поліцейські не могли поєднати все одним злочинцем, але поступово ставало очевидним, що саме так і було. Громадськість почала розмірковувати, куди ж зник вбивця. Хтось вважав, що він просто постарів, втратив інтерес і вправність, хтось вважав, що він сидить у в'язниці. Цим, до речі, пояснювали й паузу між 1981 і 1986 роками. Чимало вважало, що одного разу при спробі вломитися до когось в дім, його застрелили, як звичайного грабіжника. Просто ніхто не зрозумів, що то був саме EARONS, як його називали на той час. Але ДеАнджело час від часу давав про себе знати. В 1991 році він телефонував колишній жертві зґвалтування і розмовляв з нею, нагадуючи про минулі часи. Подібний дзвінок він здійснив і в 2001 році, коли справи Ґвалтівника зі Східного Району та Справжнього Нічного Сталкера остаточно з'єднали в одну. Це останній вихід на зв'язок ДеАнджело. Існувала також думка, що ДеАнджело зупинився, коли дізнався, що поліція формує загальнонаціональну базу даних ДНК усіх злочинців. Ця процедура почалася в 1985 році. Цікаво, що брат вбитого ДеАнджело Кіта Гаррінґтона — Брюс пожертвував на розвиток цієї інновації близько 2 мільйонів доларів. Як би там не було, ідентифікували і затримали ДеАнджело аж у 2018 році.

24 квітня 2018 року при затриманні ДеАнджело висунули підозру у 8 вбивствах. Потім список звинувачень значно розширився. Цікаво, що на ту мить термін давності зґвалтувань і пограбувань вийшов. Йому не могли пред'явити звинувачення за цими пунктами. Втім, залишалося 13 вбивств, за які прокурори вимагали смертної кари. Проте, щоб не розтягувати процес, який міг тривати десятиліття, і зекономити гроші платників податків, ДеАнджело запропонували угоду, за якою він зізнається у злочинах, а смертну кару міняють на довічне ув'язнення. ДеАнджело на пропозицію зголосився і отримав 12 довічних термінів без права на дострокове звільнення.

Час від першого вбивства до ідентифікації злочинця і затримання — 43 роки.

СУДОВА ДНК-ГЕНЕАЛОГІЯ

То як же вдалося через стільки років розкрити, здавалося, мертві справи? Як працює ДНК-генеалогія і чим цей метод відрізняється від пошуку в звичайній базі генетичного матеріалу злочинців?

Початок формування поліцейськими підрозділами власної загальнонаціональної бази ДНК злочинців у 1985 році став передовим рішенням, яке свого часу дозволило досить оперативно перевіряти неблагонадійних громадян на причетність до тих чи інших злочинів. Як відомо, рецидиви трапляються досить часто, й така база дійсно полегшувала життя поліції. Але в цього засобу є один суттєвий недолік. Якщо злочинця, чий генетичний матеріал залишився на місці злочину і має до нього безпосереднє відношення, немає в базі чи у поліції немає підозрюваного, чий генетичний матеріал можна було б співставити з матеріалом, знайденим на місці злочину, то залишається або чекати, поки така людина опиниться в базі, або шукати її іншими способами.

Тобто, іншими словами, якщо злочинцю вдавалося бути достатньо вправним, щоб не залишати відбитків пальців чи інших явних доказів на місці злочину, і при цьому не вчиняти інших правопорушень, коли б у нього могли взяти генетичний матеріал для загальнонаціональної бази, він залишався невидимим для правоохоронної системи. Саме розвиток ДНК-генеалогії дозволив напрацювати механізм, який дав змогу полювати і на таких вправних злочинців. Адже вони могли контролювати себе, бути обережними, ніде не світитися, бути взірцевими громадянами, щоб ненароком не видати своє справжнє нутро, але аж ніяк не здатні контролювати дії інших людей — далеких родичів, про існування яких інколи навіть не здогадувалися.

А багато людей прагнуть більше знати про власне коріння. Тому займаються генеалогією — складанням власного родоводу. І як один із засобів дослідження використовують ДНК-генеалогію, яка дозволяє знаходити людей зі спорідненою ДНК, тобто різновіддалених родичів. Особливо метод актуальний для людей, які були всиновлені чи росли з одним із нерідних батьків. З кожним роком кількість людей, які роблять собі тести, зростає.

За великим рахунком це база генетичного матеріалу, яка не вказує прямо на злочинця (якщо він, звичайно, не скористався послугами однієї із фірм, які продають ДНК-тести), але вказує на певного його родича. Чим більший відсоток спільної ДНК, тим ближчі вони родичі і тим простіше визначити конкретну особу, котрій належить матеріал. Задача спеціалістів — заповнити прогалини між злочинцем та його родичем. Таким чином можна встановити теоретичну особу злочинця.

Уявімо себе поліцейськими. Ми отримали зразок із місця злочину. Кримінальна лабораторія для нас переводить його в цифровий формат. Нам залишається завантажити його в одну із загальнодоступних генеалогічних баз, які порівнюють ДНК всіх користувачів, які в ній є. Через певний час ресурс пропонує список збігів з нашим зразком. Для наших цілей найважливішими є два показника. Це загальна довжина усіх сегментів, які збіглися з іншим зразком, і довжина найдовшого сегмента ДНК. Чим більша загальна довжина, тим ближча спорідненість між особами, яких тестували. Для розуміння, у будь-якої людини і одного з його батьків це значення буде в середньому 3485 сМ (при максимально можливому — 3720). Якщо протестувати будь-кого з його дідусем, бабусею, дядьком чи тіткою, то спільної ДНК у них буде на рівні 1750 сМ. З прадідом, прабабою, двоюрідними братом чи сестрою тестований матиме приблизно 885 сантиморганів спільної ДНК.
Можна помітити, що з кожним віддаленням від тестованого вглиб чи вбік по уявному генеалогічному дереву, кількість спільної ДНК зменшується приблизно вдвічі. І це не рахуючи дуже широкі допустимі межі, які мають місце в кожному конкретному випадку. Ми ж в якості найкращого показника отримали всього 43.7 сМ. Це дуже мало і спільний предок з іншим тестованим був приблизно на рівні пра-пра-пра-пра-прадіда. Тестовані могли б бути один одному восьмиюрідними чи навіть десятиюрідними братами. В такому випадку досить важко докопатися до істини. Складність полягає в тому, що потрібно правильно скласти величезне дерево, визначити всіх сучасників на ньому, відсіяти за статтю, віком, місцем проживанням і т.д.
Приблизно такий результат отримали дослідники, коли завантажили дані ДеАнджело. Не дарма робота над його родоводом тривала кілька місяців і велася цілою групою досвідчених генеалогів. Загалом було преглянуто безліч метричних записів, переписів, міграційних та інших документів, загалом побудовано 27 генеалогічних дерев, кожне з яких містило близько 1000 осіб, які в результаті вказали на єдиного можливого злочинця — Джозефа Джеймса ДеАнжело. Залишалося отримати підтвердження, взявши контрольний зразок у підозрюваного. У випадку з ДеАнджело такий зразок таємно брали двічі для більшої певності. Коли ж прийшло підтвердження про повний збіг усіх зразків, поліцейські заарештували злочинця.

Випадок ДеАнджело дійсно складний і не надто наочний. Тому є сенс звернути увагу на ситуацію Вільяма Телботта II. Вона досить показова, і не тільки в контексті ДНК-генеалогії, а скоріше в тому, як маленький випадок може допомогти знайти вбивцю, який більше тридцяти років ходив непокараним.
Головною дієвою особою в цій історії виступить Челсі Рустад. В далекому 2013 році їй прийшло розуміння, що вона не знає імені жодного з власних прадідусів чи прабабусь. Це її добряче обурило, тож вона взялася працювати над побудовою родинного дерева, відрощуючи на ньому все нові гілки. Однією з таких гілок стала родина Телботтів з округу Снохоміш. Челсі зконтактувала з троюрідними сестрами, проте їхній рідний брат Вільям не бажав йти на контакт. Він видався Челсі досить некомпанійським і замкненим у собі. Його навіть не було у жодній соціальній мережі, що для 2013 року їй видалось дивним.
Втім вона швидко переключилася на продовження дослідження і змогла докопатися до предків, які мігрували в Штати з Норвегії (цікаво, що в родоводі Челсі Рустад є також прабаба з прізвищем Коваль, що теоретично може вказувати на вихідців зі східної Європи). Вона багато часу проводила на генеалогічних сайтах і одного разу взяла участь у розігруванні набору ДНК-тесту. Для цього вона надіслала свою дитячу фотографію, де крім неї були мама і сестра. Вона виграла серед кількох сотень претендентів. Це сталося в 2015 році. Вона використала тест, але особливого прогресу у дослідженні не отримала, згодом забувши, що завантажила дані до сервісу GEDmatch. Згадала вона про нього через три роки, коли в її двері постукали поліцейські.

Оскільки всі засоби масової інформації гуділи про арешт Вбивці із золотого штату, на якого вийшли за допомогою нової методики, детектив округу Снохоміш Джим Шарф вирішив випробувати вдачу й використати цей метод у старій справі про вбивство Джея Кука і Тані Ван Куйленборґ . Дані, отримані зі сперми ґвалтівника завантажили на сервіс GEDmatch. Результат, який вони отримали, перевершив усі сподівання (згори приклад збігу тестованого з особою, яку інший подібний сервіс —FTDNA ідентифікує як можливого двоюрідного-троюрідного брата. Приблизно такі ж дані отримали дослідники у справі Кука і Ван Куйленборґ). Генеалог, який співпрацював зі слідством, назвав ім'я потенційного вбивці лише через 2 години після отримання інформації про збіги. ПеревірившиВільяма Телботта ІІ ретельніше, виявилося, що на момент злочину він мешкав всього в 7 милях від місця, де виявили тіло Джея . Якщо це був збіг, то просто фантастичного масштабу. Згодом, поліцейські вилучили зі сміттєвого баку паперовий стакан від кави, який викинув Телботт. Порівняльний аналіз показав, що зразки ідентичні.

Челсі Рустад з Вільямом Телботтом ІІ мали спільного прадіда. Їхні дід із бабою були рідними братом і сестрою. З таким вагомим спільним шматком ДНК між жінкою і потенційним вбивцею, дослідникам не потрібно було аналізувати дерево на глибину століть. Для початку було достатньо звернути увагу на всіх дідусів і бабусь Челсі. Вони вивчили їхні власні родини, а також перевірили їхніх братів і сестер. І очевидно, що це дало результат.
Челсі була одночасно і вражена відкриттям стосовно її троюрідного брата, і щаслива, що її ДНК допомогла відновити справедливість, а також віднайти душевний спокій родинам Кук і Куйленборґ. Злочинця було покарано. Тим, хто хвилюється стосовно того, що може відкрити їхня ДНК, Рустад завжди каже: "Все, що ви побачите — це всього лише правда і нічого іншого".

Якими б вправними та винахідливими не були злочинці, скільки б їм не вдавалося ховатися у пітьмі й наводити жах на звичайних людей, рано чи пізно їхні обличчя відкриються. І судова ДНК-генеалогія стала ще одним маленьким кроком до їхнього викриття. Як писала Мішель Макнамара : "Сила злочинця зникає, коли ми дізнаємося його ім'я".