Роберт Фордайс Ейкман

Роберт Фордайс Ейкман народився 27 червня 1914 року в Лондоні, у родині архітектора Вільяма Артура Ейкмана. Його дід Бернард Гелдманн (по материній лінії) був плідним письменником, відомим під псевдонімом Річард Марш, та автором досить популярного містичного роману «Жук» («The Beetle», 1897). Подейкують, що роман «Жук» свого часу був популярнішим, ніж «Дракула» Брема Стокера.

Молодий Ейкман закінчив приватну школу. Він відмовився від вступу до Оксфорда через хитке фінансове становище родини. Юність Роберта минула у бідності та злиднях, однак він завжди пишався своїм аристократичним походженням. У 1941 році він отримав у спадок від батька невеликий щорічний дохід. Того ж року гине мати Ейкмана в Лондоні під час німецьких бомбардувань. Ці роки для Ейкмана позначені як втратами так і «світлими сторінками» життя: він одружився з авторкою кількох дитячих книжок – Едіт Рей Ґреґорсон. Спільними зусиллями вони відкрили невелике літературне агентство.

На світогляд і характер Ейкмана вплинули досить складні взаємини батьків, а також загальний занепад у суспільстві та середньому класі в міжвоєнний період. Він був нажаханий повоєнним занепадом аристократії та прагнув ідеалізованої версії «едвардіанської епохи» з її привілейованою спадковою елітою. Всі ці речі мали важливий вплив на творчість Ейкмана.

Уже в молодості Ейкман дотримувався суворо консервативних поглядів і до кінця життя залишався переконаний, що цивілізоване людське суспільство припинило своє існування у рік його народження. На естетичні погляди Ейкмана помітний вплив справило раннє захоплення театром, яке збереглося на все життя, і музикою, насамперед оперою. Крім того, Ейкман був переконаним шанувальником і послідовником Зіґмунда Фройда, що також проявилося в його творчості.

Слід сказати, що у 40-ві роки Роберт Ейкман, як кіно- і театральний критик співпрацював з рядом англійських видань. Першою, неопублікованою книгою Ейкмана був масивний трактат «Панацея». У цьому величенькому рукописі (на тисячу сторінок), автор пропонував власні рішення всіх основних проблем «Віку екстремізму» (як пізніше назве ХХ століття Ерік Гобсбаум). Сьогодні рукопис зберігається в архіві Ейкмана в університеті штату Огайо, США.

У 1951 році Ейкман спільно з Елізабет Джейн Говард видали збірку «Сутінки нас кличуть» («We Are for the Dark»). Книга складалася з шести оповідань, авторство яких спочатку не було позначено. Тільки через багато років стало відомо, що три оповідки належали перу Ейкмана, і три – його співавторці (на той час). Також ця збірка мала спочатку вийти під псевдонімом Ейкмана – «Роберт Віґо», однак він відмовився від цієї ідеї. Нетривалий псевдонім був узятий Ейкманом від головного героя фільму Лені Ріфеншталь «Блакитне світло» 1932 року.

Ейкман і Говард, які були коханцями, мабуть, разом обговорювали і працювали над ідеєю перенести історію про привидів у другу половину ХХ століття. Вони включали в свою художню літературу елементи психоаналізу, снів, кошмарів, еротики та сюрреалізму. Незважаючи на те, що її власні твори згодом відійшли від жанру, очевидно що Елізабет Джейн Говард слід віддати належне за її роль у створенні подальших історій Ейкмана.

Збірку нині вважають важливою віхою в розвитку жанру, що позначила перехід від стриманих, класичних зразків «вікторіанської» та «едвардіанської» містики до сучасного літературного горору. Книга відкривалася одним із найвідомішиз наразі оповідань Ейкмана «Потяги» («The Trains»).

Друга збірка оповідань Ейкмана «Темні записки» («Dark Entries») вийшла 1964 року. За нею послідували збірки «Сила темряви» («Powers of Darkness», 1966), «Таїнство» («Sub Rosa», 1968), «Холодна рука в моїй руці» («Cold Hand in Mine», 1975), «Історії про кохання і смерть» («Tales of Love and Death», 1977), «Вторгнення» («Intrusions», 1980) і «Нічні голоси» («Night Voices», 1985). Збірка ж «Чорти на полотні» («Painted Devils», 1979), що побачила світ у США, містила перероблені автором версії деяких більш ранніх оповідань.

У своїх оповіданнях Ейкман розвинув особливий стиль, що підкреслює витонченість і повільне, поступове нагнітання дивної атмосфери. Він був майстром англійської прози, писав з невимушеною плавністю і ніколи не потребував «насильства над дикцією» для створення потужних жахливих ефектів. Сам він називав свої оповідання «дивними історіями» (weird fiction), що означало його зневагу до стандартних мотивів традиційної надприродної фантастики.

Проте, все ж таки у деяких історіях Ейкман використовує такі розповсюджені теми, як воскресіння мертвих («Дзвін змін») або вампіризм («Сторінки зі щоденника молодої дівчини»). В інших – створює відчуття незвичності від дивакуватості самих героїв історії: жахливо млявий офісний працівник у «Зустрічі з містером Мілларом» або незбагненні мешканці будинку для людей похилого віку в «Госпісі». У багатьох оповіданнях автора, зокрема «Мечі» та «Листи до листоноші», присутня прихована чи відкрита сексуальність, адже автор постійно висловлював своє захоплення «вічною жіночністю».

У белетристиці Ейкмана є багато сучасного, проте він часто відкидав здобутки ХХ століття. Він вважав за краще, щоб прогрес, якщо він взагалі мав відбутися, був досягнутий у більш людському, менш технологічному аспекті. Також він обожнював річкові канали, які були «життєдайною кров’ю» ранньої промислової революції, і витратив багато років на те, щоб британська система каналів збереглася для майбутніх поколінь.

Слід сказати, що у 1946 році спільно з Л. Т. К. Ролтом (теж автором містичних історій) і його дружиною Анжелою Ейкман заснував благодійне товариство «Асоціація Внутрішніх Водних шляхів» («Inland Waterways Association)», що ставила своїм завданням збереження і відновлення англійських річок і каналів. Асоціація домоглася серйозних успіхів на цьому терені, і Ейкман здобув деяку популярність як громадський діяч.

Можливо, внаслідок дивного поєднання сучасного та архаїчного, книги Ейкмана ніколи не ставали бестселерами, але наприкінці життя він отримав певне визнання. У 1974 році «Сторінки з щоденника молодої дівчини» отримали першу Всесвітню премію фентезі, а сам письменник був номінований на премію за життєві досягнення. Всесвітній комітет фентезі запросив Ейкмана до Провіденса, Нова Англія, але цей невеликий тріумф невдовзі перетворився на абсурд.

Подаючи документи на візу, Ейкман, згадуючи візит Оскара Уайльда до Америки майже сто років тому, заявив, що збирається здійснити лекційне турне по США. Йому відмовили у в’їзді, і він, збентежений тим, що розповів друзям ту саму історію, був змушений залягти на дно у своїй лондонській квартирі на час конвенції. У 1981 році Ейкман також отримав Британську премію фентезі за оповідання «Плями».

Крім збірок оповідань, Ейкман створив два романи – «Пізні сніданки» («The Late Breakfasters», 1964) і «Макет» («The Model», 1987). Після смерті письменника залишилася велика кількість невиданих творів, зокрема роман «Поверніться відразу» («Go Back At Once») і 3 п’єси для театру. З 1964 по 1972 рік Ейкман випустив у видавництві «Fontana» вісім томів «The Fontana Book of Great Ghost Stories», які в сумі утворюють вельми представницьку антологію жанру «дивних історій». До всіх томів, крім шостого, Ейкман написав передмови, які можуть слугувати свого роду авторським коментарем до його власної творчості.

Роберт Ейкман помер 26 лютого 1981 року від раку, у віці 66 років.