РИТУАЛ

Читачі Бабая знають Адама Невілла за оповіданням "Гіппокамп" у другому випуску фензіну (2023). А вже цього року у видавництві «НК-Богдан» вийшов роман «Ритуал».

Пролог роману чіпляє одразу, оскільки автор кидає наживку – чотирьох друзів, яких у лісі зустрічає випатрана туша на дереві. Це безлюдний ліс, без доріг для туристів, і саме сюди колишні одногрупники звертають, аби скоротити шлях. Одразу виникає відчуття небезпеки, але хто загрожує героям – людина чи тварина, поки невідомо.
Далі історія ділиться на дві частини.

Перша – це виживання у лісі, адже чоловіки заблукали, а сил іти далі не вистачає. Вони натрапляють на тимчасовий прихисток – стрьомний будинок.

Що сподобалося – автор логічно пояснює, чому вони туди зайшли, чому залишилися, попри страшні розп’яття і опудало-ідола на горищі. Персонажі не йдуть у темний страшний будинок, бо так захотів автор. Як читачка, я розуміла, що ночувати у лісі небезпечніше через холод, диких тварин, тому вибір персонажів був очевидним.

Всередині будинку одразу проявляється соціальна складова роману: суперечки між друзями, міряння, хто крутіший і досяг більшого, роздуми про лідерів і лузерів. Але всі колишні проблеми множаться на нуль, як тільки на кону стає виживання і закриття базових потреб. Непомітно життя розділилося на «до» та «після». Ніхто вже не думає, чи він успішніший за друга, коли нічого їсти і пити, а сон лише кількагодинний.

Атмосфера заворожує: темний ліс десь на кордоні Швеції і Норвегії, куди майже не потрапляє сонце, тому персонажі навіть удень блукають практично в темряві. Холод. Дощ. Древній склеп, курган, каплиця, людські останки, стара хата з опудалами. А потім додається істота, котра починає полювати на чоловіків.

Автор створює ефект присутності, де оповідь із третьої особи переходить на другу. Оце «ти» наче ламає четверту стіну і читач переноситься у віртуальний ліс.

«Створіння наближається. Ти це чуєш. Наслухаєш, як воно йде».

Людей стає все менше, а істота діє все агресивніше. І ніхто не знає, що воно таке, і чому на них полює.

Друга частина книги починається з моменту, коли один із персонажів рятується від чудовиська та виходить до людей. Це лише середина книги, тому розумієш, що радіє він дарма. Підлітки, котрі знайшли чоловіка, вірять, що важкі злочини та ритуали з виклику злих духів – це прикольно, це важлива мета, а вони круті. Круті чи дурні – час покаже.
Колись до них затесалася дивна мовчазна бабуся, яка зараз лише годує та опікується нашим персонажем. Вона і так була доволі підозрілою, але у фіналі мене шокувала її маленька таємниця.

В другій частині розкривається містична складова, пояснюється суть почвари, її передісторія. Тут також є старий будинок, а на його горищі – істоти, іще більш моторошні за тих, що друзі бачили раніше. Автор підводить до них історією-спогадом.

Перед головною зустріччю головний герой чує скрегіт, кроки і перешіптування. Уява в цей час вимальовує дещо дивне. В другій частині переймаєшся, чи вийде у чоловіка врятуватися від підлітків і ролі, яку вони йому підготували.

Сподобалося влучне переплетення соціальних проблем і горорної складової. Доволі нестандартне, бо я очікувала типові секти, але автор якісно обіграв тему з віруваннями і маленькими людьми, зв’язавши минуле і теперішнє.

Роман екранізовано, але сюжет фільму трохи відрізняється від книжкового.

Бабай і НК-Богдан запрошували пана Невілла на стрім, запис з Книжкової країни можна подивитися в інстаграмі на сторінці Запеклої книгожерки: @sashas_reads.