(Похмурий (темний) романтизм: символізм у творчості "проклятих поетів")

У жирній та слизькій землі, де слимаки,
Я вирив би собі ту яму серед цвілі,
В ній випростати б міг старі свої кістки
І спати в забутті, як риба спить у хвилі.
(Ш. Бодлер "Веселий Мрець")

Друга половина ХІХ століття. У французькому мистецькому русі з'являється таке явище, як декаданс. Цей період характеризується настроями безнадії, розчарування, занепаду, кризи та ірраціональності буття. Та й не дивно: суспільне життя супроводжувалося постійниии революціями, переворотами та неоднозначними бурхливими рухами (як-не-як ціле століття люди боролися із нав'язливою монархією). Найближче декаданс ужився у символізмі, а митців, які творили у цьому напрямку, назвали "проклятими поетами". Пізніше Поль Верлен напише однойменну збірку статей ("Les Poétes maudits"), присвячену знедоленим побратимам по перу, від яких одцуралися, бо вони, бачте, не сприйняли тогочасне буржуазне суспільство і не бажали вписуватися у загальноприйняті рамки. Найчастіше поети-декаденти вдавалися до прийому навіювання (сугестія) певних думок, настроїв та асоціацій через деяку прихованість, недомовленість, аби читач сам зміг додумати написане (а чи хіба не так створюється атмосфера страху, тривожних думок, бентеги, як не за допомогою замовчування окремих фактів?).

прокляті поети.jpg

Шарль Бодлер (1821-1867) — "французький Едгар По у поезії" (як на мене) — чи не найвідоміший представник із когорти поетів-небораків, яких не розуміли, і просто талановита людина, чия доля склалася не найкращим чином. Слід зазначити, що Шарль з'явився на світ, коли батькові було вже за 60 (!), а матері — 28, і саме від батька він успадкував любов до літератури та мистецтва. На початку свого творчого шляху Бодлер був завзятим революціонером: публікував статті, присвячені подіям "Весни народів", у радикальній паризькій газеті. Але з роками він почне відчувати огиду до всього, що так чи інак має зв'язок із політикою (мабуть, то було пов'язано із поразкою революції). Так з'являється його найвідоміша лірична збірка — "Квіти зла". У цей період його охоплює гостра душевна криза:

"У кожній людині є одночасні прагнення: одне спрямоване до Бога, інше — до Сатани. Поклик Бога, або духовність, — це прагнення внутрішнього піднесення; поклик Сатани, або тваринність, — це насолода від власного падіння" (Із його щоденника).

Найбільш виразно похмурий світогляд Бодлера проявляється у його magnum opus (вищезгадана збірка поезій), над яким він працював упродовж усього свого життя. Заголовок "Квіти зла" можна розтлумачити за допомогою антитези: Краса й Погань (бігме, автор не тішив себе ілюзіями, а вбачав прекрасне крізь призму сірості і затхлості буднів). У всіх шістьох циклах збірки ("Сплін та ідеал", "Паризькі картини", "Вино", "Квіти зла", "Бунт і Смерть") поет оголив недоліки, суперечності та гріхи тогочасної французької епохи:

Хмурної ночі, серед хвищі,
Із милості християнин
Ваш труп зариє на смітниці,
За хламу купою, під тин. (...)
І чутимете ви ночами,
Як виють жалісно над вами
Вовки, собаки, чаклуни,
І як змовляються злодії,
Як старців бавляться й повії,
І як кохаються вони.

Не дивно, що такі вірші викликали осуд загалу: автор був засуджений до сплати штрафу у розмірі 300 франків, а також забороною до друку багатьох його віршів.
А найбільшого резонансу Бодлер досяг, як на мене, у вірші "Літанії Сатані", де він прославляє красу й велич Люцифера (це як возвеличувати Нечистого християнськими молитвами):

О найпрекрасніший із Ангелів, о Боже,
Позбавлений хвали, скрізь вітаний вороже,
О Сатано, рятуй мене в біді й нещасті!
О князю вигнання, кого робили злим,
Хто був подоланий, але встає міцним.

шарль бодлер.jpg

Поль Верлен (1844-1896) — видатний поет-імпресіоніст та символіст, за своє життя визнаний "принцом поетів". Свій творчий шлях починає у 14 років, великий вплив на нього як митця справляють праці В. Гюго, того ж Бодлера та ін. У період Паризької комуни поет був змушений переховуватися від репресій та кривавого терору, тоді ж він захопився алкоголем. Фатальну роль у цьому зіграла ще й дружба з А. Рембо (про нього трохи згодом).
За власний кошт видає свою, на мою думку, найголовнішу збірку "Сатурнічні поезії". Така назва не є випадковою, адже у давнину вважалося, що той, хто народився "під знаком Сатурна", матиме лиху долю та "бентежну уяву". Здебільшого автор описує, так би мовити, сахну красу природи, у якій криється щось фатальне і не менш моторошне (у цьому місці Верлен передає вітання Лавкрафту):

Ніч. Дощ і темрява. У небо сіре, млисте
Шпилями й вежами стримить готичне місто —
Даль сивим мороком його вже повила.
Рівнина. Скорчені і скрючені тіла
Звисають з шибениць, танцюють; хижі круки
Жадливо шарпають їм голови і руки,
Внизу ж — то вовча з'їдь, як круча — угорі.

771336.jpg

Артюр Рембо (1854-1891) — жвавий непересічний хлопчина-поет (до речі, вважається попередником сюрреалізму), який помер у віці 37 років, а усе його натхнення пішло нанівець, коли йому було 21. Через норовливий характер та розбіжності у поглядах із матір'ю (суворою консервативною жінкою) утік з батьківської хати спочатку до Парижа, де він і познайомився зі своїм друзякою та майбутнім подорожнім Полем Верленом, який заради мандрів лишив свою сім'ю і дітей. Упродовж своїх подорожей юнаки вели доволі розкутий спосіб життя, будучи ласими до вживання наркотиків та до жінок легкої поведінки. Загалом, на творчість Рембо впливають вірші Бодлера (у поета складаються власні уявлення про красу: Венеру ж він опускає до рівня повії, зневірюючись у коханні взагалі), а також франко-пруська війна, яку він зустрів у свої шістнадцять, і склав досить моторошний вірш "Сплячий в улоговині" (помітний перетин із прозою А.Бірса):

Спить молодий солдат — потилиці в катрані
Купається, уста відкриті; він приліг
Під хмаркою, в траві, де світять роси ранні,
І в зливі променів лежить блідий, мов сніг. (...)
Він спить між квітами на луговім осонні,
І в грудях має він дві дірочки червоні.

Зокрема, Рембо відомий також своєю символістською поезією, як-от: "Бал повішених":

На чорній шибениці нині
Танцюють висячи вони.
Кістки танцюють Саладинів
І паладини сатани.

20_rembo.jpg

Жоден із "проклятих поетів" не мав слави при житті: усі вони випереджали свій час, і ніхто з них не був визнаний тогочасним суспільством. Ще два століття тому їх вважали богохульниками, аморалістами анархістами і пришелепами, а вже сьогодні — то майстри декадансу і "темного романтизму".

"Мені видається зайвим та нудним зображати те, що є, адже ніщо з наявного мене не задовольняє. Природа неприваблива, і я волію надавати перевагу страхітливим породженням своєї фантазії, а не доброзвичайній тривіальності"
(Ш. Бодлер)

Подобається проєкт? Ви можете підтримати нас, всі кошти підуть виключно на розвиток «Бабая»

Бажаєте опублікувати свої матеріали? Пишіть нам на пошту: