Найкращий друг Лавкрафта: Френк Белкнеп Лонґ

Сьогодні фактично не залишилося в живих людей, які особисто знали «батьків темної та химерної літератури»: А. Бірса, Е. Блеквуда, Г. Ф. Лавкрафта, А. Мерріта, А. Меккена, А. Кровлі, В. Г. Годжсона та інших. З часом відійдуть у вічність близькі та знайомі письменників-горористів ХХ століття. Темрява поглине всіх, але не забуття. Деяким із них дійсно приготована вічність.

Хоча, як не дивно, але всього лишень два десятиліття тому окремим людям випала честь спілкуватися, жити та працювати поряд з живими легендами світу «темної літератури». Американський письменник жахів та фантастики Френк Белкнеп Лонґ один із них. Він покинув наш грішний світ 3 січня 1994 року, у віці 92 років. Френк Белкнеп Лонґ був найкращим другом «найвідомішого з-поміж незнаних», найхимернішого засновника «Космічного жаху» та батька «Міфів Ктулху» – Говарда Філліпса Лавкрафта.

Френк Лонґ народився 27 квітня 1901 року в Нью-Йорку. Дитячі роки майбутнього автора минули у районі Гарлему (Мангеттен). Батько Френка працював дантистом, а у вільний від роботи час рибалив та займався мисливством. Родина Лонґа щороку проводила канікули в регіоні Тисячі островів у Канаді (місце дії химерної повісті Е. Блеквуда «Вендіґо»), де в трирічному віці Френк звалився з пірсу і ледь не втопився. Після цієї події він ще довго хворів пневмонією. Проте, це не завадило Лонґу навіки закохатися у безмежну красу незвіданої природи.

І так, у ранні роки Френк Лонґ згадував, що «мріяв працювати далеко від дому та вивчати дощові ліси басейну річки Амазонки». Не дивно, що з дитинства він захоплювався творчістю Жюля Верна, Герберта Веллса, а також Амброуза Бірса та Едгара Аллана По. Незважаючи на те, що письменницька діяльність Ф. Б. Лонґа налічує сім десятиліть, він одного разу зізнався, що

« …хоч би як важливо писати, я міг би бути цілком щасливим, якби мав надійне становище в галузі, яка завжди викликала у мене величезні емоції та привабливість для уяви — це природна історія»

Пізніше у поле зору юнака потрапила журналістика. Так, після активного членства в «Об’єднаній аматорській прес-асоціації» (UAPA), Лонґ вступив спершу до Нью-Йоркського університету, проте згодом перевівся до Колумбійського. Однак отримати диплом йому так і не вдалося. У 1921 році Френк переніс важкий напад апендициту (як наслідок, розриву апендикса та перитоніту). Лонґ провів декілька місяців у нью-йоркській лікарні Рузвельта, де ледь не помер. І саме ця боротьба зі смертю підштовхнула Лонґа до рішення залишити навчання і зайнятися творчістю.

Найпершою публікацією Ф. Б. Лонґа є оповідання «Ціна доктора Вітлока» (1920). Наступна історія, «Око над каміном» («The Eye Above the Mantel»), яка написана у кращих традиціях Е. А. По та опублікована Лонґом у 1921 р., привернула увагу, нікого іншого, як самого Г. Ф. Лавкрафта. Батько «Міфів Ктулху» написав теплу рецензію на оповідання молодого автора та відправив дебютанту листа. І саме з цієї події розпочинається міцна дружба та листування Френка з Говардом, яке триватиме до смерті Лавкрафта у 1937 році.

Вперше вони зустрілися, коли Лавкрафт відвідав Нью-Йорк у квітні 1922 року. Із того часу Лонґ і Лавкрафт бачилися дуже часто, особливо під час резиденції Лавкрафта в Брукліні, Нью-Йорку з 1924 по 1926 роки. Слід відзначити, що квартира Лонґа була резиденцією та штаб-квартирою Лавкрафта під час його періодичних поїздок з Провіденса до Нью-Йорка. Френк Лонґ згадував, що він і Говард Лавкрафт активно листувалися:

«більш як тисячі листів, деякі з яких більш ніж у вісімдесят рукописних сторінок»

Частина їх листування була видана у серії «Вибрані листи Arkham House», в якій зібрано доволі об’ємне листування Г. Ф. Лавкрафта з його колегами по «темному ремеслу». Проте усі листи Лавкрафта до Лонґа після 1931 року втрачені назавжди, а листування до вказаної дати існувало переважно в транскрипціях, підготовлених саме «Arkham House».

Найвідоміший горорист минулого століття допоміг Лонґу опублікувати його ранні твори у популярному тоді журналі «Weird Tales». У 1920-х роках Лонґ і Лавкрафт входили до «Клубу Калема», названого за ініціалами прізвищ перших членів – K, L або M. Френк Лонґ теж долучився до письменників-фантастів «Кола Лавкрафта», до якого тоді входили Роберт Блох, Роберт Ірвін Говард, Кларк Ештон Сміт, Август Дерлет, Генрі Каттнер і Дональд Вандреєм.

Лонґ та Лавкрафт часто подорожували разом, зокрема з батьками Лонґа у 1929–1930-х роках. Лавкрафт відвідував Лонґа двічі на Різво у 1932 та 1935 роках. Багаторічна дружба Г. Лавкрафта і Ф. Лонґа була описана в романі Пітера Кеннона «Pulptime: Being a Singular Adventure of Sherlock Holmes, Lovecraft, і в Kalem Club, як і Narrated by Frank Belknap Long, Jr.». Звичайно, що Френк Лонґ став і почесним гостем на конференції з нагоди сторіччя Лавкрафта в Провіденсі у 1990 році.

«Гончі пси Тіндала» (1929 р.) – найзнаковіше оповідання Ф. Б. Лонґа, оскільки саме з нього розпочинається всесвіт послідовників «Міфів Ктулху». Гончаки Тіндала – це зграя мерзенних і незбагненних потвор, які «виходили з дивних кутів у тьмяних закутках неевклідового простору ще до світанку часу», та переслідували мандрівників коридорами часу. Ці монстри потрапляли у нашу реальність лишень через кути, де вони спотворювали та знекровлювали своїх жертв, залишаючи лишень «своєрідний синюшний гній або їхор». Сам Г. Ф. Лавкрафт згадує щось схоже на гончаків Тіндала у своєму оповіданні «Той, що шепоче у пітьмі».

«Гончі пси Тіндала» використовувалися або згадувалися багатьма пізнішими авторами послідовників «Міфів Ктулху», зокрема Ремсі Кемпбеллом, Ліном Картером, Браяном Ламлі та Пітером Кенноном. Оповідання П. Кеннона «Листи Гелпіна Чалмерса» являється прямим продовженням «Гончих псів Тіндала», в якому головні герої є тонко замаскованими версіями Френка та Ліди Лонґ. «Гончі пси Тіндала» з’являються також у Роберта Вайнберґа, Стефана Р. Дзем’яновича та Мартіна Г. Ґрінберґа у «100 кривих маленьких кримінальних історіях» (1994).

Цікаво, що головним героєм розповіді в «ктулхівському оповіданні» Лонґа «Пожирачі простору» (1928 р.), а пізніше короткому романі (1963), виступає сам Г. Ф. Лавкрафт. Примітно, що в цьому романі міститься і дослівний лист Лавкрафта, який розповідає про його велику «римську мрію» про Гелловін 1927 року.

Слід сказати, що надалі у 50-х і 60-х роках крім письменницької діяльності, Ф. Лонґ працював редактором таких видань, як «Satellite Science Fiction», «Short Stories» і «Mystery Magazine» Майка Шейна. Багато оповідань Лонґа зібрано у журналах «The Hounds of Tindalos» (1946), «The Rim of the Unknown» (1972), «The Early Long» (1976) і «Night Fear» (1979).

У 1960-х роках Френк Лонґ написав декілька готичних романів. Як не дивно, але деякі з них публікувалися під іменем Ліди Лонґ, тобто дружини письменника. У 1975 році Ф. Б. Лонґ видав біографію свого найкращого друга – книгу «Говард Філліпс Лавкрафт: Мрійник на стороні ночі». Відзначу, що творчість Лонґа багатогранна і не завершується лишень прозою: за життя Френка вийшло у світ і три томи поезії «Людина з Ґенуї та інші вірші» (1926), «Вежа гоблінів» (1928) і «У блиску майя» (1977).

На відміну від Лавкрафта, багаторічна творчість Лонґа була високо оцінена ще за життя автора. Так, Ф. Б. Лонґ був удостоєний Всесвітньої премії фентезі за заслуги перед жанром (1978), Премії Брема Стокера за заслуги перед жанром (1987), та введений до залу слави фантастики Першого фендому (1977).

На жаль, але, як це часто буває, «найкращий друг Лавкрафта» залишив наш світ з порожніми кишенями та у цілковийтій бідності. Шанувальники творчості Лонґа пожертвували понад три тисячі доларів, щоб його ім’я було вигравірувано на надгробку могили автора на цвинтарі Вудлону в Нью-Йорку. Метр фанастики Рей Бредбері якось сказав про Ф Б. Лонґа та його тиху, але впливову творчість:

«Френк Белкнеп Лонґ пережив більшу частину історії наукової фантастики в США, особисто знав більшість письменників або листувався з ними, і своїми власними творами допоміг сформувати сферу наукової фантастики, коли більшість із нас ще були у ранньому підлітковому віці»