Народжені поруч із нами: анатомія серійного зла

Видавництво «Yakaboo Publishing» нещодавно презентувало книгу Емми Кенні «Серійний вбивця по сусідству». Це нон-фікшн від психологині та телеведучої програм про трукрайм.
Історії, зібрані в книзі, допомагають зазирнути в дитинство та дорослі роки відомих серійних вбивць, зрозуміти, чим вони керувалися, аби вберегти себе і своїх близьких від зустрічі з подібними людьми.
Усього розглядається п’ятнадцять серійних вбивць: десять чоловіків і п’ять жінок.

Ось те, що мене вразило з прочитаного:

1. Дуже багато прогалин у реформах та системі. Жертву Девіда Паркера Рея не захотіла слухати поліція, бо її знайшли в стані наркотичного сп’яніння. Наркотиками жінку накачав серійник для дестабілізації психічного стану. Ставка зіграла, бо жінка плуталася у свідченнях. Дівчина Теда Банді казала поліції, що знаходила у нього дивні речі й хлопця не було в той час, коли зникали жертви. Хто прислухався до цього? Ніхто.

2. Більшість майбутніх убивць розуміли, що мають психічні відхилення, але мали байдужих батьків, котрі не бажали ані лікувати дітей, ані звертатися за відповідною допомогою. Мені завжди було цікаво, чи точно погане дитинство впливає на становлення психіки злочинця. Схоже, додатковими факторами можуть бути вік та міцність психіки. Більшість майбутніх маніяків зростали в поганій сім’ї, де були привілейовані діти й ті, з яких знущалися, як у Брудоса. Було і таке, що деструктивна родина впливала на обох дітей, просто один катував себе, підпадаючи під вплив алкоголю, наркотиків або завершував життя самогубством, а інший починав катувати тварин та людей. І ще була Деннегі, дівчинка з абсолютно адекватної та люблячої родини, котра потім стала жорстокою вбивцею. Можливо, цьому сприяла вроджена психопатія.

3. Деякі маніяки були настільки зухвалими, що один кілька разів з’являвся на місці злочину, аби забрати трофеї, інший працював підрядником у помічника судді. Тед Банді взагалі був заступником директора Консультативної комісії з питань запобігання злочинності в Сіетлі, написав брошуру із запобігання зґвалтуванням і працював у департаменті, який займався пошуками жінок, котрих він викрав та вбив.

4. Більшість злочинців вели подвійне життя: порядний сім’янин, люблячий батько та серійний убивця.

5. Авторка в контексті часто згадує про тріаду Макдональда: енурез, зоосадизм та піроманію. Ознаки, які теоретично в дитинстві має більшість майбутніх серійних вбивць.

6. Часто маніяки-чоловіки користуються емпатією жінок, аби заманити їх.

7. Чейз був іпохондриком. Йому здавалося, що він смертельно хворий, серце перестало битися, певні органи хтось вкрав, а череп розколовся і його уламки рухаються під шкірою. Чоловік пив кров жертв, через що його охрестили вампіром. Схоже, він надихнув сценаристів відповідних фільмів, де, аби вампір потрапив у приміщення – його треба запросити. Саме так діяв Чейз – смикав двері і заходив у відчинені, сприймаючи це як запрошення.

8. Модслі винищував педофілів і був буйним навіть у тюрмі, де сиділи подібні. Тому його оселили в ізольованій бетонно-скляній камері, як у Ганнібала Лектера. Можливо, саме камера Модслі надихала режисерів фільму. Він страждав від ізоляції.

9. Методи та причини вбивства жінок та чоловіків кардинально відрізняються. До жінок закон суворіший, наприклад, до Баррази ставилися жорстокіше, ніж до вбивць-чоловіків. У цьому розділі вразила цитата: «Жінки, які вбивають у Мексиці та в усьому світі, часто отримують більш суворі вироки, ніж чоловіки, оскільки в деяких культурах їх вважають більш злісними за натурою». І у випадку з Ворнос ніхто не звернув уваги на те, що вона вбила чоловіка, який вже сидів за зґвалтування і намагався те саме зробити з дівчиною. Вона працювала повією, тому суд заплющив очі на небезпечного клієнта, і це ніяк не пом’якшило її вирок.

Наприкінці книги вражає список імен відомих жертв. На п’ятнадцять описаних серійних вбивць припало понад сто п’ятдесят жертв. Також корисними є посилання на джерела щодо злочинів, де можна самостійно покопирсатися в інформації.
Авторка зазначає, що не романтизує вбивць, не тисне на жалість їхнім минулим, а досліджує його, аби зрозуміти, що призводить до подібної жорстокості.