Людина, що сміється: just one bad life (РЕЦЕНЗІЯ)

Тодд Філіпс, дядечко, що подарував нам три комедії про відхідняк від п'янки у Вегасі, ніякий фільм з хорошою музикою “Народження зірки”, а також доволі непоганий “Пси війни” вирішує зануритися у чорноту психологічного трилеру. Для такого своєрідного дебюту він обирає історію чи не найскладнішого героя супергеройських коміксів і одного з найсуперечливіших антагоністів у масовій культурі взагалі — Джокера.

Здається, навіть самі DC не відразу зрозуміли, якого персонажа створили. Тільки зараз до них починає доходити розуміння його багатогранності і усвідомлення, що навіть без напівфілософського протистояння із Бетменом Джокер сам по собі дозволяє знімати про себе психологічно і соціально складні історії. Тут не буде жодного натяку на інфантильний оріджін з коміксів, не буде данини 80-тим рокам, яку віддав Джокер у “Бетмені” Тіма Бартона, постраждавши від невдалої пластичної операції. Тутешній Джокер не заграватиме з глядачем, в один момент пам'ятаючи одне, а в інший — інше.

Тут Джокер — саме життя. Він — ваш дивакуватий, але добрий сусід, що живе з матір'ю і працює на чесній роботі. Він — Артур Флек, маленький непомітний мрійник-невдаха, який прагне дарувати людям радість, незважаючи на те, що для світу він — ніщо.

Після епатажного дідуся Джека Ніколсона, геніального анархіста Гіта Леджера та, прости Господи, Джареда Лето грим Джокера наносить на обличчя імператор Коммод Хоакін Фенікс, який схуд для ролі на 24 кілограми. Зазі Бітц, що блиснула роллю Доміно в “Дедпулі 2”, тут має простішу, більш приземлену роль, ціль якої — лише трохи більше розкрити головного героя. А ще тут є улюбленець Мартіна Скорсезе Роберт Де Ніро, хоча з його роллю міг би впоратись будь-який інший актор.

До речі про Скорсезе: то тут, то там у кадрах Тодда Філіпса проглядається Скорсезівський “Таксист” і “Король комедії”. Взагалі ідея фільму суміжна з історією про таксиста-месника, і зовсім трохи схожа на ідеологію Ноланівського Джокера (Гіт Леджер). Проте тутешній Джокер не намагається показати потворність суспільства. Він намагається із нею впоратись, а потім бере на себе непідйомне завдання — зрушити поведінкові норми через зміну соціального порядку. Тодд Філіпс повністю перевертає етичні орієнтири, сформовані попередніми творами про Бетмена і зазіхає навіть на те, що ми вважаємо загальноприйнятою мораллю. Джокер — терорист, анархіст і божевільний пройдисвіт, але як же важко в інтерпретації Тодда Філіпса не співпереживати йому. Історія і мотивація Джокера Хоакіна Фенікса при такому підході не може бути лише глобальною, вона великою мірою особиста.

Ви не побачите конкретної точки в історії, де Артур Флек перетворюється на Джокера. Артур Флек — це зламана людина, це відображається у всьому його єстві і тому, що його оточує. Та зрештою, коли помічаєш, як важчає його погляд і думки, як рухи з незграбних стають більш чіткими й розкутими, то ловиш себе на думці, що незнайомий тобі раніше Артур Флек, за складною долею якого ти спостерігав останню годину, зник і на твоїх очах постав саме той непередбачуваний запальний псих із вічною посмішкою на обличчі. Майбутній запеклий ворог фріка у костюмі кажана.

Не хотілося б, аби цього Джокера знищили коміксовими сюжетами. Нехай це буде відокремлена стрічка, щось на кшталт кіношної DC Black Label, бо псувати такого персонажа веселенькими бійками у нових фільмах з Бетменом-Патінсоном буде справжнім блюзнірством. Це робота, яка здатна принести найвищу нагороду кіноакадемії, безліч інших премій і світове визнання.

Світла пам'ять Гіту Леджеру і вічна шана його останній праці.

Але відтепер Хоакін Фенікс — Джокер номер один.