Історія дитинства, зараженого страхом

Я чула про популярність цього роману серед іноземних букблогерів, але з анотації про монстра з шафи мала сумніви, чи не виявиться сюжет банальним. Тому вирішила ознайомитися з книгою і скласти власне враження завдяки перекладу від видавництва «Ще одну сторінку».

Перша сторінка – примітка від автора: «Для цієї книжки навмисне було обрано незвичний стиль: вирівнювання за лівим краєм для викладу оповіді і дій, абзацні виступи для діалогів і розділення цих частин абзацами. Усе заради бачення світу очима дитини». Можливо, комусь таке заважатиме, але в книзі бачиш монолог дитини, переказ подій від неї, і цей незвичний виклад історії ламає четверту стіну, створюючи відчуття реальної сповіді.

Вся книга була для мене алюзією на психічні проблеми, смерть дитинства і швидке дорослішання. Для мене це історія про зруйноване дорослими почуття безпеки і, як наслідок, нестабільний психічний стан дитини та фізичне уособлення цього у вигляді монстра (суто моя інтерпретація, бо мені легше вірити в раціональне і те, що автор намагається показати певні речі через фантастичну метафору).

Оповідачка – маленька дівчинка, яка навіть сама не усвідомлює, наскільки страшні ті речі, котрі вона бачить. Жах наростає поступово, спочатку його показано через будинок: дверцята шафи, темряву в коридорі, скрипи, нічні пробудження, дивну поведінку батьків.

Чим далі я читала, тим більше джерелом страху ставала не стільки сутність із шафи, «Інша матуся», скільки реальні батьки Бели. Дитина була емоційним резервуаром для матері, яка виливала на неї особисті проблеми, думаючи, що дитина спить. Батьки перекладали власну тривогу, були зайняті своїми проблемами та не створювали доньці відчуття безпеки. Чого варта сцена, коли дитина в небезпеці, а вони напилися та заснули. Тому «Інша матуся» вдало заходить у простір, де вже є емоційна тріщина, і тисне на дитину з проханням реінкарнації та «пустити її у своє серце». Останнє, наче своєрідна метафора пустити в серце депресію чи темряву. І поки дитина опиралася – все було добре.

Водночас автор ніяк не показує, що це все просто витівки психіки, бо «Іншу матусю» бачать і сторонні, не тільки дитина. Я звернула увагу на те, що батьки повірили в істоту лише тоді, коли самі побачили. І тут наче є містика, але водночас монстр підкреслює емоційну недоступність дорослих, дитячу тривогу, провину, страх впустити в себе погані думки. Істота копіює психічний стан дитини і змінюється протягом історії, символізуючи безум та страх дивитися правді в очі. Хочу попередити, що монстр тут нестандартний і немає якихось рамок чи правил, за якими він діє. Він може пересуватися простором, а не обмежуватися будинком. Його бачить не тільки дитина, а і деякі дорослі. Монстр вміє дублювати голоси людей. Така атмосфера божевілля може вибивати з колії.

Під час ознайомлення з історією в голові крутилися слова дитячої психологині, з якою я спілкувалася кілька років тому. Вона сказала, що дитина дуже часто сприймає все на свій рахунок, навіть якщо винна не вона або обставини взагалі її не стосуються. Наприклад, якщо мати засмучена через роботу, то дитина може прийняти це на свій рахунок – що вона якась не така і матір через це сумує. Тут я побачила схожу ситуацію, коли дитина розмірковує, чому монстр причепився саме до неї і чи проблеми в сім’ї не через неї. Та сором через те, що на початку Белі навіть було добре з «Іншою матусею».

Ще більше мене лякала безпорадність. І дитяча, де мала усвідомлювала, що все завершиться лише тоді, коли вона впустить сутність у серце, а до цього варто боятися кожного звуку і руху. І батьківська безпорадність: страх за дитину, метушня з приводу порятунку, помилки зі спеціалістами, які мають допомогти, але не всім це під силу.

Роман більше працює на атмосферу і опис психічного та емоційного стану, ніж на сюжет. Після прочитання може залишитися багато питань і легкий психологічний дискомфорт.