Гості, які забули піти

Книга поводиться, як головоломка: чим далі читаєш, тим більше здається, що справжнє приховане між рядками. У фіналі складається враження, що історія не така, якою здається на перший погляд, вона багатошарова і її потрібно збирати самостійно, наче пазл.

Історія цього роману почалася з того, що автор викладав уривки на Reddit, де я вперше і познайомилася з текстом, а згодом права на книгу викупило видавництво, а права на екранізацію – Netflix. В Україні текст отримав переклад у «Видавництві Старого Лева» та позиціонується, як найкращий горор-роман останніх п’яти років за версією Goodreads.
Історія починається з буденного – на порозі старого будинку, який придбали Єва та її дівчина, з’являється сім’я. Батько проситься показати хатину своїм рідним, бо колись у ній жив. Згодом цю сім’ю стає важко виставити за двері, а в будинку починають відбуватися дивні події.
Одразу читача накриває атмосфера тривожності і безвиході, посилюючись з кожним розділом. І чим далі читаєш, тим складніше передбачити подальші події. Поки головна героїня поступово втрачає зв’язок з реальністю, занурюючись у параною, кожен розділ змушує читача сумніватися у власних версіях.

Автор цікаво працює крізь сторінки, впливаючи не лише на сюжет, а й на сприйняття читача. Клівер згадує в книзі ефект Мандели, змінену реальність відчуватимуть як персонажі, так і читач. Внутрішні хвилювання Єви передавалися мені, створюючи відчуття легкої дезорієнтації і нереальності.
Дві лінії, містична та реалістична, переплітаються і ніби постійно спростовують одна одну. Розділи чергуються з доказами (психіатричними інтерпретаціями, інтерв’ю, відеозаписами, випадками з іншими людьми та іншими документами). Це виглядає як спроба надати раціональне пояснення містичним подіям, а у фіналі з’являється підказка, звідки ці документи взялися та хто їх шукав.
У соцмережах «Ми колись жили тут» порівнюють з книгою «Дім Листя» Данилевського, де будинок також є аномальним центром історії.

Я намагалася зрозуміти, як же цей роман так впливає на свідомість і ламає.
По-перше, автор постійно недоговорює і видає лише дрібки необхідної інформації. Якщо в трилері читач має знати достатньо, щоб розуміти сюжет, але недостатньо, аби почуватися в безпеці, то тут ти постійно знаєш недостатньо, добудовуєш логіку і, частіше за все, помиляєшся.
По-друге, через те, що спогади персонажів різняться, постійно сумніваєшся в реальності подій або власному сприйнятті прочитаного.
По-третє, через повтори і варіації подій здається, що історія або циклічна, або переписується. Деякі сцени створюють відчуття дежавю.
Перше питання, яке у мене виникло, стосувалося сім’ї – ким вони є насправді. Місцями їхня поведінка і назва книги ніби натякають, що насправді гості не вони. Автор більше акцентує на батькові сімейства, Томасі, але імена інших персонажів здаються невипадковими.
Маю відчуття, що автор заховав у них підказки: можливо, це архетипи або натяки на справжню природу подій. Наприклад, Єва – перша жінка і та, яку вигнали з раю, і саме з неї починаються події в книзі. Прізвище родини – Фауст – викликає асоціацію про угоду з дияволом, Пейдж – «сторінка», ніби сторонній спостерігач або та, яка може переписати історію. Кай – асоціація зі «Сніговою королевою», де спотворюється свідомість, або відсилка до Каїна. Ньютон – символ законів, які тут не працюють. Дженні батько представляє як інквізитора: вона допитлива, бачить дивне і, як і Єва, намагається докопатися до правди.

Автор підкидає підказки скрізь: через імена, азбуку Морзе, релігійні алюзії. Навіть випадкові цифри тут не випадкові. В одному псевдодокументі акцентується час 3:17, а в наступному розділі є підказка – рядок із біблійного вірша 3:16. Варто бути уважним, спочатку я шукала вірш 3:17 у Євангелії від Іоанна, але згодом, завдяки імені головної героїні, вийшла на той самий вірш 3:17 у Книзі Буття. Він значно краще вписується в контекст і знову відсилає до образу Єви. У шифрі азбуки Морзе, розкиданому між розділами, також прихована підказка у вигляді фрази.
У фіналі я маю кілька версій того, що насправді відбувається. І не знаю, котра з них правильна. Можливо, ці теорії не є взаємовиключні, і правильних відповідей кілька. А можливо – всі одразу. Ця книга для активного обговорення, книжкових клубів і палких дискусій між читачами.