(Горор в українському кінематографі – реальність чи примарність?)
Поділитися

Горор (англ. horror film, horror movie) – жанр художнього фільму. До горор-фільмів належать стрічки, що покликані налякати глядача, вселити почуття хвилювання, або розсмішити, створити напружену атмосферу чи нестерпного очікування чогось жахливого.

Основною рисою фільмів жахів є відповідна атмосфера, яка реалізується на екрані тими чи іншими сюжетними поворотами, подіями, образами: як то скримери та елементи саспенсу тощо. Як і в багатьох інших жанрах кінематографу, перед глядачем класичної горор-стрічки постає картина боротьби добра і зла.

Яскраве вогнище наповнює темряву теплом і тріскотінням. Високо вгору здіймаються сотні іскор, полум’я танцює у дикому ритмі. Вітер, прогулюючись серед густого лісу, раз-по-раз тихо завиває своєю піснею. Навколо багаття зібралися школярі. Денні веселощі давно залишені позаду, тепер всі спокійно сидять у тісному колі. Періодично, обличчями пробігає усмішка, занепокоєння, цікавість та інколи навіть страх. Всі по черзі розповідають моторошні історії. Пам’ятаєте себе серед цього кола?

Вечір. Сім’я, що недавно сиділа за столом у кухні, зараз зібралася поряд з телевізором. Світло вимкнене. Десь поряд мурчить кіт. По 1+1 починається час голлівудських фільмів. Легка сімейна комедія змінюється на гостросюжетний трилер, який ти дивишся фрагментами, з-під покривала. Очі злипаються, моментами стає по-справжньому страшно, але так цікаво зазирнути в екран, і хоча б на мить, відчути ті ж емоції, що відчувають дорослі…

Мабуть, у кожного з нас були такі життєві моменти. Перша страшна історія, моторошний фільм закарбовуються у пам’яті на все життя. Стають чимось тим, з чим інколи асоціюється дитинство. Ви дорослішаєте, але бажання полоскотати собі нерви чимось хвилюючим не зникає, а, інколи, навіть посилюється. Тоді ж ми і звертаємо свій погляд на горор. Його неймовірно багато. Цей жанр, мабуть, найбільш розгалужений серед всіх інших. Така собі химерна будівля з сотнею надбудов. Відчиниш одні двері – вампірські саги, зайдеш в інші – зомбіапокаліпсис, розвернешся, а на тебе уже мчить маніяк у хокейній масці. Більшість з цих фільмів, якщо не американського, то британського виробництва. Саме ці країни виробляють найбільше цього продукту, саме тут його роблять масовим, цікавим для всіх. Звичайно, існують дуже круті іспанські, італійські, скандинавські, японські горор-фільми. Любителі екзотики та трешу знайдуть себе у тайському та індійському кінематографі, але повірте, то не для всіх, і на цьому ми зупинятися не будемо.

Не тільки у пошуках фільмів, а й музики, книг, рано чи пізно стає цікаво – а що там у нас? Чи можуть наші так зняти, написати, щоб зачепило найтонші струни душі? Однозначної відповіді немає. Неодмінно хочуть, але далеко не завжди то виходить.

Отож, з чого починався український горор, і чи є взагалі такий? Чи може анімація нести у собі страх? Перші українські містичні трилери та горор-фільми. Демонологія, як джерело українського горору та до чого тут Гоголь? Хто такий Любомир Левицький та чи варто дивитися його фільми? І що зі свіжого та страшного ми маємо у нашому кінематографі?

Частина І. Кінець 80-х – 90-ті рр.

Не буду починати з розповіді про сам жанр, як і його появу та становлення в Україні. Адже це має глибокі корені, і писанини там не на одну статтю... Слов'янська демонологія та міфологія, українські легенди, Гоголь, українська готична проза, радянські фільми-казки та «Вій» 1967 р. Писанини вистачить на книгу. Ми ж почнемо з кінця 80-х років, періоду кардинальних змін та перетворень не тільки у політиці, економіці та культурі, а й у душах людей. Світ ставав іншим, таким, яким ми його знаємо зараз. Бурхливим потоком на нас ринули жанри, напрямки, стилі, які до цього були майже невідомі, або ж взагалі заборонені. Свої перші, невпевнені кроки починав робити і горор.

Як не дивно, його першим будиночком, навіть кімнаткою, стала анімація. Це були переважно коротенькі, важкі для сприйняття, але напрочуд атмосферні та незвичні мультфільми, серед яких варто згадати: «Страсті-мордасті» (1990 р.), «Крокодил» (1991 р.), «Клініка» (1993 р.), «День народження Юлії» (1994 р.) «Остання дружина Синьої Бороди» та «Вій» (1996 р.). Зупинимося на «Клініці» - творінні студії «Борисфен», яке іронічно та з елементами чорного гумору розповідає про кризу у вітчизняній медицині. Напрочуд органічними є гарний звуковий ряд, незвична для того часу анімація та яскраві, харизматичні герої. Цей мультфільм робився спеціально для показів за кордоном, мав там непогану популярність, і навіть досі, його фрагменти де-не-де інколи використовують. Продовжити варто мультфільмом «День народження Юлії» студії «УкрАнімаФільм». Химерна, сумна історія однієї дівчинки, яка зіштовхує ваш розум на філософські роздуми. Ну, і один з кращих в цьому жанрі – «Вій». Що ж то за український горор, якщо в ньому немає Гоголя? Чергова екранізація творів безсмертного автора, цього разу у анімаційній формі. Похмура, моторошна, місцями іронічна, і вже класична історія з прекрасною анімацією. Наостанок, хочу згадати всім відому серію культового мультсеріалу «Як козаки…» - «Як козаки на весіллі гуляли» (1984 р.). Містична серія, яка розповідає про одруження Тура, створена на основі творів того ж Гоголя. У пошуках черевичків для своєї коханої козак Тур потрапляє на шабаш до нечистої сили, яка хоче забрати у нього душу. Цей мультфільм хоч і не відноситься до цього періоду, але зіграв роль прикладу для наступних творінь та став класичним у певному розумінні.

Загалом, незважаючи на досить важкий період, українські студії (особливо «УкрАнімаФільм», яка робила левову частку всіх мультфільмів) видавали хороший продукт, який завойовував численні призи на міжнародних фестивалях. Більшість мультфільмів є цілком актуальними і зараз, а такі як «Клініка» та «День народження Юлії» взагалі заслуговують на римейк.
В цей період елементи містики та горору почали з’являтися і у фільмах. Одним з перших, можна назвати містичну комедію «Відьма» (1990 р.). Фільм знято за мотивами повісті Григорія Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма». Серед багатьох акторів, що у ньому знімалися, можна згадати Б. Бенюка та М. Капніст. Особливо варто зупинитися на фільмі «Ну, ти й відьма» (1992 р.), який не має ніякого відношення до попереднього, а знятий за мотивами оповідання Дж. Ганна. Надзвичайна містична історія кохання, з чудовою акторською грою, легким сюжетом та атмосферою початку 90-х. Фільм можна знайти як у чорно-білій, так і в кольоровій версіях. Досить якісний продукт, який, ссподіваюсь, отримає перезапуск.
90-ті роки стали періодом експериментів. Попри політичні та економічні потрясіння, попри тяжку технічну та фінансову базу, попри від’їзд багатьох цінних кадрів за кордон,
у нас намагалися, і що головне – робили цікавий продукт. Не завжди якісний, але свій, самобутній. Поряд з новими, часто досить незвичними сюжетами, продовжувало жити і старе, я б навіть сказав – класичне джерело для нашої містики та горору – українська демонологія та творчість Гоголя. Якщо темний кінематограф США асоціюється з маніяками та зомбі, британський з привидами, азійський (японський, корейський, китайський і тайський) з народними легендами про демонів та духів, то наш, український, може асоціюватися зі всесвітом творів Гоголя та безмежного, темного і загадкового моря української демонології. Це класичні сюжети, до яких постійно повертаються і будуть повертатися вітчизняні творці кіно.

Частина II. Туманні 00-ві.

Якщо ж іноземне (особливо Голлівудське) кіно в Україні мало (і досі має) стабільно шалену популярність з кінця 80-х, то з кінцем 90-х років до нас дійшов, і глибоко пустив коріння російський продукт. Часто низькоякісний, дешевий, та масовий. Саме його дешевизна та близькість північного сусіда і зіграли ключову роль у появі на теле- та кіноекранах великої кількості фільмів та серіалів, які перешкоджали нормальному розвитку українського кіно. Стало вигідніше закупляти дешеві російські фільми та серіали ніж робити своє. Якщо до цього, у виробництві теле- та кіно продукту, ми орієнтувалися в основному на свій та європейський ринок, то з настанням 00-х, наше кіно робилося таким, щоби бути популярним та зібрати касу у Росії. Мало того, російське стало подаватися людям як модне, сучасне, а українське - як сільське та смішне. Нічого не нагадує? Але продовжимо тему горору в українському кіно.
У нульових набрала силу тенденція створення фільмів спільного виробництва України та Росії, що стабільно трималася до 2014-го року, і повільно, але остаточно завершується. Прикладом цього стане низка фільмів, про частину з яких ви дізнаєтеся нижче, але зараз по порядку.

Нульові були кризовими для всіх сфер кіновиробництва. Багато раніше відомих студій закривалося. «УкрАнімаФільм» хоч і ледь жеврів, але продовжував робити хороші мультфільми. Прикладом є «Ку…» (2001 р.) – містично-філософська історія, яка повністю відповідає духу часу.
Український кінематограф цього періоду нехай і вляпався у російське болото, але постійно озирався у сторону Європи та США, звідки періодично, хоч і не завжди успішно, брав щось цікаве та нове. Результатом цього став фільм Любомира Левицького «Штольня» (2006 р.) - перший український україномовний трилер (з елементами горору та саспенсу). Вважається першим незалежним суто комерційним фільмом, побудованим на суто українських реаліях та знятим українською мовою для широкої глядацької авдиторії. Якщо коротко про сюжет, то група студентів відправляється на літню археологічну практику, де знаходить замурований вхід у підземелля, і, нікому про це не повідомивши, спускається під землю. Там вони знаходять велику кількість незрозумілих символів, намальованих на стінах. Після повернення зі штольні, вони дізнаються про справжню ціль їхньої експедиції – знайти старовинний ідол Перуна, який був захований у місцевих підземеллях. Після цього починаються перші смерті…
Сюжет хоч і дуже простий, та, м’яко кажучи, злизаний з голлівудських слешерів, але приправлений українським колоритом, непоганими акторами, та саундтреком від ВУЗВ (з якого починав всім відомий Потап). Фільм також підтримали широкою рекламною кампанією, і в результаті, творці фільму хоч і не заробили, але повністю відбили кошторис фільму.
Режисером та сценаристом виступив Любомир Левицький, постать досить знакова для всього українського медійного простору. Пізніше, він випустив вільну інтерпретацію культових «Тіней забутих предків» (1965 р.), про яку ми ще поговоримо. Варто згадати про особливість Левицького залучати до зйомок своїх фільмів одних і тих же акторів, частина з яких на сьогодні вже є досить відомими та популярними.
Цікавим фільмом цього періоду є «Позаземний» (2007 р.), спільного україно-російського виробництва. Містично-драматична історія про спостереження феномену НЛО у провінційній глибинці. Один з перший у цій тематиці. Між іншим, заснований на реальних подіях про «Киштимського карлика» (1996 р.). Головні ролі зіграли Ю. Стоянов та В. Лінецький.

Частина III. Вперед і вгору!

Друга половина 00-х і початок 10-х були періодом великої популярності вампірських саг та молодіжних горор-серіалів. Не відставати намагалася і Україна, в результаті чого на екранах телевізорів ми побачили «Щоденники Темного» та «Спліт» (обидва 2011 р.). Продукт сумнівної якості, але як данину часу – згадати варто.
2011 р. також подарував популярну на багатьох інтернет-ресурсах короткометражку «Жах Чупакабри» - дешеву, трешову, пародійну історію про всім відомого монстра. Результат тогочасної істерії у вітчизняних ЗМІ про напади «чупакабри».

Справжнім бумом ознаменувався 2013-й рік. Вийшли у світ «Тіні незабутих предків» Любомира Левицького та «Синевир» братів Альошечкіних. Обидві стрічки презентувалися як перші українські горор-фільми. Якщо ж до цього, у всіх попередніх фільмах та мультфільмах, горор та містика були лише елементом, то з появою вищеназваних фільмів, вони зайняли основне місце.
«Тіні незабутих предків» - суміш карпатських легенд про мольфарів, вільна інтерпретація твору М. Коцюбинського та фільму С. Параджанова, які надихнули Левицького на створення своєї картини. Фільм широко рекламувався по телебаченню та в соцмережах, знімальна група проїхалася по всій Україні з кастингами на ролі у фільмі. В результаті до зйомок приєдналося багато нових молодих акторів (Д. Ступка, О. Мусієнко, В. Никитюк, П. Лі, Б. Юсипчук, М. Шако тощо), частину з яких ми вже знали за попередніми фільмами Левицького.
Сюжетна лінія нагадує популярні голлівудські молодіжні горор-фільми. Компанія друзів відправляється у нетрі Карпат, щоб знайти магічний артефакт і зняти з себе прокляття, яке вони самі ж на себе ненароком наклали. Дорогою вони сваряться, закохуються, а когось і вбивають. Чим це закінчиться? Перемогою добра чи зла?
Фільм радує гарною візуальною складовою, цікавими персонажами (але не завжди цікавою грою акторів) та саундтреком від The Hardkiss, O.Torvald та іншими.
Загалом, фільм відбив бюджет, але отримував частіше розгромні рецензії від критиків та простих глядачів.

«Синевир» або ж «Синевир 3D» - перший український горор-фільм у 3D. «Українські Карпати. Невеликий хутірець, загублений у лісах, біля гірського озера Синевир. Вранці з будинку потайки від батьків вибираються на риболовлю діти — брат і сестра, Сашко та Iванка, вони йдуть на Синевир. Спочатку діти зайняті ловлею риби і суперечками про те, у кого буде більший улов. Несподівано в лісі чується крик «Ау!» – такий опис цього фільму можна знайти на просторах Інтернету, а по-суті – типова компанія молодих людей відпочиває у Карпатах поблизу озера Синевир, користуючись нагодою, хтось розповідає страшну історію про ці місця… І починається безкінечна біганина лісом з криками «Ау-ау», тупими діалогами, та російським озвученням, що, м’яко кажучи, дивно виглядає на фоні Карпат. Фільм отримав вкрай негативні відгуки від українських кінокритиків.

На черзі, один з хітів вітчизняного прокату 2014 р. – «Вій». Продукт виробництва Росії, України та ще декількох країн. Чергова інтерпретація творів М. Гоголя. Фільм-довгобудова, адже перебував на виробництві починаючи з 2005-го року. Крім відомих російських та українських акторів, було також запрошено Джейсона Флемінга (головна роль). Фільм отримав переважно негативні відгуки з боку критиків та глядачів, хоча візуально виглядає досить непогано.

2015-го вийшли «Упир» - чесько-український горор-фільм про історію Андрія Чикатило, «Прип’ять. Залишені позаду» - псевдодокументальний горор про компанію людей, що зникли безвісти у Зоні відчуження, спільного виробництва США, України та Росії, та короткометражка «Манекен» з Дмитром Ступкою у головній ролі.
Також цього року вийшов художній телесеріал «Реальна містика» (триває досі) виробництва телеканалу «Україна».

В 2017 р. у світ вийшов фільм «Брама», про сім’ю, що живе у зоні відчуження (з Ірмою Вітовською у головній ролі).

2018 р. – містичний «Чунгул» з Богданом Юсипчуком у головній ролі (відомий по фільмам Л. Левицького), «Ефір» - містичний трилер Кшиштофа Зануссі спільного виробництва Польщі, України, Литви та Угорщини та «Лиса гора», про однойменне місце у Києві.

На черзі, у 2019 р., має вийти етномістична драма з елементами горору – «Морена», режисера Сергія Альошечкіна. За основу сюжету взяті давні українські легенди та міфи. Також, зовсім скоро своїм новим фільмом має порадувати Любомир Левицький, який поїхав працювати у Голлівуд і готує щось досить цікаве й неоднозначне.

Події 2013/14 рр., крім важливих політичних і економічних змін, дали поштовх для розвитку українського мистецтва, зокрема і кінематографу. Фактично закрився потік фільмів та серіалів з Росії, що зумовило шалений ріст виробництва національного продукту. Якщо раніше, в рік, на екранах кінотеатрів можна було побачити лише кілька фільмів українського виробництва, то зараз їх кількість рахується декількома десятками (і це тільки ті, що показують у кінотеатрах). Періодична співпраця з російськими студіями зводиться нанівець. Український кіноринок повністю переорієнтувався на Європу, а зараз усіма силами намагається пробитися до США та Азії. Разом із кількістю, росте і жанрове різноманіття. Тепер це не тільки мелодрами, комедії та фільми історичної тематики, а й перші спроби якісного фентезі, детективу, трилеру і звичайно що горору. Все частіше наші фільми завойовують престижні європейські та світові кінонагороди, все більше іноземних зірок виявляє бажання з нами співпрацювати. Схожа ситуація і з горором. Попри часті невдачі, наші режисери стараються робити якісніше, цікавіше, і у них це вдається. З’явилася невелика група молодих акторів, яка постійно знімається у подібних фільмах, і вже звикла до цього жанру. Сюжетність все залишається такою ж, як і на початку – це або популярні західні ідеї (як правило – молодіжний горор), або ж інтерпретація елементів української демонології та творів М. Гоголя. Насправді, ці дві основні течії можуть мати широке розгалуження, багатогранність, фактично – це бездонний мішок ідей.

Проблеми українського горору в кіно не відрізняються від проблем українського кінематографу загалом: мала кількість кінотеатрів (особливо в провінції), слабка рекламна підтримка, майже завжди - вкрай обмежені бюджети, але з кожним роком, хоч і повільно, але ми рухаємось до значно вищого та якіснішого рівня.

От і завершили ми будівництво нашого горор-будиночку. Він ще невеликий, не надто помітний за іноземними хмарочосами, але має свою самобутність та неперевершеність.
Любіть українське, дивіться українське!

Подобається проєкт? Ви можете підтримати нас, всі кошти підуть виключно на розвиток «Бабая»

Бажаєте опублікувати свої матеріали? Пишіть нам на пошту: