Ерік Дрейвен\V. S.: Вороняче Розкрилля в Позапростір

Культовий фільм «The Crow» (1994): неочікуване суголосся двох відомих, але й вкрай різних постатей, однаково нагло повінчаних зі смертю.

ACT I: ERIC DRAVEN

1995. Ніч Диявола. Воскреслий Ерік вештається дахами будівель нічного Детройту. Чотири відомсти нарешті позаду. Він прямує додому. Вже в квартирі випадково зауважує на стіні надірваний постер:

«Brandon Lee – Showdown in Little Tokyo (1991)»

Чувак у краватці, з піджаком і пістолетом у руках упевнено шкіриться до нього з ватмана на стіні, який ледь тримається на двох зіржавілих канцелярських кнопках. Його фейс чомусь породжує смутне відчуття знайомого. Але ні, здалося. Ерік помічає слоган:

Згадка японської банди нагадала йому про колекцію мечів-шабель у Топ-Доллара та Міку.

Тоді Ерік розпалює вогнище в комині. Перед ним на підлозі лежить саквояж музиканта. Він дістає звідти знімки, зворушено роздивляючись, згадуючи і проживаючи кожен: свої, її та спільні фото, і спалює ті у комині, разом із листами, на яких видніються адреси й імена.

І от весь вміст саквояжа знищено. Лишився останній ящик у столі. Він зі скрипом висуває надламану шухляду. Численні квитанції за комуналку, якась обмотана стрічкою книга. Що це? Чому зі стрічкою?

Він розв’язав ту і на форзаці побачив Її почерк:

Як вокаліст, музикант і творча натура, раніше він полюбляв зачитуватися всілякими віршами, під риму і без, добротними й сирими, американськими та закордонними. Адже ніколи не знаєш, що та де, а головне чому спроможне надихнути тебе й навіяти рядки вже власного тексту для нової пісні.

«ДРІБНИЦІ МАЛИ ТАКЕ ВЕЛИКЕ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ШЕЛЛІ. Я ВВАЖАВ ЇХ ТРИВІАЛЬНИМИ. ПОВІР, НЕВАЖЛИВИХ РЕЧЕЙ НЕ БУВАЄ».

Книга з темною обкладинкою та віддзеркаленою біло-синьою назвою:

Він проглядає оком зміст і спиняється: його обличчя виповнює гіркий усміх. «Веселий Цвинтар», – читає Ерік і вуста продовжують кривитися скорботним вигином.

Він розгортує навмання сторінку #39 і, сидячи перед розбитим тридзеркаллям трельяжа з безліччю тріщин і скалок, провалюється в тексти з головою:

Поезія чітко резонує з його душею. З тим, що від неї лишилося. Лишилося таки небагато. Але якраз удосталь. Для відомсти.

Зачарований незвично суголосним йому віршем, він продовжує читання.

ACT II: VASYL STUS

Цей став повісплений, осінній чорний став,
як антрацит видінь і кремінь крику,
виблискує Люципера очима.
П'янке бездоння лащиться до ніг.
Криваво рветься з нього вороння
майбутнього. Летить крилатолезо
на утлу синь, високогорлі сосни
і на пропащу голову мою.
Охриплі очі збіглися в одне —
повторення оцього чорноставу,
насилу вбгане в череп.
Неприхищенний,
а чуєш, чуєш протяг у душі!?

***

«О, так. Я чую посвист вітру крізь діру в серці. Завжди. Повсякчас», – погоджується з віршем Ерік і з трепетом перегортує сторінку.

***

Мені здається, що живу не я,
а інший хтось живе за мене в світі
в моїй подобі.
Ні очей, ні вух,
ні рук, ні ніг, ні рота. Очужілий
в своєму тілі. І, кавалок болю,
і, самозамкнений, у тьмущій тьмі завис.
Ти, народившись, виголів лишень,
а не приріс до тіла. Не дійшов
своєї плоті. Тільки перехожий
межисвітів, ворушишся на споді
чужого існування.
Сто ночей
попереду і сто ночей позаду,
а межи ними – лялечка німа:
розпечена, аж біла з самоболю,
як цятка пекла, лаконічний крик
усесвіту, маленький шротик сонця,
зчужілий і заблуканий у тілі.
Ти ждеш іще народження для себе,
а смерть ввійшла у тебе вже давно.

***

...Лиш тремтить, як віра в спроневірі,
копійчана свічка на столі
та шугають люто по квартирі,
ніби кажани, твої жалі.

***

…і я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю
чи я вже помер, чи живу чи живцем помираю,
бо вже відбриніло, відквітло, відгасло, відграло навкруг.
Та досі ще пахнуть тужливі долоні твої,
і губи гіркі аж солоні і досі ще пахнуть…

Потрібен янгол помсти. Мій захисник,
мій щит, що не дозволить підупасти,
не дасть зотліти в пеклі дорікань
великосвітніх. Де ж ти, появись!
…
Тож не барись. Поквапся, помсти янголе,
допоки гнів мій горній гороїжиться,
допоки ув очах червоне марево
переді мною безумом повзе.

ACT III: BRANDON LEE

Інтерв’ю актора для Ira Teller 19.03.1993 – за півтора тижні до смерті:

ЛІ: Коли я вперше зустрівся з режисером Алексом Проясом, однією з речей, про які він говорив, було бажання побачити фільм очима Еріка Дрейвена. Ви маєте справу з... людиною, яка повернулася з мертвих, і я думаю, що найбільше мені подобається в цьому те, які з цього приводу виникають питання.

Якби ви померли, і з моменту вашої смерті минув рік, ви повинні припустити, що люди, яких ви любили, і люди, які любили вас, повинні були б змиритися з тим, що втратили вас. І ось раптом вам дають можливість повернутися на два дні... Чи не відчули б ви відповідальність за те, щоб не розтоптати життя людей, які мали рік на те, щоб змиритися з цією втратою? І ви б побачили світ з тієї точки зору, з якої його ніхто не бачив.... Це одна з чудових речей у грі цього персонажа – немає ніяких правил щодо того, як поводитиметься людина, яка повернулася з мертвих.

Ви схильні сприймати багато чого як належне, бо відчуваєте, що будете жити вічно. І тільки якщо ви втрачаєте друга або, можливо, перебуваєте на межі життя і смерті, багато подій і людей у вашому житті раптом набувають справжньої значущості. Якщо взяти до уваги той факт, що це міг бути останній раз, коли я бачив цю людину (або) робив щось настільки буденне, як похід на вечерю.... Ось (звідки) походить цей персонаж. (Він усвідомлює), наскільки дорогоцінною є кожна мить його життя.

І я подумав про себе, якби мені дали можливість через рік після смерті повернутися, кого б я хотів побачити? Це була б моя наречена Еліза, тому що я одружуюся після фільму. А щодо Еріка, то єдиної людини, з якою він хотів би поділитися цим, більше немає. І в цьому трагічність цього персонажа.

ТЕЛЛЕР: Ви піддавалися екстремальним ситуаціям – у Вас стріляли, в Вас встромляли ніж, в Вас стріляли ще раз. Чи не могли б ви розповісти про незвичайну фізичну природу цієї ролі?

ЛІ: Це екстремально. Персонаж повертається з мертвих, і спочатку він не знає, де він знаходиться, як він туди потрапив..... Як це пов'язано з фізичною природою? Я просто не думав, що він повинен виглядати надто здоровим, тому я трохи схуд для ролі.

У цьому фільмі мені було холодніше, ніж будь-коли за останні роки; я не можу пригадати, щоб навмисно виходив на вулицю, коли було близько 5 градусів морозу, під дощ, без взуття. Я думаю, що це додає досвіду персонажу – він розірваний емоційно, фізично і психічно, і той факт, що до мене були висунуті деякі суворі фізичні вимоги, тільки допоміг створити таке середовище.

ТЕЛЛЕР: У фільмі багато екшену. Як ви підходили до бійок у цій картині?

ЛІ: Мушу сказати, що я ніколи не знімався у фільмах, де насильство було б настільки виправданим, як у цьому (фільмі). Чоловіка, якого я граю, вбили; жінку, яку він кохав, зґвалтували, а потім вбили. І він повернувся, щоб звести рахунки. Я справді відчуваю, що якби я опинився в такій ситуації, то вчинив би так само.

ТЕЛЛЕР: Ерік має унікальний вигляд – його одяг, макіяж, стиль спілкування. Можете про це розповісти?

ЛІ: Якщо ви коли-небудь відчували, що вас підштовхують до межі вашої толерантності... ви починаєте робити речі, які ззовні можуть виглядати досить божевільними.... Грим, який Ерік зрештою накладає на себе, коли приймає образ Ворона, – це його реакція на те, що його підштовхнули до цих меж. Він не може впоратися з тим, що відбувається, і, приймаючи на себе цю роль, він створює когось, хто може.

ТЕЛЛЕР: Яка його винагорода?

ЛІ: Його винагородою є те, що йому обіцяють, що він буде з Шеллі, жінкою, яку він кохав, у кращому місці. Це цікаво, тому що це потрапляє у сферу вашого уявлення про краще місце, знаєте, чи це християнський рай, чи якась реінкарнація? Це те, на що фільм ніколи не намагається відповісти. Ми просто залишаємо те, що йому надається можливість знову бути з Шеллі, у кращому місці.

ТЕЛЛЕР: У цьому фільмі є зле, темне почуття гумору.

ЛІ: Ви маєте справу з персонажем, який у певні моменти є доволі божевільним. І я сподіваюся, що будь-яке зле, темне почуття гумору, яке демонструє Ерік, походить від того, що його підштовхнули до того, що деякі безглузді речі, які він говорить, здаються йому цілком розумними.

ТЕЛЛЕР: Доля відіграє дуже важливу роль у фільмі. Персонажі пов'язані між собою подіями в минулому. А як щодо долі Брендона Лі?

ЛІ: О, тепер ми будемо говорити про мене, так? Що ж, я замерзаю до смерті, тут так холодно! Чи судилося мені зіграти цю роль? Я не знаю, чи мені судилося зіграти цю роль, але я відчуваю, що мені дуже пощастило, що я це роблю.

Інтерв’ю 1993 року з сайту inner_mercy.tripod.com:

ЛІ: Ворона у фільмі, птах у фільмі, на якого можна дивитися як на провідника... Майже шматочок його власної особистості, який веде його назад у його життя і нагадує йому про те, ким він був, що з ним сталося.

Це людина, яку підштовхнули до межі її здатності впоратися з тим, що відбувається. І в якомусь сенсі іноді зовсім божевільна... У певному сенсі абсолютно божевільна, майже в тому сенсі, що можна подумати про божевільну людину, яка має голоси. Більш раціональні голоси, які намагаються направляти його... Більш ірраціональні голоси, які походять з більш емоційного... з більш глибоких глибин. Я думаю, що ворона – це його раціональний голос, ворона – його провідник.

Ворона допомагає Еріку робити те, що він повинен робити в дуже практичному сенсі; вона приводить його в місця, де він повинен бути, вона допомагає йому знайти людей, яких він повинен знайти.

Це історія про справедливість для жертв. Його місія – знайти людей, які вбили його самого і його наречену, і вбити їх.

Є частина його, яка сповнена люті на те, що з ним зробили. І ще одна річ, яка мені подобається в цьому фільмі, це те, що всі частини персонажа збалансовані на екрані. Він дуже сильно страждає, як фізично, так і психічно. Я думаю, що привабливість місії Еріка полягає в тому, що вона дуже чиста. Він повернувся, щоб шукати справедливості.

Це те, що він повинен зробити, і він змушений відкласти свій власний біль надовго, щоб зробити те, що він повинен.

Цей фільм розповідає про те, що між добром і злом треба знайти рішення.

Це найкраща роль, яку мені довелося зіграти.

ЕПІЛОГ

Еріка Дрейвена вбили.
Й викинули з вікна.
І він вернувся Вороном.
Василя Стуса вбили.
І крізь «Вікна в позапростір»
він обернувся Птахом Душі.

Обох несправедливо й достроково забрала доля. Та їх досі люблять і пам’ятають.

ЕРІК\БРЕНДОН

ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ

***

«I AM COMING HOME, SHELLY»

***

P.S. для занурення в готичну настроєвість є енергетична Добірка з 13-ти густих атмосферних треків – знаних і незнаних Темним Товариством.

Тож SING THE SORROW,

Джерела та світлини:

https://www.imdb.com/title/tt0109506/?ref_=ttqu_ov
https://twitter.com/HorrorSeen/status/1127730544593244163/photo/3
https://ew.com/article/1994/05/13/brandon-lees-last-interview/
http://inner\_mercy.tripod.com/Last\_Int.html
https://svitppt.com.ua/images/26/25068/770/img23.jpg
https://quals.ua/image/cache/webp/catalog/Covers/afi-sing-the-sorrow-reissue-vinyl-2000x2000.webp
https://stus.center/p/veselii-tsvintar-105018
https://www.facebook.com/StusVasyl/posts/1760594407339033/ (художник Олег Шупляк)