929
0Хто б ще осмілився розігнати (ненадовго) бабайські безбожницькі три шістки та принести в осердя цього порталу мороку слово Господнє? Звісно ж, лише хтось крутий і безстрашний, хтось хто «I'm not afraid to die», хтось хто Джонні, його мамцю, Кеш!
Гленн Данзіг (Glenn Danzig, 1955) – американський музикант, автор пісень, кінорежисер і продюсер. Засновник музичного жанру горор-панк (Horror punk – це страшні історії та лірика з образами надприродних істот: вампіри, зомбі, перевертні, примари) і гуртів Misfits, Samhain і Danzig. Власник лейблу Evilive і компанії з видання коміксів для дорослих Verotik. Як співак, знаний баритоном і діапазоном голосу тенора; його стиль порівнюють з Елвісом і Моррісоном. Через зайнятість відмовився від прослуховування на роль Росомахи в «Людях Ікс»: мав зріст і статуру як Логан із коміксів. Відомі пісні Danzig – «Mother» та «13».
Лейбл гурту колись навіть випускав довідник-FAQ на 20 стор. де, зокрема, спростовувалося хибне уявлення про поклоніння сатані: «Деякі люди інтерпретують тексти пісень Danzig як такі, що оспівують диявола. Насправді ж пісні про бунт проти влади – батьківської, вчительської чи урядової».
В інтерв’ю revolvermag 2018 р. Данзіг, по суті, висловився про українську реальність: «Для мене політика – це жах. Релігія – це жах. Справжній злочин – це жах, але він не такий жахливий, як сотні тисяч людей, вбитих у війні-геноциді. То хто ж більший вбивця? Якийсь політик, який вирішив вбити десятки тисяч людей за один раз, чи Чарльз Менсон, який, можливо, був причетний до вбивства 4-5 людей, але насправді їх не вбивав? Чи є люди, які гинуть від ударів безпілотників, менш мертвими, ніж люди, яких вбивають у власній квартирі?».
***
Данзіг: «Рік тому я придбав автобіографію Джонні Кеша «Кеш» і прочитав її майже від палітурки до палітурки під час польоту додому зі США. Немає життя, подібного до того, яке прожив Кеш. Елвіс і Хенк Вільямс теж пробували потроху всього. І Леммі. А от Джонні Кеш пройшов через млин. Коли він був маленьким фермерським хлопчиком у штанях з дірками на колінах, він бачив, як його улюбленого брата ледь не розірвало навпіл під час нещасного випадку на виробництві. Через кілька років Кеш зробив собі кар'єру музиканта і гігантського засранця. Немає такого препарату чи ліків, з якими б він не експериментував... Поки не одружився і не знайшов Бога... І переїхав на Ямайку... Дивовижне життя, описане в дивовижній книзі, переповненій смішними та неймовірними анекдотами...».
Данзіг: «Одного дня в 1993 хтось з офісу Ріка Рубіна або й він сам (який раніше продюсував дебютник Danzig), подзвонив мені й запитав чи знаю я хто такий Джонні Кеш, і я відповів: «‘Fuck yeah, я знаю, хто такий Джонні Кеш». І поцікавились: «Напишеш для нього пісню?» Для того самого The Man in Black (прізвисько Кеша через любов до чорних лахів і однойменну пісню)! Це була велика честь. Щойно поклав слухавку – мені знадобилося близько 20 хвилин, щоб написати «Thirteen» – про моє розуміння Кеша і його кар'єри. Потім я поїхав до нього на ферму в Теннессі, щоб навчити його пісні. Він виявився дуже приємною людиною».
Акустична відредагована версія «Thirteen» Кеша з'явилася на альбомі American Recordings (1994) (кілька пісень з якого записали наживо у Viper Room, нічному клубі на Сансет-Стріп, Лос-Анджелес, що тоді належав Джонні Деппу). Повна ж – на 5-му диску посмертного бокс-сету Кеша Unearthed (2003).
Власна ж версія «Thirteen» у стилі готичного блюзу вийшла на альбомі Danzig «6:66 Satan's Child» (1999). Пісня є скорботним діалогом про життя, затьмарене невдачами і стражданнями. Він прагнув зробити трек трохи більш траурним і менш депресивним, ніж інтерпретація Кеша: «Я написав один куплет, якого Кеш не зробив у своїй версії, тому я повернув його, зробив трек більш данцизьким».
В одному з інтерв’ю на питання «Чи знав Кеш, що ти маєш слабкість до сатани? Бо в старості він був дуже релігійним», Гленн відповів: «Чи використовували вони саме слово «сатана», я не знаю, але я певен, що йому сказали, що я співаю про темний бік життя. І мені цікаво, чи відповів він просто так: «І що з того? Я теж». Хоча і під дещо іншим кутом. Якщо ви читали його автобіографію, то знаєте, що у нього були періоди в житті, коли він був абсолютно несповна розуму і далеко не ангелом. Не думаю, що наші різні погляди на життя вплинули на нього, адже не йому судити людей. Зустрівшись з ним, посидівши і поспівавши з ним, я також можу засвідчити, що у нього був один з найнеймовірніших голосів. Він заповнив усю кімнату».
У 2000-х фронтмен Nine Inch Nails Трент Резнор вже набув слави бога індастріалу. Трек «Hurt» випустили на альбомі NIN «Downward Spiral» (1994), а кавер Кеша вийшов у 2002 на American IV: The Man Comes Around.
Трент: «Рік Рубін був моїм другом протягом тривалого часу, і він зателефонував і запитав, як я ставлюся до того, щоб Джонні зробив кавер-версію «Hurt». Я був задоволений, але, чесно кажучи, ця ідея здалася мені трохи дивакуватою. Коли ж я потім увімкнув надісланий диск із записом – для мене це звучало... дивно. Ця пісня, зокрема, йшла прямо з моєї душі, і було дуже дивно чути, як її співає голос Джонні Кеша, який дуже легко впізнати. Це була хороша версія, і я, звичайно, не здригнувся абощо, але було таке відчуття, ніби я спостерігаю за тим, як моя дівчина трахається з кимось іншим. Або щось на кшталт того. Так чи інакше, через кілька тижнів з'являється відеокасета з кліпом, я вмикаю відео, і... вау. Сльози, тиша, мурашки по шкірі... Ого. Я щойно втратив свою дівчину, тому що ця пісня більше не моя.
Тоді це все набуло для мене сенсу. Це дійсно змусило замислитися над тим, наскільки потужною є музика як засіб і форма мистецтва. Я написав кілька слів і музику у своїй спальні, щоб не втратити розум, про похмуре і відчайдушне місце, в якому я був, повністю ізольований і самотній. Якось (some-fucking-how) це виявилося переосмисленим музичною легендою з радикально іншої епохи/жанру і все ще зберігає щирість і сенс – інший, але такий же чистий. Все стало ще більш дивним, коли він помер. Призначення пісні знову змінилося. Це неймовірно лестить автору, коли твою пісню обирає хтось, хто є великим творцем і великим артистом».
Подейкують, що Трент, *головний по цвяхах*, Резнор навіть відмовився надалі виконувати цю пісню на концертах – як шана Кешу, якого не перевершити.
«The Mercy Seat» – пісня авторства Ніка Кейва (який у 80-х іноді виступав в образі лихого проповідника) для Nick Cave and the Bad Seeds – «Tender Prey» (1988).
Особистою вершиною для Кейва стало те, що його пісню на альбомі American III: Solitary Man (2000) переспівав сам Кеш: «Не має значення, що хтось каже, – з гордістю зауважує Кейв. – Джонні Кеш записав мою пісню».
В інтерв’ю Нік відзначив, що єдина кавер-версія, яка його по-справжньому захоплює – це кавер «The Mercy Seat» покійного Джонні: «Це було справді захопливо. Як і всі його пісні, він зробив її своєю власною. Він чудовий інтерпретатор пісень – це частина його геніальності. Це те, чого у нього не відняти». Мінімалістична версія Кеша заснована на органі, фортепіано та акустичній гітарі – це «зворушливий запис від людини, яка, здається, знає, що дала більше, ніж достатньо».
Вони зробили ще один дует, традиційну пісню «Cindy» для бокс-сету Кеша: «Це був надзвичайний досвід (співпраці). Він неймовірно тепла і щедра людина».
Джонні замолоду виступав і в тюрмах: концертний альбом «Johnny Cash At San Quentin» (1969), «At Folsom Prison» (1968). А тут він ще й виконує пісню про засудженого смертника: «Mercy Seat» відсилає як до кришки Ковчега Заповіту (Hebrew: kapōreṯ), так і до електричного стільця. Лірика насичена алюзіями на християнство; у Старому Заповіті сидіння милосердя є символом престолу Бога над Ковчегом Заповіту. Критики відзначають злиття тем двох Заповітів, особливо в протиставленні старозавітного правосуддя «око за око» і милосердного вигляду «обірваного чужинця» Христа. Ця «проблема взаємовідносин між законом і прощенням» залишається невирішеною.
Пізніше Кейв говорив: «Раніше я міг писати такі речі, як «Я не боюся померти». І діти підходили до мене і казали: «Гей, цей рядок так багато для мене значить». І мені доводиться відповідати, що я більше так не відчуваю. Я не відчуваю себе таким самовпевненим щодо смерті, як раніше. Я прокидаюся в божевільній паніці від того, що смерть наближається».
«Rusty Cage» – пісня Кріса Корнелла, фронтмена американського рок-гурту Soundgarden з ґранджового альбому Badmotorfinger (1991). Останній вийшов впритул до «Nevermind» – через два тижні, а сингли взагалі через день: «Come as You Are» 02.03.1992 і «Rusty Cage» 03.03.1992.
«Кілька років тому Рік Рубін запитав, чи не хочу я зробити аранжування цієї пісні, яке він міг би зробити. Я сів і спробував трохи, але я просто не зміг її почути. Лірично я почув, але його стиль гри і написання пісень – це зовсім інший жанр. Хоч я і був його фанатом, я просто не зміг цього зробити».
Коли Корнелл почув версію Кеша з American II: Unchained (1996): «Я радий, що не зробив цього, тому що те, що вони зробили з піснею, дуже схоже на нього. Це звучить як пісня, яку він міг би написати, і це чудово. Так і має бути. Я лише кілька місяців тому почув, що він це зробив. Вони зробили це набагато краще, ніж я б зробив».
Проте таке схвалення від справжньої музичної легенди допомогло гурту дістатися несподіваних куточків музичної індустрії: несподівано сингл Soundgarden 1992 р. «Rusty Cage» полюбився шанувальникам кантрі по всьому світу. І все завдяки Кешу. «Я б ніколи не подумав... Особливо про цю пісню. Це було чудово», – Корнелл в інтерв'ю Р. Кінгсміллу з Triple J у 1997 р.
Корнелл розповідає Courant.com: «Ви не завжди можете розібрати слова, які я співаю разом із Soundgarden. Коли Джонні зробив кавер на «Rusty Cage», я вперше отримав компліменти щодо моєї лірики».
На деяких концертах Корнелл представляв пісню з присвятою Кешу, а в акустичному турі «Higher Truth» 2015 р., включив «Rusty Cage» до сет-листа, використовуючи кантрі-рок аранжування версії Джонні.
Кріс в інтерв’ю для spin.com: «Я написав текст пісні в голові, коли ми їхали у фургоні десь у Європі на гастролях: пам'ятаю, як дивився у вікно на сільську місцевість і відчував якусь напругу. Я хотів створити такий сільський кросовер Black Sabbath, який ніколи не чув раніше. Думав, що це було б круто і можливо, що якщо хтось і може це зробити, так це Soundgarden».
Щодо трактувань лірики: фани припускають, що вона про свободу від власних чи начеплених зовні обмежень, які вже заржавіли й тому їх можна та варто позбутися – зламати. Або ж про відмову від шкідливих звичок.
Ще один вартий згадки суворо-крутий трек від Джонні – Ain't No Grave: традиційна американська госпел-пісня Клода Елі (1922-1978) з Вірджинії.
Можна просто носити й іноді обертати перстень з написом «Це мине», а можна забабахати вже бувши в літах величну й безапеляційну «God's gonna cut you down». Кеш записав її версію на альбомі V: A Hundred Highways (2003), з аранжуванням, що значно відрізняється від більшості відомих госпел-версій. Текст пісні попереджає лиходіїв, що вони не зможуть уникнути Божого суду. У 2006 – через три роки по смерті Кеша, на трек зняли чорно-білий кліп із десятками знаменитостей.
І навіть сам Антихрист заспівав цю традиційну пісню: сингл Marilyn Manson в жанрі готичного кантрі вийшов у 2019 р.
***
Всіх цих альбомів, пісень і переспівів не було б, якби того дня в 1993 р., коли до нього прийшов Рік Рубін, старигань, що вже відійшов від справ і був занедбаний світом, обрав би прогнати візитера під три чорти, ображатися на всіх до скону й заливатися випивкою, що в рази б зменшила відведений йому час на образи.
Але Кеш вчув тоді шепіт – свого серця чи незримих сил, і таки впустив чергового прийшлого та переконався, що цього разу гість непересічний. Він ще й хотів лише одного: щоб Джонні взяв акустичну гітару та сольно співав що заманеться. Пропозиція, від якої неможливо відмовитися. Навіть Джонні Кешу.
«Кеш залишався захопливим співаком у строго аранжованих кантрі-баладах і химерних роздумах» – з відгуків на American Recordings (1994).
Гадаю, для старого, чиє здоров'я та рухливість із часом прямували до нуля, той сповідальний спів до мікрофона став рятівним. Коли чи не єдине, що в нього ще залишилося – його голос, він виливав до останку, як міг майстерно й глибоко. Бо це була його сутність, сенс життя й творча спадщина. Гадаю, він виклався сповна і сам це розумів, а тому відійшов із легким серцем. І купою матеріалу для ще двох посмертних альбомів. Оце був дід!
«AIN'T NO GRAVE
CAN HOLD MY BODY DOWN»
(1932-2003)
БОНУС: Ютуб-плейлист із треками
https://www.youtube.com/playlist?list=PL15g76rtxjSfBGWgD1gJTsK-UOwc6if13
Джерела крім en.wikipedia.org:
https://www.theguardian.com/music/2006/mar/12/popandrock
https://www.theage.com.au/entertainment/music/the-quiet-son-20031205-gdwvef.html
https://www.theninhotline.com/archives/articles/manager/display_article.php?id=11
http://www.futhermocker.dk/hvorfor/php/interview.php?folder=danzig_1
Популярні статті
Зараз обговорюють
