До дідька паскудне літо, яке нарешті минає!

Мабуть, сьогодні вся «темна література» поступається місцем українській реальності. Повсякденність видається химерною та моторошною. Кривавий монстр, що зветься Війна, забрав все світле та сонячне з нашого життя. Проте, це «жахливе літо» скоро закінчиться нашою перемогою. Ми посмакуємо херсонськими кавунами та мелітопільскою черешнею, відбудуємо драмтеатр у Маріуполі, погріємося під кримським сонцем із цікавою книгою…

До вашої уваги добірка горор-романів про «найжахливіше літо», яке все одно мине.

«Воно», С. Кінґ

Літо без лячних історій Стівена Кінґа – не літо.

І тут можна згадати як про мем школяр Стівен читає твір «Як я провів літо» сивим одноліткам, так і те, що більшість оповідань та романів короля жахів відбуваються під літнім сонцем штату Мейн.

Більшість поціновувачів творчості пана Стівена погоджуються, що найжахливіше літо описане саме у культовому романі «Воно», який відчутно вплинув на літературу жахів та поп-культуру загалом.

Мабуть, ви одразу зауважите, що розповідь у книзі розпочинається осінню 1957 р. із зникнення шестирічного Джорджа Денбро, однак основні події проходитимуть літом 1958 та 1984 років. Вигадане містечко Деррі стає епіцентром зникнення дітей, яке циклічно продовжується кожних 27 років. Червневі канікули для «Клубу невдах» перетворюються на смертельну гру з найпотаємнішими страхами, де, об’єднавшись, вони протидіють злу – танцюючому клоуну Пеннівайзу. Коли компанія «Невдах» виростає і забуває про цю дитячу пригоду – почвара знову повертається.

Літо у Деррі не можна назвати сонячним та безхмарним. Воно смердить стічними водами каналізації, відходами зі звалища на Пустошах, тілами утоплених дітей з Водонапірної вежі чи обгорілими трупами з Кітченерського металургійного заводу. Літо приносить на вулиці хуліганів з Генрі Баверзом. Літо «замикає» Беверлі Марш вдома з її нестримним батьком.

Влітку у Деррі стає небезпечно. Влітку приходить Воно…

«Життя хлопчика», Р. Маккаммон

Не секрет, що «Життя хлопчика» багатьма вважається вершиною творчості «Генія з Алабами» – Роберта (Ріка) Маккаммона. Сорокарічному Ріку вдалося майстерно відтворити пригоди та переживання тринадцятирічного Корі Меккінсона, який дорослішає у невеличкому містечку Зефір, літом 1964 р.

Порівняно з кінґівським Деррі, літо в містечку Зефір у штаті Алабама просто чудове. Воно відзначене першим польотом хлопчаків над лісом, нестримними перегонами на велосипедах та невинним підгляданням за купанням юної шістнадцятирічної Чилі Віллоу, в яку Корі Меккінсон закохується. А ще Корі перемагає у літературному конкурсі (третє місце), знаходить нового друга Немо Керлісс, який має талант до метання бейсбольного м’яча та рятує малого чорношкірого хлопчика від Старого Мозеса – чудовиська з Саксонського озера.

То чому літо у містечку Зефір жахливе? Бо дитячий світ Корі Меккінсона безповоротно змінюється та руйнується на очах. Він вперше стикається зі смертю (авто з прикованим наручниками водієм, що врізається в озеро), бачить справжнього монстра (в особі батька-п’яниці свого сусіда) та втрачає щойно здобутого друга (Немо Керлісс змушений подорожувати з родиною). Його собаку Ребела збиває автомобіль, він сам ледь уникає автокатастрофи та смерті на дні Саксонського озера.

Та найстрашніше для Корі – спостерігати за власним батьком, який знаходиться на межі втрати роботи, вночі потерпає від кошмарів, а сили покидають його. І батько з кожним днем старіє…

Літо жахливе тим, що воно швидко минає, як і дитинство…

«Літо ночі», Д. Сіммонс

Сьогодні частина книг Дена Сіммонса таки видана українською мовою («Терор» та серія «Пісні Гіпперіона»), однак «літні романи» серед них не зустрічаються. Сіммонс доволі універсальний автор, який однаково добре може писати як про далеке космічне майбутнє, двійника Ч. Діккенсона, описати історію арктичної експедиції Джона Франкліна, гнів індійської богині Каллі, так і серію жахливих романів про різні пори року – «Сезони горору». Подейкують, що першу книгу з цієї серії «Літо ночі», Сіммонс написав, як відповідь Кінґу на його «Воно».

В романі «Літо ночі» розповідається про останню ніч літа в невеличкому містечку Елм-Гейвені, де таємничим чином у стінах школи зникає хлопчина. Компанія дітей розпочинають пошуки. Химерні події перемежаються дивними смертями. Поблизу школи знайдено напівживого солдата часів Громадянської війни, а у бібліотеці сусіднього міста відшукуються документи про встановлення у школі старовинного дзвону, який за переказами належав сімейству Борджіа.

Слід сказати, що атмосфера провінційного містечка Елм-Гейвені невипадково нагадує вищезгаданих «братів-двійнят» Деррі та Зефір. Як Стівен і Роберт, Ден Сіммонс черпав натхнення у вічнозеленому місті маестро Бредбері – Ґрінтауні. Видається, що кожен американський письменник із Півдня повинен за своє життя написати хоча б один роман про літнє провінційне містечко.

«Руїни», С. Сміт

Літо у екзотичній Мексиці: що ж може бути кращим?

Історія тут доволі типова: на прохання нового друга з Німеччини компанія американських студентів відправляється на пошуки його зниклого брата. У дорозі до них долучається дивний грек, який взагалі не володіє англійською. Із сонячного Канкуна їх дорога лежить через непролазні джунглі, де через деякий час студенти потрапляють на місце археологічних розкопок.

Поряд видніється невеличке поселення, хоча місцеві жителі, м’яко кажучи, не зовсім раді їх появі. Дорога приводить студентів до дивного пагорба – руїн храму Майя, увитого рослинами. І той, хто одного разу ступив на пагорб, має залишитися там назавжди. Ці літні пригоди можуть стати для них останніми в житті.

Ще у 2008 р. вийшов не менш захоплюючий однойменний фільм «Руїни» режисера Картера Сміта. Сценарій до фільму справа рук автора роману – Скотта Сміта. Слід сказати, що Скот Смітт – американський письменник і сценарист, автор романів жахів та триллерів. У 1998 р. він ледь не отримав премію «Оскар» за найкращий сценарій до фільму «Простий план», власне свого дебютного роману. За словами Кінґа, Скот Сміт – це один з найкращих письменників у жанрі трилера та жахів.

«Ласкаво просимо в табір Nightmare» Р. Л. Стайн

Р. Л. Стайна (або Веселого Боба Стайна) вважають одним із найпродуктивніших авторів жахастиків для дітей та підлітків. Загальний доробок письменника складає близько 500 книг! А найбільшу популярність здобула його серія трилерів під назвою «Страшилки» (Goosebumps), яка виходила у видавництві «Scholastic» у 1992–1997 рр. та поступилася першістю лишень у кінці 90-х рр. Гаррі Поттеру.

Досить важко із п’яти сотень обрати найбільш «літній жахастик» Р. Л. Стайна. Проте, літо часто асоціюється з дитячим табором і тому повість «Ласкаво просимо в табір Nightmare» видається найбільш вдалою.

Сонячний табір з трохи дивними вихователями і, на перший погляд, божевільним директором – дядьком Елом, з першим настанням темряви перетворюється на моторошне місце. Починають зникати діти, вночі чути пронизливі крики, а у ліжках кемперів знаходять отруйних змій. Компанія дітей на чолі з Біллі спробує розгадати всі таємниці табору «Nightmare» та виплутатися зі смертельних хитросплетінь. Кінець історії обіцяє порадувати непередбачуваним фіналом.

Атмосфера повісті «Ласкаво просимо в табір Nightmare» та й ряду інших творів Р. Л. Стайна загалом нагадує серіал «Сутінкова зона». Єдине зауваження: не слід забувати, що це перш за все твори для дітей та підлітків, а не поціновувачів творчості Клайва Баркера чи Джо Лансдейла. Можливо, ви «занадто дорослі» для творів Р. Л. Стайна, але радити дітям/підліткам можна.

Літо добігає кінця…
Несеться в останньому вагоні. Смажить, дощить. Пролітає зі швидкістю крилатих ракет русні, які нищать та вбивають все українське. Літо 2022 року для нашої країни за часи незалежності видасться найважчим, і сподіваємося, що зима не стане настільки ж жахливою.
Яким буде наступне літо нікому не відомо. Сподіваємось, кращим, ніж в романах жахів. І світлішим за теперішню українську реальність.
Бережіть себе, читайте книги.