Чи боїтеся ви Гелтера?

Олександр Завара вже знаний нашим читачам як автор роману жахів «Песиголовець» (хоч сам і вважає твір химерним фентезі), оглядач та популяризатор темної літератури. Впродовж останнього року час від часу зринали чутки про новий твір письменника, та до Запорізької книжкової толоки все лишалося на рівні домислів. Вчора в мережі з’явився офіційний анонс: у 2019 видавництво «Фабула» готує для читачів нову книжку Олександра Завари «Гелтер Скелтер». Звісно, ми не могли не скористатися можливістю першими поговорити про прийдешню книжку з автором.

Привіт! Передусім вітаємо з анонсом роману – після «Песиголовця» багато хто з читачів чекав на твоє наступне слово у горорі, і ось, нарешті ми знаємо, коли й під якою назвою воно вийде. До речі, саме назва цікавить у першу чергу. «Гелтер Скелтер» вочевидь приховує в собі подвійну алюзію: на пісню «Бітлз» та на її відомого прихильника Чарльза Менсона. Скажи, чому вирішив назвати свій твір саме так?

Привіт! Дяка. А от щодо назви, крім того, що самі Бітли назвали так свою найбруднішу у сенсі саунду і найнеоднозначнішу у цілому композицію, і крім того, що Менсон нібито почув у ній певне послання, є сенс згадати, що «Helter Skelter» можна до всього перекласти приблизно як «розгардіяш», «метушня»… А це, як мені здалося, добряче підкреслює те, що загалом відбувається у романі. До того ж на момент народження цієї історії, мені була цікава тема Гоголя і «Вія» зокрема. Так що на любителів документалістики і міфології чекають сюрпризи. А чи є у ньому інші алюзії, хай майбутній читач скаже сам, бо з мого боку то будуть капітальні спойлери.

У себе на сторінці ти писав наступне: «До якого жанру належить? Чесно, не знаю. Але вже точно не химерне фентезі. Хотілося б думати, що на відміну від «Песиголовця», нова історія - це певною мірою відхід від класичного горрору як такого». То все ж-таки, в який бік історія відходить від класичного горору? І про що вона?

Коли сів за рукопис, то добре розумів: нова історія має бути кращою, а головне – має відрізнятися від попередньої! Це цілком природно. До того ж з часом прийшло усвідомлення, що загравати з горором як таким вже не хочеться, хоча, знову ж таки, я не можу дати чітке визначення написаному. Тому хтось обов’язково скаже, що це все-таки горор. Що стосується моєї думки, після того, як «Історію Хворого розуму» назвали книжкою про любов, я взагалі не намагаюся бодай якось позначати жанрові межі. Можу сказати тільки, що це звична суміш від палкого кохання до лютої ненависті, від необдуманих вчинків і кроків до кепських наслідків… Мабуть, це єдина річ, яка ріднить «Гелтер Скелтер» з «Песиголовцем»: і тут і там мені цікаво було попрацювати з людським фактором як таким. Із Псом все зрозуміло, а щодо цього твору, уяви людей, які не хочуть помічати нікого і нічого, крім себе і своїх бажань… І що далі, то більше вони грають у цю гру, фактично не розуміючи, що свобода одного має закінчуватися там, де починається свобода іншого. Так само вони не замислюються і про наслідки. Але скільки це може тривати? Навряд чи хтось дасть точну відповідь. Та одного разу стається дещо, що перевертає звичну реальність догори дригом, і тоді непереливки стає всім.   

Особисто мені «Песиголовець» запам’ятався значною кількістю музики, що вшита у сюжет через епіграфи (і не тільки). Чим зазвучить «Гелтер Скелтер», окрім очевидної пісні?

Новий роман геть не схожий на попередні роботи. Він цілісніший і гармонійніший, хоча це зовсім не означає, що добріший... У ньому чимало акцентів, але цього разу обійшлося без такої кількості вшивок. Звісно, я чую на бекграунді подій певні «саундтреки» і зараз написане звучить мені композицією «Sky is over» Сержа Танкяна – це наприкінці історії – і «Freak on a leash» гурту Korn, де «клацаючий» бас Філді і фірмове Девісівське «да-бум» влучно вписуються у деякі моменти. Принаймні для мене.

Минулого разу читачі відправилися до Мелітополя (хе-хе). Куди віднесе нас новий роман?

Цього разу на читачів чекають Чернівці і Чернівецький Університет в усьому їх прекрасному і темному розмаїтті. Також буде трохи Київщини, де колись мешкали персонажі гоголівської готики. 

Технічне питання: що за обсягом?

Остаточна авторська версія роману містить 83 тисячі слів, це десь близько 500 тисяч знаків без пробілу.

А за розмахом дії? Скільки місяців/років/сторіч проживуть персонажі?

Це запитання з підвохом на спойлер. Тому маю уточнити: скільки вони проживуть у книжці чи у пам’яті читачів?

Ніч темна й повна спойлерів, розумію. Тоді таке: ясно, що питання про джерела натхнення зазвичай виглядає дещо тупо… Скажімо так, чи відрізнявся процес написання «Гелтера» від «Песиголовця»? Взагалі, розкажи трошки про історію самого роману.

Так, процес відрізнявся, бо й історія інша, і йдеться у ній зовсім про інше. Писалося легко і складно водночас. З легкістю все зрозуміло – ти автор і тебе впирає сам процес. А щодо складнощів, вони радше пов’язувалися з ресурсами як такими. У якийсь момент на користь роману довелося відмовитися від читання рукописів, писання рецензій і оглядів, бо просто не вистачало на все часу. Згодом довелося жертвувати й книжками, позаяк дуже хотілося довести історію до кінця якомога швидше. Цей роман фактично те, чим прожив майже весь минулий рік.

Уяви, що перед тобою стоять всі персонажі «Гелтера». Можеш визначити когось із ряду як улюблений образ?

Думаю, сенс говорити про це буде, коли написане дійде до читача. Зараз занадто рано.

Ще одне технічне: коли саме чекати на книжку, де ловити автора задля автографу, чим відбиватимешся від прихильників «h передавати як х»?

Текст у черзі на друк, це все, що я знаю. Орієнтовно до кінця зими має бути. А що стосується згаданих прихильників, у тексті збережена подоба золотої середини, тому дуелі не буде.   

Дякую за розмову, разом із редакцією з нетерпінням чекатиму на роман! Наостанок, традиційне: кілька побажань читачам?

Все, що з вами відбувається – це ваш особистий вибір і більше нічий. Ставтеся до всього з розумінням і обережніше зі словами і бажаннями.