До річниці смерті - цікаві факти про великого письменника
- Перших сім років життя малий Абрагам провів фактично у ліжку. Лікарі розводили руками, не в силі пояснити причин хвороби, чимось схожої на параліч. Однак, після неймовірного одужання, хлопець ріс абсолютно здоровим, навіть відзначився як “кращий спортсмен” в Трініті-коледжі у Дубліні (1864–1870 рр.). Математичний факультет він закінчив із відзнакою, полюбляв футбол та легку атлетику. Про ці часи Стокер згадував:
Я від природи завжди був вдумливим, і відпочинок від довгої хвороби дав можливість для багатьох думок, які були плідними за своїм характером в наступні роки
Дебютна книга Стокера була далеко не художньою, та й вампірами тут зовсім не пахло. “Обов’язки дрібних клерків в Ірландії” (1879) – науково-популярний твір про неймовірно нудні роки канцелярської роботи у державній службі на славу Британської імперії. Зауважимо, що Стокер майже десять років працював у резиденції віце-короля у Дубліні, наслідуючи приклад батька.
У 1878 році Абрагам одружився з Флоренс Белком, яка, за словами художника та прозаїка Джорджа Дюмор’є, являлась однією з найпрекрасніших жінок століття. До неї сватався сам “письменник-зірка” Оскар Вайлд, давній друг Стокера, а її портрети малював найвідоміший художник вікторіанської Англії - Едвард Берн-Джоунс. Однак, сімейного затишку Стокеру не вдалося зазнати. Після народження первістка та єдиної дитини – Ноеля, дружина фактично відмовилась від них, а самого Брема потягнуло на “незвідані лондонські вулиці”.
Флоренс Белком, дружина Брема Стокера
У повсякденному житті Стокер був фізично сильним та енергійним чоловіком. Так, у 1882 р., не задумуючись, він стрибнув з моста у темні води Темзи, щоби витягнути звідти самогубця. На жаль, відкачати бідолаху так і не вдалося, а Стокера за такий вияв мужності нагородили бронзовою медаллю Королівського товариства порятунку потопаючих.
Втім, нудна служба не завадила Стокеру, пристрасному театралу, регулярно виступати з рецензіями в дублінській газеті “Івнінг Мейл” (“Dublin Evening Mail”), хоча працював він задарма. З часом театральна колонка Стокера набула популярності серед читачів та привертала увагу якістю своїх відгуків. Одночасно Абрагам писав короткі оповідання, перше з них – “Кришталева чаша” (“The Crystal Cup”, 1872). У 1881 році виходить у світ його збірка оповідань “Під заходом сонця” (“Under the Sunset”) – колекція з восьми коротких історій для дітей, яку Брем Стокер присвятив своєму синові Ноелю.
У грудні 1876 року Стокер написав позитивний відгук на постановку “Гамлет” Генрі Ірвінґа в Королівському театрі Дубліна, а подальше знайомство із доволі відомим актором перевернуло життя молодого Брема з ніг на голову. Співпраця з Ірвінґом була важливою для Стокера, оскільки саме через нього він познайомився з Джеймсом Ебботтом Мак-Нілом Вістлером та сером Артуром Конан-Дойлом.
Молодий Брем Стокер
З того часу почалася дружба, настільки глибока, настільки тісна, настільки довга, яка тільки може виникнути між двома чоловіками – писав Абрагам
Протягом 27-ми років Брем Стокер віддано пропрацював директор-розпорядником у театрі “Ліцеум”. Абрагам виявився чудовим менеджером, який забезпечував функціонування гастрольної трупи, яка складалася із більш як сотні осіб та об’їхала всю Англію, частину Європи та нераз побувала в США. Гастролюючи разом з трупою у США, Брем нарешті зустрівся Волтом Вітменом, з яким він вів доволі довгу переписку.
Біографи повідомляють, що Абрагама можна назвати “найкращим секретарем в історії”: з-під його руки вийшло близько півмільйона листів (!) за час існування театру, як ділових, так і особистих, зокрема шанувальникам Ірвінґа. Смерть Ірвінґа Стокер переживав дуже гостро: у нього стався удар і він цілу добу не приходив до тями. Абрагам присвятив своєму другу та кумиру біографію, яка і досі вважається найкращою біографією актора Генрі Ірвінґа.
У своєму щоденнику Стокер згадував, що ідея роману про вампірів прийшла до нього в нічному кошмарі 7 травня 1890 року. Так, після вдало проведеного вечора у ресторані “Beesteak Room”, приправленного добрячою порцією вжитого алкоголю, Стокеру примарився величезний краб, який встає з його тарілки та тягне до нього свої клешні. А в одній із записок на бланці “Lyceum Theatre” він написав:
Молодий чоловік вийшов, побачивши трьох дівчат, одна з яких намагалася поцілувати його... але не в уста, а в горло. Літній граф встав між ними – з гнівним та диявольським обличчям, – "цей чоловік належить мені, я хочу його."
Прототип та актори, які його втілювали
- В архіві Стокера знайдено близько сімдесяти начерків, виписок, заміток та схем, якими він користувався під час написання роману “Дракула”. Оригінальні записки-дослідження Стокера зберігаються в музеї та бібліотеці Розенбаха у Філадельфії. Однак, якщо звернутися до прототипа головного героя роману – волоського князя Влада ІІІ Цепеша Дракули, то Стокер запозичив лише ім’я та “клаптики різної інформації” румунської історії, адже у робочих примітках автора немає коментарів про історичного Влада III.
Сторінка з рукопису "Дракули"
Серед першоджерел “Дракули” особливо місце посідає книга Емілі Джерард “Країна за лісами. Факти, люди та легенди Трансільванії” (1888). На думку деяких вчених, саме звідти Абрагам запозичив румунське слово “носферату”, яке насправді, мало тоді дещо інше значення, ніж “вампір”, та крім роману Стокера більше ніде не траплялося. Зокрема, румунський дослідник М. Казаку стверджує, що у ті часи в румунському фольклорі слово “nefaratatu” позначало Диявола.
Вважалося, що ориґінальний 541-сторінковий машинопис “Дракули” втрачений назавжди. Однак, на початку 1980-х років його знайшли в сараї на північному заході Пенсільванії, де поряд з друкованими аркушами та безліччю виправлень, на титульному аркуші, написаному від руки містилася назва – “НЕМЕРТВИЙ” (“THE UN-DEAD”). Письменник Роберт Латем зауважив:
Це найвідоміший коли-небудь опублікований роман жахів, а його назва змінилася в останню хвилину
- Машинопис придбав співзасновник Microsoft Пол Аллен. Відзначимо, що спочатку Стокер мав намір назвати книгу “Граф Вампір”.
Перше видання "Дракули" (1897)
Стокер вірив у прогрес і пильно цікавився наукою та науково обґрунтованою медициною. Деякі романи Стокера представляють ранні зразки наукової фантастики, такі як “Леді в савані” (1909). Також Абрагам захоплювався окультизмом, особливо гіпнотизмом, але зневажав шахрайство і вірив у перевагу наукового методу над забобонами. Хоч Стокер проявляв величезний інтерес до окультизму, але досі не доведено його приналежність до ордену Золотої Зірки (його членами були В.Б. Єйтс, А.Кровлі, Е.Блеквуд, А. Меккен), масонів чи інших таємних організацій.
Слід сказати, що у своїй творчості Б.Стокер поєднував різні художні манери та стилі, виступивши як реаліст, містик та автор пригодницьких і детективних історій. Так, Абрагам несеться на пошуки скарбів Непереможної армади (“Таємниця моря”, 1902), розслідує загадкове вбивство дослідник, перед тим, як він ледь не оживив єгипетську мумію (“Скарб Семи Зірок”, 1903) чи бореться з гігантським чудовиськом (“Лігво білого хробака”, 1911). Однак, жоден із його романів так і не зміг висунутися із тіні “Дракули”, а про переклади українською мовою годі й говорити. Хоча, книга “Таємниця моря” високо цінувалася сером Артуром Конан-Дойлем.
Канадський письменник Дейкр Стокер, який є внучатим племінником Брема Стокера, і Айєн Голт написали продовження безсмертної історії трансільванського вампіра – “Дракула: Повстання мерців” (“Dracula: The Un-Dead”, 2009), яке, за словами авторів, “носить ім’я Стокера”. Також, за офіційною версією (чи радше маркетинговою стратегією) роман створювався на основі ориґінальних нарисів Абрагама до книги, яку він так і не встиг написати. У 2018 році, світ побачив приквел до роману “Дракула” під назвою “Dracul” (спільно з Дж. Д. Баркером).
Українською мовою книга “Дракула: Повстання мерців” вийшла у видавництві КСД ще в далекому 2010 році та більше не перевидавалася.
Продовження "Дракули"
На думку Д.Ферсона, біографа Стокера, любовні пригоди Брема підвели його до драматичного фіналу – сифілісу, який і звів його в могилу (за іншою версією – помер від прогресивного паралічу або перевтоми). У свідоцтві про смерть Брема Стокера вказувалася причина смерті: “Локомоторна атаксія 6-ми місяців” (“Locomotor Ataxia 6 months”), імовірно, це і є посилання на сифіліс.
Тіло Б.Стокера піддали кремації в крематорії Голдерс-Ґрін на півночі Лондона, де і зараз знаходиться урна з його прахом. Відзначимо, що в 1961 році прах Ірвінґа Ноеля Стокера, сина автора, додали до урни батька. Так, первісний план полягав у збереженні праху подружжя Стокерів разом, але після смерті Флоренції Стокер її прах розкидали у Відпочинкових садах за останньою волею небіжчиці.
Урна з прахом Стокера та його сина
Посмертну збірку оповідань Б.Стокера “Гість Дракули та інші дивні історії” опублікувала в 1914 року дружина Флоренс, яка приходилася йому літературним агентом. 14 вересня 1927 року на 25-ту річницю роману “Дракули” вийшло спеціальне видання книги кількістю в тисячу примірників. На сцені лондонського театру Принца Вельського кожному глядачеві вручили “чаклунський пакет”, де знаходився екземпляр книги. У той самий момент, коли книга розкривалася, з неї раптом випурхував кажан, прикріплений пружиною під обкладинкою.
Слід згадати, що вперше українською мовою оповідання “Гість Дракули” перекладене лише у 2020 році Олексієм Щуровим та опубліковане в антології “Від мороку до безодні” (фензін “Підвал”).Навесні 2012 року вище згаданий Дейкр Стокер у співпраці з Елізабет Міллер представили Дублінський журнал Брема Стокера (“The Lost Journal of Bram Stoker”), який зберігав його правнук Ноель Доббс. Щоденникові записи проливають світло на питання, які хвилювали Абрагама до переїзду в Лондон. Так, нотатки про хлопчика, “який ловив мух у пляшку”, можуть стати ключем до подальшого розвитку персонажа Ренфілда в романі “Дракулa”.
І, насамкінець, не забудьте пригубити сьогодні невеликий бокальчик ̶к̶р̶о̶в̶і̶ червоного вина за вічний спочинок та безсмертну славу Абрагама (Брема) Стокера, “батька Дракули”.
Підпис Брема Стокера