Осінні тумани, що пахнуть прілим листом і пічним димом, навіюють настрій на атмосферне читання? «Рогатий бог» Маґдалени Гай від видавництва «Богдан» має всі шанси втрапити у цей сезонний вайб: коротка історія із самого серця фінського лісу, анімалістичне божество, яке крадеться у сни, осінь, що починає оголювати дерева, загострювати тіні й тривогу.
Анотація: сімнадцятирічний Лаурі прокидається в лікарні після фатальної катастрофи, але майже не пам’ятає, що сталося. Мати хлопця загинула, і все його життя полетіло шкереберть. Лаурі починає повільно одужувати в будинку своєї тітки в маленькому селі. Іскру життя на новому місці запалює сусідка Вілья-Маарія, яка не йде хлопцеві з думки. Водночас тут коїться щось дивне — ночами за вікном стовбичить величезна фігура з рогами на голові, а мертві не бажають залишатися мертвими. Лаурі починає бачити збудливі й водночас моторошні сни, які важко відрізнити від реальності.
Ця книга як гарбузовий пиріг, як солодке какао — настроєвий аксесуар, що відмінно пасує осені, однак засмакує будь-якої пори, якщо забажається чогось таємничого, застиглого і дрижакового. Зелений оксамит і золоте тиснення, вже саме оформлення — несподіване тактильне задоволення. У книзі лише 168 сторінок, але історія гарно збалансована, попри невеликий об’єм, у ній вдосталь меланхолії, темного і потайного, щемкого й сумного. Темп оповіді плавний, стиль легкий для сприйняття, інколи в ньому чується скандинавський акцент, однак це не заважає історії бути поетичною, густою та моторошною. Історія Young Adult, однак це не робить її поверховою.
Катастрофа
Початком роману є автотроща, де Лаурі втрачає матір. Та коли ми у спогадах хлопця опиняємося знову і знову в тому автомобілі, розуміємо, що справжня катастрофа сталася раніше — це втрата світу дитинства. Лаурі став підлітком, тим, хто вже не сприймає беззаперечно авторитет батьків, хто сперечається, провокує, має свою думку і відкидає думку батьківську. Ця катастрофа і стає причиною страждань хлопця, які посилюють його втрату, викручують до максимально чорного контрасту — він постійно сварився з матір’ю, він сперечався з нею в її останні хвилини.
Провина — вага, під якою просто зламатися. І ми спостерігаємо, як під цим психологічним тиском трансформується особистість героя, покривається павутиною тріщин, осипається минула оздоба і проступає щось нове. І тут варто віддати шану авторці, адже цим вона не прагне витиснути з читача жалість, а правдиво зображає деструктивні зміни, те, як ці зміни проявляються в характері, у спілкуванні, у взаємодії з близькими. Лаурі щемкий, але в моментах дратує, робить дурниці, він може бути їдким, імпульсивним, байдужим. Живим. Таким, яким і буває людина, що пережила втрату, життя якої незворотньо змінилося, ба більше — ці зміни тривають зараз, в цьому самому моменті.
Бо інший бік цієї провини — негласна заборона на прояви емоцій, які ти відчуваєш. Ти підліток, майже дорослий, тому маєш тримати себе в руках, відповідати очікуванням. Тата, який вже скільки разів просив не суперечити матері, тітки, яка очікує від тебе радості від зустрічі з батьком, мами, яка переконує, що тобі вже відболіла втрата подруги. Це створює конфлікт між «правильним» і справжнім, і ця підміна стає тонким світом, де оселяються привиди маленьких дівчаток і рогаті боги темряви.
Крапка з комою і друзі
Підлітковий і дорослий, а чи то реальний світ, розділені, ніби склом, відчуваєш, наскільки вони не перетнуті, а ніби існують паралельно один до одного. І це підкреслюється не якоюсь конфронтацією з опікунами, сварками і заборонами — навпаки, більшість дорослих у книзі розуміючі, підтримуючі. Але попри цей емоційний контакт підлітки ніби капсулюються у своєму всесвіті, у своїх думках, мріях, переживаннях і мареннях. І це вельмо правдиво, адже кожен підліток має свій потаємний, андеграундний світ, сторону, яку ніколи не покаже дорослим.
Підлітковий світ тут зображено не через бунт, а через дослідження власної тіньової сторони особистості. Ми тут спостерігаємо за демонізацією власного «я», коли почуття провини, хибності власних вчинків, змушують почуватися зіпсованим і поганим — монстром. Власні негативні емоції, агресію та протест герої вимушені переживати потайно, аби не обтяжити рідних, а це схиляє до саморуйнації. Пробудження тілесності і сексуальний потяг, який є начебто недоречним за цих обставин, підсилює це відчуття зіпсутості, збоченості, поглиблює ізоляцію від людей, що поряд.
Знаковою постаттю в історії є Вілья-Маарія — це водночас пророцтво Лаурі і провідниця у світ таїни. Вона балансує на межі життя і смерті, інколи заступає за ту межу, вона — роздоріжжя, втілення Ероса та Танатоса, вона непостійна, вона як зіпсутий компас, що крутиться і не спиняється. А ще — ключ до розгадки і, врешті, зцілення.
Лаурі прагне порятувати дівчину, тим самим ніби рятує й себе. Їхні історії подібні, вони обоє не можуть відпустити втрату. Та Лаурі лише на початку шляху, він ще має друзів-якорів, що тримають його у світі живому, де все ще існує майбутнє. Символічно, що ця підтримка проявлена і у фінальній сцені, де Лаурі рятує Вілью-Маарію, а друзі — самого Лаурі. Як і символічно те, що самотність — то є стежка, якою приходить рогатий бог.
Який же він бог?
Природа божества у повісті архетипічна — уособлення природнього циклу життя і смерті. З візуального образу просто видобути міфологічні підтексти, тінь кельтського божества, стража світів. Але, погодьтеся, відчувається ще щось у цьому персонажі, щось невловне, межове, таке, що зникає, варто лише почати розглядати пильніше, як та багатоніжка у вбранні божества.
Ми зустрічаємо рогатого бога у ті моменти, коли Лаурі бореться з пам’яттю, коли прагне висмикнути з пливкої маси картини, що завдають йому болю. Він приходить до нього обруч з образом Вільї-Маарії, у миті, коли Лаурі оголено вразливий, як символ душевного болю, самозвинувачення, як нагадування, що він не заслуговує на щось хороше. Рогтий бог чекає у тіні дозволу увійти, він символ смерті старого світу і старої особистості, а ще — символ нового початку.
Така двоїстість рогатого бога дуже перекликається із станом героя, який одночасно почувається жертвою трагедії, і причиною тієї самої трагедії. Багатошаровість образу дає можливість сприйняти історію дуально: як динамічний горор і як глибоку драму.
Саме тому «Рогатий бог» має всі шанси сподобатися і дорослому читачеві, не зважаючи на те, що це Young Adult. Роман не соромиться правдиво змальовувати чуттєвість, потяг, емоційні гризоти, однак помірно заглиблюється в саморефлексії, а ще дає хорошу динаміку, інтригу та саспенс. І, звісно ж — надію. Бо як перейти межу між сезонами без надії не те, що далі обов’язково буде і щось хороше?
