«Третій день» – культ на Британському острові

Британський міні-серіал «Третій день» вийшов у середині вересня і відразу привернув до себе увагу. На жаль, у нас залишився майже непоміченим. І дарма. У серіалу є всі складники, щоб, якщо не стати культовим, то бути належно оціненим любителями жанру.

Найближче «Третій день» підступився до фольк-горору чи фольк-трилеру. Найчастіше серіал порівнювали із «Плетеним чоловіком» (1973, ремейк 2006 із Ніколасом Кейджем) та із трилером 2019 року «Сонцестояння».

Одним з творців «Третього дня» виступив Марк Манден – автор вже точно культової британської «Утопії» (фантастичний трилер про групу молодиків, що збирають загадковий комікс, в якому описана зброя масового винищення). І це вже маячок всім, хто любить дивне, дахозносне і напружене.

Від початку творці шоу тримали у секреті сюжет. Не спойлерити! – був основний посил усім журналістам на прес-показі перших чотирьох серій серіалу. Спробуємо і ми.

Як відомо, на третій день Бог відділив воду від суші й наказав рослинам рости, тобто створив острів. На острів Оусі (Osea) приводять нас творці серіалу і наказують спробувати розібратися, що там відбувається. Це не завжди просто.

«Третій день» має складну структуру. Перші три серії із назвою «Літо» робив якраз Марк Манден, потім мала бути 24-годинна реальна серія-перформанс «Осінь» (на реальному Британському острові), і останні три серії – «Зиму» – зробила Філіппа Ловторп.

У «Літі» герой Джуда Лоу - Сем опиняється на припливному острові Оусі. Острів з’єднується з материком лише вузькою дорогою, яку побудували ще римляни. Дорога більшу частину доби знаходиться під водою і відкривається лише на короткий час. Сем стає свідком того, як дівчинка намагається повіситися, кидається її рятувати й застрягає на острові. А тут якраз готуються до проведення щорічного фестивалю, присвяченого давнім кельтським богам.

Від першої серії треба дуже уважно стежити за руками, і ґуґлити, тому що автори не поскупилися на загадки та реальні факти. Острів та його історія запозичені з реальності. Хіба автори зробили його трошки більшим.

На острові діє давній синкретичний культ. Місцевий Ісус є сумішшю християнського бога та кельтського Езуса, тому і зображується не як розп’ятий, а як повішаний син Бога (кельтському Езусу приносили жертви через повішання). Тут буде багато про кельтів. Навіть імена деяких персонажів невипадкові, і мають відсилку до міфологічних персонажів. Місцеві вірять, що Оусі – серце світу, і тільки спокій тут може принести спокій всій планеті. І це теж дуже важливо для історії.

У центрі общини – духовний батько, який веде свій родовід ще від «самого Чаррінґтона». Такий історичний персонаж теж існував. Фредерік Чаррінґтон був соціальним реформатором, який насправді у 1903 році організував на Оусі притулок для соціальної реабілітації алкоголіків та інших загублених душ, звісно на міцних релігійних дріжджах. Тож не дивно, що через сто років культ зійшов рясними врожаями. Є тут і відсилка до лондонського різника, місцеві культи якого теж існували (а, кажуть, і досі існують).

«Літо» з Джудом Лоу вражає кольорами, операторськими придумками та глючними картинками. Так, тут буде навіть сцена з вживанням кислоти. А ще «Третій день» - нова блискуча робота Джуда Лоу. Від нього неможливо відвести погляд. Іншою удачею серіалу є Емілі Вотсон, що зіграла власницю місцевого пабу.

У «Зимі» центральний персонаж змінюється. На острів приїздить дружина Сема - Гелен (Наомі Гарріс – шикарна відьма з «Піратів Карибського моря»). Ця частина не настільки яскрава, але філіппінська режисерка додала драйву та екшну. На заміну чоловічому богу Езусу приходить поклоніння Бригіт. І воно не менш дивне і жорстоке.

Фінал не розставляє все на свої місця, але дає точку опертя. Направду, у п’яти серіях стільки натяків та загадок, що іноді глядач може розгубитися. Саме тому в мережі зустрічається так багато неоднозначних оцінок. Хтось «прочитав» серіал суто як історію чергового культу і релігійного божевілля, хтось - як оповідь про особисту трагедію і її переживання. Були і такі, що згадали про брекзіт, котрий накрив Великобританію. Мовляв – ізольований острів (як Оусі під час припливу) – джерело для бродіння неадеквату. А від острова залежить увесь світ.

Як на мене, і це найголовніше, автори залишили для глядача можливість самим вирішити, чим все закінчилося. І тут як з Лорою Палмер. Ми всі знаємо, хто її убив, але вже біля тридцяти років сперечаємося, чия версія правильніша. Тому і з «Третім днем» рецепт один – дивитися і робити власні висновки.