«Там, де мовчить монстр»: Джош Малерман

«Найкраща аналогія до процесу мого письма – це гра барабанщика. Невидимий божевільний хлопець без сорочки, який вибиває один і той самий біт протягом усього чорнового варіанту»

За останні роки жанр горору дедалі впевненіше виходить за межі прямого лякання й шокових ефектів. Сучасні автори все частіше працюють із тишею, паузою та відсутністю, пропонуючи читачеві не готовий образ страху, а простір для власної уяви. У цій новій хвилі жахів важливішими стають не монстри, а напруга, не кров – а очікування.
Одним із найвиразніших представників такого підходу є американський письменник Джош Малерман – автор, який послідовно вибудовує свої тексти навколо того, що залишається поза сторінкою. Працюючи в жанрах горору, наукової фантастики та трилеру, Малерман відомий вмінням перетворювати відсутність на головне джерело страху, а мовчання – на повноцінний художній інструмент.
Його проза – це жах без чіткого обличчя, без пояснень і без остаточних відповідей. Малерман свідомо уникає бекґраундів і міфологій зла, дозволяючи страху проникати в буденне життя непомітно, майже органічно. Саме тому його романи й новели читаються як напружене прислухання – до шурхоту за стіною, до тиші між словами, до того моменту, коли уява починає працювати сильніше за будь-який опис.

Історія Джоша Малермана – це не історія раптового успіху, а радше оповідь про тривалу внутрішню роботу, яка роками не потребувала свідків. Він народився 24 липня 1975 року в Саутфілді, штат Мічиган, і почав писати ще у п’ятому класі – тоді це були фантастичні історії про космічні подорожі собаки. Жодна з цих ранніх спроб не була опублікована, однак саме вони заклали звичку до письма як щоденної, майже інстинктивної практики.

«Я спробував написати роман у п’ятому класі. Мене досі непокоїть, що я його не закінчив. Загалом, мені знадобилося 29 років, щоб закінчити хоч якийсь свій роман. До того: квазі-комікси, спроби оповідань і цілком серйозні спроби романів, жодного з яких я не закінчив. Отже, знову ж таки, це було там вічно. Я пам’ятаю, як ходив літнім табором, рахуючи на пальцях, скільки книг я збираюся написати. «Є та, що про ліс. А є та, що про озеро». Ніби одна книга не може містити і ліс, і озеро. Але, мабуть, я завжди мислив у категоріях кількох історій. Завжди хотів цілий твір, більше ніж будь-яку окрему книгу»

Малерман випускник кафедри англійської мови Коледжу мистецтв і літератури MSU. Джош вважає, що саме в MSU почалася його творча кар’єра. У ті роки його життя розривалося між навчанням, літературою і музикою. Малерман був вокалістом і автором пісень детройтського рок-гурту «The High Strung», який шість років поспіль гастролював США, даючи до 250 концертів на рік.
Саме тоді народилася його специфічна дисципліна письма: чернетки романів писалися на пасажирському сидінні між містами, у русі, в шумі, в дорозі. Книга і пісня з того моменту пішли «пліч-о-пліч» – як дві форми одного мислення.

«Мої найприємніші спогади про Університет штату Мічиган пов’язані з закоханістю у мистецтво. Це місто, де я знайшов любов до письма. Саме тут я створив гурт і почав писати свою першу книгу. Іст-Лансінг був саме тим місцем, де зародилося творче життя».

Цей період Малерман згодом назве життям у «славетній ілюзії»: він уявляв фантомні інтерв’ю, вигаданих агентів і редакторів, невидимі книги в твердій обкладинці на власних полицях. Ілюзія стала реальністю лише тоді, коли його друг зі школи Дейв Сіммер – людина з досвідом роботи в Голлівуді – запропонував надіслати один із рукописів знайомим у книжковій індустрії. Успіх був не випадковістю, як наголошує сам Малерман:

«Те, що могло здатися удачею, не сталося б, якби я не був озброєний десятком романів».

До того, як у 2014 році у видавництві Ecco / HarperCollins вийшов роман Пташиний короб («Bird Box») і зробив його одним із найпомітніших авторів сучасного горору, Малерман написав чотирнадцять романів, жоден з яких не був опублікований. Він не дивився на письмо як на інвестицію чи кар’єрний хід:

«Я ніколи не дивився на книги з доларовими знаками в очах… я був щасливий, просто пишучи».

На сьогодні Малерман номінований на 10 премій Брема Стокера та написав близько 40 книг, однак не всі опубліковані. Він живе в Мічигані зі своєю дружиною, художницею та музиканткою Еллісон Лакко та їхніми численними домашніми улюбленцями.

«Пташиний короб» і «Мелорі»: жах без обличчя

«Пташиний короб» – текст, що парадоксальним чином побудований на радикальній відсутності. Монстри в цьому романі буквально не з’являються на сторінці. Жах існує як тиск, як загроза, як обіцянка божевілля. Малерман свідомо ухиляється від показу, доходячи до майже маніфестного рішення:

«Я ніколи не читав роману жахів, де монстр ніколи не показувався… і врешті я зрозумів: у цьому і є сенс «Пташиного коробу»»

«Ми всі посилаємось на «Щелепи» та «Мовчання ягнят» для цього, і це справедливо... Ганнібал та акула більше здаються такими, ніби вони грають у куточку нашого ока, ніби вони просто поза полем зору, бо ми хочемо бачити їх більше, але нам цього не дають. То що могло б статися, якби «Ганнібала» не показали... взагалі? Якби акулу не показали... взагалі?»

За словами Джоша ідея роману виникла з образу:

«У мене був образ матері та двох дітей із зав’язаними очима, які подорожують, пливуть річкою та тікають від чогось, на що вони, очевидно, не могли дивитися»

Малерман написав першу чернетку за 26 днів. Потім він відклав її на кілька років, поки не почав переписувати у 2010 році.

«Я, мабуть, переписав від 85 до 90 відсотків. Сцена народження – це єдине, що я зберіг недоторканим з оригінального чернетки»

У 2012 році книгу придбало видавництво Harper Collins, а випустило у травні 2014 року. Спочатку Universal Studios отримала право екранізації у 2013 році. Потім Universal продала її Netflix у 2015 році і «Пташиний короб» був адаптований у постапокаліптичний фільм з однойменною назвою. Мати з образу Малермана, на ім’я Мелорі, була втілена в фільмі Netflix акторкою Сандрою Буллок, володаркою премій «Оскар» і «Золотий глобус».

«Все змінилося, коли «Netflix» випустив фільм «Пташиний короб» у грудні 2018 року. У той час це було все, про що могли говорити всі, навіть такі знаменитості, як Кім Кардаш’ян Вест та Кріссі Тейган . Навіть автор бестселерів Стівен Кінг написав у Твіттері, що він «абсолютно захоплений «Пташиним коробом». До цього феномену додалися численні меми, натхненні фільмом, які поширювалися по всьому світу в соціальних мережах»

Слід сказати, що його проза тут нагадує сценарій або сценічну ремарку: короткі рухи, обмежений простір, мінімум пояснень. Це жах не з середини тіла, а зовні кадру – той, що змушує уяву працювати сильніше за будь-яку конкретику. Сам Малерман зізнається, що мислить радше кінематографічно, ніж літературно: його надихають ракурси, порожні коридори, сцени, де щось відбувається за межами поля зору.
Втім, «Пташиний короб» – це не лише експеримент із невидимим жахом. У центрі роману стоїть фігура матері. Головна героїня, Мелорі, постає як жінка, змушена боротися за життя своїх дітей у світі, де найменший погляд на загадкових істот означає смерть або божевілля. Її материнство – це постійний баланс між інстинктом захисту, страхом і жорсткою дисципліною.
Мелорі виховує дітей у реальності, де виживання можливе лише за умови абсолютного контролю. Зав’язані очі, заборона дивитися, тренування слуху – все це формує своєрідну педагогіку апокаліпсису. Вона не дозволяє собі слабкості, бо будь-яка емоційна поступка може коштувати життя. Материнська любов у «Пташиному коробі» – це не сентиментальність, а форма воєнного стану, де ніжність і суворість зливаються в одне.
У романі-продовженні, «Мелорі», цей образ поглиблюється й ускладнюється. Героїня продовжує жити в постійному страху, але тепер її роль змінюється: вона вже не лише мати-воїн, а й мати-наставниця.

Таким чином, у романах «Пташиний короб» і «Мелорі» Малерман поєднує дві ключові лінії своєї творчості: жах як естетику відсутності та материнство як форму крайньої відповідальності. Страх тут не лише зовнішній – він вкорінений у самій любові, яка змушує жити з постійною напругою, але водночас дає сили рухатися далі. Малерман показує материнську любов як силу, що може бути ніжною й жорстокою одночасно, гнучкою й непохитною, – любов, здатну протистояти навіть світові, де короткий погляд стає небезпечним.
Українські читачі щиро раді, що видавництво «Лаболаторія» видало роман українською наприкінці 2025 року. Читали? Якщо ні, дуже рекомендую.

Гоблін: місто як головний герой

Роман «Гоблін» – ще один радикальний експеримент у творчості Джоша Малермана, що остаточно зсуває фокус із персонажа на простір. Це не традиційний роман із єдиною сюжетною лінією, а цикл взаємопов’язаних новел, об’єднаних спільним місцем дії. Головним героєм тут стає саме місто – замкнений, тривожний простір, який не просто тло для подій, а активний носій страху.
Малерман не приховує, що робота над «Гобліном» стала для нього одним із найбільш викликів: відсутність класичної арки персонажа дозволила вільно змінювати голоси, перспективи й піджанри, не втрачаючи цілісності. Кожна новела живе за власними законами – від гротеску й майже абсурдного жаху до похмурої, екзистенційної історії про самотність і провину.
Об’єднує ці тексти не сюжет, а стан одержимості. Персонажі «Гобліна» зациклені на своїх страхах, травмах і бажаннях, і саме ця зацикленість стає причиною їхніх помилок, наївних рішень і фатальних наслідків. Місто ніби підсилює кожну тріщину в людині, резонуючи з її внутрішнім розладом.
У контексті всієї творчості Малермана «Гоблін» можна читати як логічне продовження його поетики «поза сторінкою»: тут немає центрального монстра чи єдиного пояснення зла. Натомість страх розлитий у просторі – в вулицях, будинках, звичках мешканців. Це жах, який не нападає, а існує – як клімат, як постійний фон, від якого неможливо сховатися.
Ексклюзивний уривок з книги Джоша Малермана «Гоблін»: https://www.fangoria.com/josh-malermans-goblin/

«Дафна»: жах внутрішньої одержимості

Роман «Дафна» продовжує одну з ключових ліній творчості Джоша Малермана – дослідження ненадійного оповідача та страху, що народжується не з надприродного, а з внутрішньої одержимості. Головний герой роману – чоловік, який переконаний, що його дружина Дафна не просто пішла з життя, а продовжує «говорити» з ним, втручаючись у його думки, рішення й сприйняття реальності. Читач опиняється в замкненому просторі чужої свідомості, де любов, провина і божевілля поступово зливаються в одне.

На відміну від «Пташиного коробу», де жах існує як зовнішня загроза, у «Дафні» страх має інтимний, майже камерний характер. Тут немає апокаліпсису чи глобальної катастрофи – лише одна людина і голос, якому він не може (і не хоче) опиратися. Малерман знову працює з відсутністю: Дафна фізично не присутня в тексті, але її вплив відчувається в кожному реченні, у кожному виборі героя.
Сам письменник, розповідаючи про роман у подкасті «Writer’s Ink», наголошує, що його цікавила не історія привида, а механізм віри – момент, коли людина добровільно дозволяє страху стати частиною свого мислення. «Дафна» – це роман про любов, яка не відпускає, і про жах, що виникає тоді, коли межа між внутрішнім голосом і зовнішньою реальністю остаточно стирається.
У цьому сенсі «Дафна» є одним із найбільш психологічно оголених текстів Малермана – історією, де монстром стає не надприродна істота, а сама потреба в присутності іншого, навіть якщо ця присутність руйнує.
Джош Малерман розповідає про роман «Дафна» у подкасті Writer's Ink: https://writersinkpodcast.com/daphne-with-josh-malerman/

«Інциденти навколо будинку»: тріщини в ілюзії безпеки

Книга «Інциденти навколо будинку» була опублікована видавництвом «Del Rey Books» 25 червня 2024 року та стала одним із найгучніших і водночас найбільш інтимних текстів у пізній творчості Джоша Малермана. Стівен Кінг назвав його «рідкісним романом, який є справді страшним» і за рівнем напруги порівняв із «Екзорцистом» Блетті. Однак страх у Малермана, як і завжди, народжується не з демонстративного жаху, а з поступового руйнування відчуття дому як безпечного простору.
У центрі роману – родина, чий звичний побут починає тріскатися через серію дрібних, на перший погляд незначних подій. Малерман майстерно працює з мотивом «інциденту» як порушення норми: нічого катастрофічного не відбувається одразу, але кожна дрібниця накопичує напругу, перетворюючи дім на територію постійного очікування. Жах тут не нападає – він оселяється.
Як і в «Пташиному коробі» чи «Дафні», письменник уникає чітких пояснень природи зла. Натомість він зосереджується на психологічному досвіді персонажів: страху батьків, крихкості довіри, порушенні інтимних зв’язків усередині родини. Будинок у романі перестає бути тлом і стає активним учасником подій – простором, де кожна стіна «пам’ятає», а кожен звук може виявитися знаком загрози.
Наразі тривають зйомки фільму під назвою «Інша матуся», режисером якого виступає Роб Севідж, сценарій написав Натан Елстон, а головну роль виконує Джессіка Честейн. Виробництвом займаються «Atomic Monster» та «Blumhouse» у співпраці зі «Spin a Black Yarn» для «Universal Pictures». Вибір саме такого складу підкреслює кінематографічний потенціал тексту Малермана – його здатність працювати з тишею, паузами й простором кадру.
«Інциденти навколо будинку» закріплює Малермана як автора, який найстрашніше говорить не про демонів чи монстрів, а про крихкість близькості й ілюзію безпеки. Це жах, що починається вдома – і саме тому не має виходу.
P.S. Очікуємо роман українською у видавництві «Ще одну сторінку». Думаю, анонс однозначно не пропустили.

На сьогодні у планах Джоша Малермана нонфікшн – «Спостерігаючи за зловісними мерцями». Про книгу можна послухати/прочитати: https://www.thisishorror.co.uk/tih-633-josh-malerman-on-watching-evil-dead-unearthing-the-radiant-artist-within-and-sequencing-book-order-like-an-album/

Поетика «поза сторінкою»

Одна з ключових рис авторського методу Малермана – схильність залишати головне поза текстом. Він свідомо уникає бекґраундів, пояснень і походження зла.

«Я не хочу знати, чому Ганнібал злий. Це руйнує для мене все», – каже він.

У цьому сенсі Малерман ближчий не до традиційного горору з його міфологіями, а до естетики натяку, тріщини, збою.
Його улюблений прийом – органічне вторгнення жахливого в нормальне: не гучний ефект, а раптове усвідомлення. Старий за плитою. Щось у відрі колодязя. Будинок на дні озера. Ці образи не потребують пояснення – вони працюють саме тому, що не мають інструкції для читача.

Жах як гра і серйозність

Для Малермана жах – водночас дитяча гра і гранично серйозний досвід. Він легко лякається сам і вважає це ознакою «ідеальної аудиторії». Водночас він принципово уникає надмірної жорстокості: його цікавить не травма, а уява, не кров, а очікування.
Його проза холодна там, де потрібно («Пташиний короб»), і барвиста, майже мультяшна там, де це дозволяє форма («Гоблін»). Ця еластичність – одна з головних рис його творчості: Малерман не прагне єдиного голосу, натомість дозволяє кожній книзі бути окремим світом.
Також Малерман неодноразово наголошує: письмо для нього нерозривно пов’язане з ритмом. Він пише так, ніби за спиною стоїть уявний барабанщик і задає темп. Довжина розділів, різка зміна сцен, нарощення напруги – усе це підпорядковане внутрішньому музичному пульсу. Недарма він зізнається, що роман – його дім, а коротка форма досі залишається викликом.

Музика і жахи

Музика для Малермана – не хобі й не побічний проєкт, а ще один спосіб мислення й відчуття ритму страху. «The High Strung», які написали й виконали заголовну пісню до серіалу «Shameless», працюють із напругою, повтором і наростанням – тими самими інструментами, що формують естетику його прозових жахів. У його романах сцени часто вибудовуються як музичні треки: повільний вступ, тривожна пауза, різкий злам, після якого тиша стає ще гучнішою.
Не випадково Малерман говорить про бажання створити «подвійний збірник науково-фантастичних оповідань» у формі альбому. Його письмо мислить категоріями ритму, темпу й повторюваних мотивів. Жах у цій системі працює не як разовий ефект, а як мелодія, що застрягає в голові й не дає спокою. Саме тому його монстри часто залишаються невидимими: вони функціонують як звук за стіною, як басова лінія, яку не завжди усвідомлюєш, але яка керує всім настроєм.
Альбоми групи «The High Strung»: https://joshmalerman.com/other-projects/

Музика навчає Малермана довіряти паузам. Як у пісні важливе не лише те, що звучить, а й те, що замовкає, так і в його прозі страх народжується між рядками. Жах тут – це не крик, а напружене очікування, не кульмінація, а нескінченне наростання. І саме тому його тексти читаються так, ніби їх не просто бачиш, а слухаєш – із затамованим подихом.

Поза межами страху

Джош Малерман – автор, який послідовно відмовляється від пояснень, остаточних відповідей і комфортних фіналів. Його жах існує не для шоку, а для співучасті. Це література, що працює з паузами, мовчанням і тінню, залишаючи читача наодинці з власною уявою – найстрашнішим інструментом з усіх можливих.
Радіємо, що книги Малермана поволі з’являються на поличках українського читача. Джош дійсно від цього щасливий)

Список використаних джерел

1. Jewish Heritage in Horror: An Interview with Josh Malerman. The horror writers association (HWA). 2022. URL: https://horror.org/jewish-heritage-in-horror-an-interview-with-josh-malerman/
2. Josh Malerman. Author (Офіційний сайт автора). URL: https://joshmalerman.com/
3. Josh Malerman Talks His Terrifying New Horror Novel, Black Mad Wheel. Paste. 2017. URL: https://www.pastemagazine.com/books/josh-malerman/josh-malerman-black-mad-wheel
4. Morton L. Interview: Josh Malerman. Nightmare. 2017. Issue 61. URL: https://www.nightmare-magazine.com/nonfiction/feature-interview-josh-malerman/
5. Oh Boy I Hope People Like That Werewolf Story: Josh Malerman on Elasticity of Style, Characters as Tools of Horror, and Being Scared to Death. The interlochen review. 2021. URL: https://www.interlochenreview.org/josh-mallerman
6. On finding the rhythm in everything you create. The Creative Independent. 2025. URL: https://thecreativeindependent.com/people/writer-and-musician-josh-malerman-on-finding-the-rhythm-in-everything-you-create/
7. Q&A With Josh Malerman: Bird Box. ReadMoreCO. 2021. URL:
   https://www.readmoreco.com/blogs/authors-interviews/q-a-with-josh-malerman
8. Spiegelman I. Author Josh Malerman is more Stoker than Lovecraft. 2014. USA Today. URL: https://www.usatoday.com/story/life/books/2014/06/13/why-bird-box-author-josh-malerman-is-more-stoker-than-lovecraft/10379935/
9. TIH 633: Josh Malerman on Watching Evil Dead, Unearthing the Radiant Artist Within, and Sequencing Book Order Like an Album. 2025. URL: https://www.thisishorror.co.uk/tih-633-josh-malerman-on-watching-evil-dead-unearthing-the-radiant-artist-within-and-sequencing-book-order-like-an-album/