"КРИК". Рецензія на корейський горор

곡성

У фільмографії режисера На Хон Джина не так багато фільмів, тож довго вибирати щось із його доробку мені не довелося, я просто майже відразу повівся на антураж фільма «Крик» (кор. Gokseong) 2016 року, знятого в єбенях про єбеня, причому з доволі довгим хронометражем (2,5 години).

Враження на початку перегляду – дивна простакувата селянщина, де я гигикав майже від кожної показаної сцени. А потім, як смола поступово загущується, так і враження до кінця перегляду змінюється на «бляха, це ж екзистенційна моторошна  драма, яка може й міцно не зачіпає, але як мінімум викликає зацікавлення і багато суперечностей, завдяки своєму відкритому фіналу».

Якщо банально про сюжет, то це історія про боягузливого поліцейського, який розслідує загадкові вбивства, скоєні в глухому залісненому селі в гірській місцевості. Так от, цей поліцейський без особливого ентузіазму тиняється по місцях злочинів доти, доки не помічає доволі дивні і жаскі симптоми у своєї маленької дочки, а потім починається страшне... ритуали, переслідування і навіть акти екзорцизму. У деяких місцях сюжету здається, що кілька подій відбуваються паралельно, але потім, коли вже вникаєш, то розумієш, що тут режисер свідомо обманює тебе.

Якщо вдаватися в екзистенціалізм –  то це історія про битву духів за душі людей, подана настільки тонкою лінією, що навіть після завершення фільму достеменно невідомо, який дух був на чиїй стороні. Духи борються, а селяни страждають. Думаю, що тут, навіть якщо й не закладена режисером, то повинна бути рефлексія на історичний розподіл Кореї. До речі, в інтернеті можна також знайти бонусні (вирізані кадри з фільму) про союзи цих духів, які не додають додаткового розуміння сюжету, але цікаво спостерігати ці колаборації. Також у фільмі відсутні скрімери як такі, що особисто мене тішить.

Зазначу, що у «Крику» є декілька суперечливих персонажів, і завдяки цьому його цікаво дивитися. Як приклад, я протягом перегляду змінив кілька думок відносно ролі одного з головних антагоністів, а в кінці взагалі заплутався, хто він (і чи був він антагоністом взагалі?). Також можемо спостерігати трансформацію головного героя від щокатого боягузливого телепня-поліцейського до доволі моторного «баті»-захисника.

Ще однією дуже ключовою особливістю «Крику» є те, що в ньому змішані релігійні (шаманські) вірування Кореї і Непалу, а також елементи католицизму (обряд екзорцизму тощо). Ритуали, зображені в фільмі, а саме: безжалісні жертвоприношення під ритм барабанів,  скажені танці і оглушливі заспіви шаманів, викручування тіл, смішать і одночасно доводять до божевілля, я не 100 % фахівець (хоча досить обізнаний), але думаю, що з цим точно все так як має бути.

Чисто візуально фільм також милує око пейзажами природи, що вагомо так підкреслює його атмосферу. Я десь читав, що Корею часто називають «країною ранкової свіжості», тому якщо охарактеризувати фільм з використанням цього терміна, то я б сказав, що це мітологічно-нуарне-натур-екзистенційно-драматичне, частково горорне фентезі з країни ранкової свіжості (впевнений, що корейці могли б цей мій термін описати одним ієрогліфом).

У підсумку до вищенаписаного варто зазначити, що фільм «Крик» показує, що Південна Корея вміє в атмосферні фільми і цією історією вона трохи привідчинила широкому загалу ширму таємниць духів-хранителів певних територій та місцевостей.

Гадаю, всі, хто переглянули цей фільм, зійдуться на думці, що він є неоднозначним, як за своїм жахливим змістом (автор додав дійсно купу всього, щоби було незрозуміло), так і за специфічним корейським гумором (звісно, що про гумор, тут в силу власного сприйняття).