Складна Ситуація

Того дня мені хотілося спати з самого ранку, в школі я цілий день боровся зі сном, але десь на останніх уроках я все-таки заснув. Коли я прокинувся, навколо було темно, хоч око виколі.Сільно боліла шия і нила спина. Я встав і озирнувся - крізь кромішню темряву я все ж зміг розібрати, що перебуваю в класній кімнаті. До сих пір. Не думаючи, я рвонув до дверей, але ті ніяк не піддавалися. Усвідомивши, що вони замкнені з іншого боку - я почав кричати що є сили і кликати на допомогу. Мої крики відлунювали по всій будівлі. Коли я замовк - настала тиша. Я міг чути, як в іншому крилі школи дме вітер, але ніякої присутності кого небудь ще тут я не помітив. Я був в повній самоті.

Мені став чутися чийсь голос, краще сказати шепіт. У страху я забився в кут, але шепіт був всюди: він ніби літав у повітрі, бігав по стінах, з метою дістати мене.

Від цього шуму мене відвернула записка на вчительському столі. І хоч була повні, цього світла не вистачало, щоб прочитати і слова на білому аркуші.

Раптово в коридорі увімкнулось світло. Я підбіг до дверей і прислухався. Тишу швидко порушив тупіт. Неначе вся школа опинилася на моєму поверсі, як в звичайний будній день. З під двері визирав маленький промінчик світла, яким я скористався щоб прочитати записку.

Почуєш їх наближення - ховайся в шафу

Не встиг я дочитати, як почув дитячі голоси недалеко від дверей. Вони були настільки чіткі, що я міг чути, про що вони говорили: хто то розповідав про гру в футбол і як йому не подобається математика, хтось голосно жував, а якась дівчинка голосно сміялася.

Злякавшись, я відійшов від дверей і помітив за собою шафу. Не довго думаючи, я поліз всередину. В клас буквально увірвалася юрба дітей в супроводі старого вчителя. З маленької щілини в дверях я міг бачити, як двоє з них стояли спиною до мене так близько, що я міг спокійно дотягнутися до них рукою.

Світло з щілини потрапляло прямо на записку, я зміг дочитати її до кінця.

Не дивися їм в обличчя!

У шафі було тісно і вкрай незручно, тому я перевертався з метою влаштується по зручніше, що видавало шум.

- Ви це чули? - запитав хтось.

Я завмер в жаху. Чотири учня підійшли до шафи і стояли прямо навпроти неї. І хоч я не дивився їм в обличчя, але відчував погляди кожного з них. Раптово один з учнів показав пальцем в мою сторону і сказав.

- Досить, Ден, вилась вже. Я знаю, що ти на перерві заліз в цю шафу і сидів там весь цей час.

Я відчув подих. Прямо над моїм вухом. Я не витримав і вибіг з шафи.

Що сталося далі - не пам'ятаю. Але незабаром настав ранок. Ще трохи пізніше вчителька прийшла заповнювати журнал. Моя рідна вчителька. А я спостерігав за нею. І за всіма моїми однокласниками. Із шафи.

Я сиджу тут уже тридцять років. Я бачив, як мої однокласники закінчили школу і святкували тут випускний. Так було клас за класом. Я вже не можу тут сидіти, будь ласка, допоможіть, хто небудь, прошу, Я БІЛЬШЕ НЕ МОЖУ!