Свято врожаю

Кожної осені у містечку Корнфілд із розмахом святкували День урожаю. Організатори не шкодували коштів та сил, щоб розвеселити відвідувачів.

– Тату, швидше! – дівчинка восьми років тягнула чоловіка за рукав.

Чим ближче вони підходили, тим сильнішим ставав галас ярмарку. Музика, шум атракціонів, веселі голоси та сміх хвилями доносились до них.

– О, Ендрю! –  Стів побачив знайомого з цілою купою повітряних кульок біля прикрашеної арки на вході.

– Вітаю! – помахав той у відповідь, – Хочеш кульку, Кеті?

– Так.

– Не думав вас тут зустріти.

Стів поглянув на дочку.

– Це вперше за останні сім місяців Кеті виглядає щасливою, після ... – чоловік не зміг договорити.

– Ти також спробуй хоч трохи розвіятись. Поговоримо коли я звільнюсь.

– Домовились, – посміхаючись, промовив Стів. – Кеті, ходімо, багато чого хочу скуштувати.

Пройшло близько години, як вони прийшли на свято та встигли набрати різноманітних смаколиків.

– Ти не втомилась?

–  Ні, мені весело. Тату, я б хотіла покататися на каруселі, можна?

– Звичайно, люба. Лишень кульку залиш.

Дівчинка відмотала з долоні шнурок і хотіла віддати кульку батькові.

– Ой!

Зелена кулька полетіла в небо.     

– Вибач доню, я ненароком.

“Це ж треба бути таким роззявою”, – подумав він, дивлячись на засмучену дочку.

– Я зараз. Побудь тут. Тільки нікуди не відходь.

Залишивши дочку біля одного з прилавків, Стів побіг до арки на вході.

– Чому сумуєте, юна леді?

Кеті поглянула на силует навпроти. Вродлива жінка схилилась до неї.

– Тримай квіточку, –  незнайомка дістала з повного кошика квітку й протягнула дівчинці.

– Дякую.

– Не сумуй. Поглянь, який чудовий день. Чи в тебе щось трапилось?

– Кулька втекла. А татко побіг нову шукати.

– Ось воно що. То це напевно він уже поспішає назад?

Кеті повернулася у бік куди вказувала жінка.

– Ендрю немає, – перевівши подих, промовив Стів. – Вітаю, ви одна з організаторів?  

– Так. Мене звати Амелі. Приємно познайомитись.

– Навзаєм.

– Я помітила сумну дівчинку й вирішила підбадьорити її. Тепер дозвольте відкланятись! Потрібно роздати решту квітів, доки святкування не закінчилося.

– Вибачте, –  окликнув він жінку, що вже відійшла. – Дякую за вашу турботу! А не підкажете, чи ще залишилися десь повітряні кульки?

– Хм, спробуйте подивитися біля головної сцени.

– Ще раз дякую.

Амелі з лагідною усмішкою помахала їм на прощання.

Вечоріло. Серед натовпу, який зібрався біля головної сцени, щоб послухати привітання організаторів, були також Стів та Кеті. Зелена кулька тріпотіла в такт безлічі інших кульок на площі.

– А?!

– Що?!

Виступ мера перервався. Щосекунди поодиноких викриків більшало. Стів занепокоєно роззирнувся.

– Тату!

Не встиг Стів відреагувати на розпачливий крик дочки, як відчув, що рука, за яку вона трималась, піднімалась. Він різко повернув голову та зустрівся поглядом з дочкою, у переляканих очах якої виступили сльози. Повітряна кулька тягнула дівчинку вгору. Чоловік навіть не встиг збагнути, коли їх руки роз’єднались.

Крики відчаю заповнили площу. У небо підіймалися сотні людей з повітряними кульками. Стів схопив дочку за ногу та відірвався від землі. Дівчинка кричала від болю. Скажено ковтаючи повітря, чоловік намагався опустити дочку униз. Черевик Кеті злетів з ноги, і разом з ним Стів упав на землю.

Дочка кричала, він це знав. Хоча саме її голосу не міг розібрати. Зараз увесь простір розділився на жахливий крик небес і розпач землі. На площі панував хаос. Стів не міг дихати, лише дивився у небо, яке потроху замовкало. Ноги відняло, та вони йому вже й не потрібні.

Бах! Неподалік щось з силою розбилося на шматки.

Площу накрив “град”. З небес падали ті, хто хвилину тому твердо стояв на землі. Ніхто не чув ані їхніх криків, ані плачу. Лише звук льоду, що розбивається об землю. Натовп, давлячи один одного, кинувся геть. Стів не рухався, сподіваючись, що одна з цих “крапель” все-таки покінчить з ним. Та цього не сталося.

Все припинилось. Крики тікаючої юрби стихли, і знову можна було почути святкову музику, що грала на площі. Чоловік почув позаду себе веселий голос, який наспівував щось незрозуміле.

Стів спробував обернутись та лишень помітив неподалік від себе, справжнє людське серце, яке парувало в оточенні купи розбитих шматків. Чиясь рука розкидала шматки та узяла серце.

Перед Стівом стояла Амелі, вона кинула серце в кошик до інших сердець.

– Яке чудове свято, – грайливо промовила вона.

Ніби нічого й не трапилося, вона лагідно посміхнулася і помахала Стіву закривавленою рукою, продовжуючи захоплено збирати свій рясний урожай…