Нірвана

 

Час, як дощ, змиває все. Змив і сліди Сіддхартхи Гаутами, але не вчення його. Артур йшов по тих майже невидимих ​​слідах з мрією досягти рівня Будди, намацуючи стежку в нірвану. Зараз він в позі лотоса, холодний і закостенілий, лежав на металевій плиті моргу.

 

– А ви знаєте, я думав, що тут пахне якось по-іншому!

– Знали б ви, як все вже дістали зі своїми байками про запах моргу.

– Ні, я насправді думав, що тут буде такий нудотний солодкуватий запах.

– Тут пахне дезінфекторами і формаліном, а ви всі схоже Зюскінда перечиталися. А ще пахне тютюном і спиртом – тому що я алкоголік. Зрозуміло? Бери краще скальпель – розкрий грудну клітку тому йогу.

 

Скальпель, грудна клітка… Слова патологоанатома відлунням пронеслися в свідомості Артура. «Ви що? Я ж живий!» – закричав він. Але його ніхто не почув. Жоден м'яз не здригнувся на застиглому тілі хлопця. Навіть зімкнуті повіки не ворухнулися. Артуру більше не хотілося пізнати нірвану. Тільки б прокинутися. Він судорожно намагався згадати слова «Отче наш». Артур не бачив скальпеля, але йому здавалося, що він чітко відчуває запах сталі і її крижаний дотик до тіла.

Практикант взяв скальпель: так, значить, від ключиці до грудини і по грудині вниз .

«Боже Ісусе, ні!» – кричав Артур.

Рука в гумовій рукавичці намацувала ключицю. Раптово тіло хлопця обм'якло, шкіра повертала природний колір.

– Нічого собі. Подивіться: він взагалі як живий.

– Що там дивитися? Ріж давай. Швидше додому підемо.

Вказівний палець практиканта з силою натиснув на скальпель. Біль був нестерпним. Артур кричав не перестаючи, але губи його залишалися застиглими – назовні не виривалося ні звуку. Очі, здавалося, були залиті цементом. Неймовірним зусиллям волі Артур намагався підняти повіки. З розрізу хлинула кров, струмками розтікаючись по худому, обплетеному візерунками вен тілу. Повіки здригнулися і очі трохи прочинилися.

– Боже, – закричав практикант, – ну подивіться: він справді, по-моєму, живий! 

Артур відчув, як почало дерти у нього в горлі, коли повітря стало проникати в трахею.

– Як ти дістав. Чому вас тільки вчать в ваших медах? Ок. Очі його тобі заважають? Зараз не будуть, – патологоанатом порився в інструментах і взяв в руки нитку і загнуту голку.

Голка проходила крізь віки і очні яблука. Артуру здавалося, що вістря встромляються йому прямо в мозок. Випустити крик назовні він, як і раніше, не міг: сили поверталися в тіло занадто повільно...

Шви на очах вийшли криві і недбалі, ніби якась дитина сама намагалася зашити порвану іграшку. З під швів по обличчю сочились краплі крові, які були схожі на червоні сльози.

Практикант відсахнувся і ледь чутно пробурмотів:

– Ні, ні... Я не можу...

– За що мені це?! Якихось лохів сюди весь час надсилають. Ти такий же дебіл, як цей йог! Дістав уже. А я ще й не похмелявся! – патологоанатом вирвав скальпель з рук практиканта і, здавалося, за секунду зробив два надрізи: від ключиці до грудини і вниз – немов вправний кравець розрізав сукно.

З губ Артура зривався хрип, який вже майже переростав в слова, але вмілі руки патологоанатома вже відокремлювали ребра від грудини спеціальними ножицями.


Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Казан Асмодея
Другий етап: Казан Вельзевула
Історія статусів

21/04/20 14:15: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
22/04/20 02:12: Грає в конкурсі • Перший етап
26/04/20 21:00: Грає в конкурсі • Другий етап
29/04/20 00:26: Знято з конкурсу • Другий етап
30/04/20 19:00: Дискваліфіковано • Другий етап