Тому, хто це знайде

Пробач мені. Але я більше не можу так жити. Сьогодні або ніколи. Я лишив собі на цю записку тільки десять хвилин – тоді не встигну передумати.

Спершу явилася тінь. Я лежав без сну і роздивлявся її. Темна пляма на стелі, силует людини з розкритими обіймами. Я вирішив, що горе заслало мені очі, і в нічних пітьмах мені ввижається мама. Мені хотілося розгледіти в тіні її риси, уявити, що вона пригортає мене.

За вікном проїхала машина, кімнатою ковзнуло світло фар. Тінь не повинна мати об’єму і текстури. А ця була волокниста, наче оберемок хмизу. Я увімкнув нічник. Уявіть собі солом’яну ляльку, вкриту товстим шаром пилу. Не маленьку – завбільшки з дорослу людину. Кудлате опудало, сплетене з графітово-сірих лозин. Воно нависло наді мною, як гігантський павук. Численні довгі коси хиталися в сантиметрі від мого носа. З-поміж них на мене гляділо виснажене жіноче лице із прикрасою, схожою на бронзове блюдце, посеред чола. У її лискучій поверхні метушилися відблиски нічника. Саме лице тонуло в пітьмі. Немов ескіз грубими розчерками вугілля: тут має бути плаский широкий ніс, тут – запалі щоки. Намалювати рот художник забув.

Я скотився з ліжка і кинувся до дверей. На порозі мене зловили перелякана сестра та її чоловік – я не усвідомлював, що кричу. Вони подивилися туди, куди я вказав, і не побачили нічого. Але Вона була там. Мінлива, наче голограма: трохи посунешся – і хворостяна постать розчиняється в тінях, схилиш голову – знов проступає на поверхні реальності.

Зять порадив мені відвідати психіатра. А за кілька днів теж побачив Її.

Я кажу «Вона», бо слова «лялька», «тінь» і «почвара» жіночого роду. Відтоді я бачив Її безліч разів. Те, що спершу здалося мені косами, виявилось довгими всохлими руками. Вони ростуть у неї по всьому тілі. Скільки їх точно, сказати не можу – нараховував то одинадцять, то чотирнадцять. Припускаю, що їх більшає. З кількістю пальців на кожній руці та сама історія. Вони витягуються, витончуються у гострі голки. Вістря легко пробивають людську шкіру, не лишаючи слідів.

 Зараз я розумію, що під час першої зустрічі ми з Нею зустрілися очима: своїми двома я дивився на Її одне, величезне та лискуче, мов мідне блюдце.

Вона являється мені майже щоночі. Звисає зі стелі, визирає з шафи, простягає до мене руки з крони дерева в парку. Виростає з будь-якої поверхні, від якої може мене сягнути.

Вогонь, струм, гострі та важкі предмети, а також вогнепальна зброя їй байдужі – все одно, що намагатися застрелити повітря. Торкатися руками не раджу – отямишся на підлозі за кілька годин, і добре, якщо зможеш підвестися. Жодна апаратура ЇЇ не фіксує. Зате фіксує людський мозок. З часом починаєш бачити Її навіть крізь стулені повіки.

Вона має запах солоної мінеральної води. Проте відчути його можна лише тоді, коли відвертатися вже запізно – її порожнє око витріщається на тебе. Твоє щастя, якщо у цю мить ти спиш.

Вранці прокидаєшся і не можеш підвестися через утому та слабкість. Ти починаєш забували усе на світі – голоси близьких, важливі зустрічі, дату свого народження і навіть власне лице. То все через стрес, чи не так?

Нічого не допомагає, тобі гіршає. Коли і як усе закінчиться – хтозна. Можливо, доживатимеш віку в психіатричній лікарні, як моя сестра. Чи не витримає серце, як у мого батька. А може, ти вкоротиш собі віку, як мій зять. Чи, дезорієнтований, впадеш на рейки метро, як мій найкращий друг. Або, як його психіатр, загинеш від голоду й спраги, бо від виснаження не зможеш ворухнутися. Моїй матері пощастило піти уві сні. Слід було спалити її щоденник, не читаючи…

Я не знаю, що Вона таке і звідки взялася на землі. Але розумію, як з’явилася у мене в спальні: я достатньо ясно Її уявив. А потім описав близьким.

Якщо почнеться епідемія, люди повірять. І, маю надію, знайдуть спосіб зупинити цю пошесть. Я нікому не бажаю зла. Але Вона не висотує мене лише тоді, коли живиться кимось іншим – тим, кому я її передав. Я замучився. Думав накласти на себе руки, але що тоді буде з моєю племінницею? Їй лише п’ять, у неї більше нікого не лишилося.

Я розповів усе, що знаю. І роблю те, що мушу. Пробач.

А тепер спробуй вловити цей легенький укол поміж лопаток.