Число звіра 666

Я ніколи не вірив у містику, магію, і потойбічні сили зла.. Проте, коли одного разу мені довелося стрітися віч-на-віч із доказом надприродних сил, у мене забракло дихання.

Усе почалося напрочуд банально!

Із простакуватого п’ятнадцятирічного хлопця, що мешкав в будинку №19. Будинок на вулиці Василя Вишиваного, де було понад дев’ять квартир; а саме в остатній жив я. Хтось із моїх співмешканців був: багатим чи бідним, добрим чи кепським. Різним!

В першій квартирі жив дядько, який суто для власного виживання користувався зі своєї квартири, в якій було три кімнати. Він щодня просиджував дома, й тримав у себе квартирантів (циганів).

У другій ніхто не жив, вона просто стояло і збирала пилюку в себе, а належала вона саме господарям сьомої квартири, та про них пізніше.

В третій, жила перша дочка тітки Ані, що мала уже трьох дітей, які заставляли свою маму валити із того цікавого-прецікавого будиночка.

А в четвертій жила друга донька тьоті Ані зо своїми двома дітьми, що якось тіснилась зі своєю мамою в одній двоквартирній квартирці.

В п’ятій квартирці нашого будинку, жили чоловік із жінкою років 45-ти, що мали сумнівну характеристику. А іще двох дорослих синів. Вони на другому місці, після мешканців сьомої квартири. Чи були вони багатими? Подейкують, що так, були. Але хитро приховували се. Чи були вони окрім того, простими? Ні! Але про теє потім.

В шостій квартирі жили сусіди, що належали, як я зрозумів – до середнього класу. Хто читав бідний, середній і багатий класи по КІЙОСАКІ, то певно зрозуміли мене. Згодом вони стали багатими. Узагалі та більшість, котра, були моїми сусідами та співмешканцями одного дому, помаленьку ставали цілком і повністю багатими.

У восьмій квартирі жили сім’я алкоголіків (вірмено-українців).

Якось увечері на лавочці сидячи разом зі своєю бабкою, я почув навдивовижу цікаву історійку. Історію про теперішню квартиру тьоті Олени та її мужа Ореста. Історія, од якої кипить досі в жилах багряна кров.

Отож, іще за часів, коли мої сусіди тут не жили – в їхній квартирі номер 7, стояла ікона «Знича» - бога вогню у старослов’янській мітологіїї. В той раз, була саме ніч на Івана Купала. Усі молоді що мешкали в тому будинку, весело святкували свято. Усі знаходились надворі, усі до єдиного. Тим часом, поки та сама ікона Знича була в квартирі 7, трафилась оця пригода.. І начебто ніщо не віщувало біди, доки одного разу та квартира не зайнялась вогнем, що горів у кострі.

Квартира номер сім запалахкотіла безсмертним й зло-мстивим огнем. Вогонь не жалів ані людей, ані речей, ані тварин, що саме знаходились там, в ту мить. Анічичирк не хвилювало сього без жалісливого огня. Люди волали.

«

— Онуку, була там річ, усе-таки, яку злий вогонь не турбував!- одрізала бабуся во время оповідки.

— Господарів, либонь, - подумав я, й висказав свою непевну думу.

— Ба ні. Та ти слухай далі.»

Був рисунок в спальні господарів, що не був зачеплений цим дивним, проте ж – небезпечним вогнем. Той малюнок нагадував бика із тілом чоловіка. На мить здалося, що це саме він розлютився, що його не запросили на свято Івана Купала, й спалив усе живе навколо себе й отого свята. Не пожалів особливо свого вогню на господарів загадкової сьомої квартири.

Одначе не менш дивніше те, що мешканці п’ятої квартири вижили, вижили сховавшись у своєму шкафчику. Дивно чи не так? Якось посеред ночи, коли я сидів влітку надворі. Я почув як хазяйка п’ятої квартири молилась до чорта що живе у шафі. Я якось читав про таке. Таких чортів заводять для домашнього благополуччя.

…

Дорогий мій онуку, знай, усе що я тобі оповіла щойно – не вигадка. Адже через плин скількох років, ця картина «Знича» й досі висить у спальні тієї сьомої квартири – що примикається до нашого будиночку.

Я не лякаю тебе, онуку. Я тебе попереджаю..

…Потім голос моєї бабусі раптом ізмінився на чоловічий, гучний та досить-таки страшний. Немов то до мене, через неї – промовляв сам «Знич». Той самий бог вогню, що не згорів підчас пожежі.

«

— Не підходь до тієї картини у повню, бо, саме тоді діють сили зла в повну силу.

— Бабусю, ти чого? – перелякано почав трясти її тіло, що уже знаходилося отепер у вічному стані коми».