КУРЙОЗ

– ... Як куди? Ми їдемо в село!

– Може, я не поїду?

– Ну як?

– Доб... – Антон не встиг договорити. Короткі гудки. 

Десять хвилин по тому. Вже у дворі. Під'їхав ЗІЛ-111. За кермом мама Каті. Катя на задньому сидінні. Антон сідає поруч.

Виїхали. Всі мовчать. Катя без настрою. Дивиться в вікно. Маргарита Львівна посміхається. Антон обережно торкається Каті. Та ніяк на це не реагує.

– Катюнь, ти б так не вередувала... Гляди, прогавиш такого красеня...

Антону лестять слова Маргарити Львівни. Він дивиться на її відображення в дзеркалі заднього виду. Жінка помітила. Поправляє майку з широким вирізом. Тканина натяглася. Пружні груди. Береться за довгу спідницю. На секунду оголює ноги. Панчохи на підтяжках. Міцні стегна. Антон не припиняє дивитися. Водить долонею по шкіряному сидінню.

– Діти, через десять хвилин будемо на місці, нас там вже зачекалися!

– Ага... Особливо, наш дідусь овоч...

– Не смій так говорити! Він все розуміє.

– Але говорити ж не може...

– Замовкни!

Приїхали. Село. Поруч річка. Ліс. Катя і Антон залишаються у дворі. Маргарита Львівна заходить в хату. Радіо голосно. Бабуся Каті не чує.

– Катя, ти зважилася ?! – в голосі Антона було чутно роздратування.

– Знайшов час…

– Чому ми не можемо це до весілля зробити?

– Я не можу... Не готова... – несміливо прошепотіла Катя.

– Що тут бути готовою!

Катя не встигла відповісти. Маргарита Львівна покликала всіх до хати. Молоді зайшли. Худа стара. Обіймає дітей. Хата велика. Багато кімнат. Все скромно. Пішли привітатися з дідом. Висохлий старий. Судно для сечі біля ліжка. Старий впізнає всіх. Поворухнутися не може. Мукає. На очах - сльози. Маргарита Львівна цілує свого батька в лоб. Всі йдуть за стіл.

– Ну як він, мам? – поцікавилася Маргарита Львівна.

– Сама ж бачиш... І чого Бог так його мучить?

– Що ти кажеш таке, Мамуся! Всьому час свій...

– Катя говорила, біля річки буде вечірка? Можна? – запитав Антон.

– І я хочу!

– Мамо!

Обід закінчився. Стара пішла спати. Катя вийшла в сад. Маргарита Львівна переодягається. Антон в кріслі. Повернув голову. Дзеркало. У відображенні інша кімната. Жінка ставить ногу на стілець. Чорні стрілки. Відстібає підв'язку. Повільно знімає панчоху. Ставить іншу ногу на стілець. Проробляє все теж. Повертається спиною до дверей. Нахиляється. Тіло юнака тремтить. Душно. Вийшов з хати.

Великий фруктовий сад. Все цвіте. Теплий вітер. Небо без хмар. Простора альтанка. Поруч з альтанкою Катя.

– Антон, ти чого блідий такий? – поцікавилась Катя. Було видно, що вона схвильована.

– Все гаразд. – з тремтінням в голосі промовив Антон.

– Тебе всього колотить! Ти що, застудився?

– Ні!

– Це через мене? Знаєш, я думала, про все це... Я не готова позбутися незайманості зараз. Але я готова на щось інше... Ти розумієш?

– Не зовсім…

– Ну... Я дозволю увійти в мене... Трохи по-іншому...

– Дітки! – покликала Маргарита Львівна.

– Йдемо. – відповіла Катя.

– Діти, я так розумію, ви намилилися гуляти...

– Так!

– Я вам постелю в різних кімнатах! Антон, тобі ж не страшно спати одному...

Темно. Зоряне небо. Молодий місяць. Вечірка біля річки. Багато молоді. Алкоголь. Великі багаття. Катя і Антон сидять біля берега.

– Коли всі заснуть, то заходь до мене.

– Ти що, боїшся? На вина.

– Знаєш, я б з іншим б на таке не зважилася...

– Угу...

– Ну що підемо? Вже так пізно...

Звивиста грунтова дорога. Катя напідпитку, тримається Антона. Зайшли в будинок. Йдуть в свої кімнати. Антон хитається. Ліг на ліжко. Пройшла година. Вийшов з кімнати. Дуже темно. Йде на дотик. Відкриває двері. Шепоче: "Катя". Лягає поруч. Перевертає Катю на живіт. Міцно стискає її сідниці. Серце калатає. Задирає труси дівчині. Катя томно дихає. "Тихіше" – на вухо Антон. Плавно входить. Вдавлює голову Каті в подушку. Тихі стогони. "Так... Так!" – вигукує Антон. – "Досить з тебе ніжності..." – Грубо “має” Катю.

За хвилину. Сперма вихлюпується в задній прохід. Вмикається світло. "Якого хера..!" Антон завмер. Переляк. Обертається. Мружить очі. Перед ним Катя і її мати. До кімнати заходить бабуся.