Секрет

​​Давним давно в одному глухому селі жили дідо і баба. Була у них невеличка господарка і єдна неодружена внучка. Не міг дідо вже сам на старість давати раду по господарству і дозволив він одружитися внучці на своєму єдиному наймитові, які таємно кохали один одного. Через кілька тижнів вони одружилися, але було то за однієї умови:

– Є в мене в житті один секрет, – сказав наймит, – кожної ночі я повинен буду йти з дому, а на ранок повертатимусь. Не варт хвилюватися, що я тобі зраджу, але ні в якому разі не старайся розгадати мою таємницю.

Молода дружина присягнулася на вірність мужові і тривалий час ніщо не порушувало їхнього супокою.​​‌‌​​ ​​‌‌‌‌Та все ж ця дивна таємниця коханого гризла її, наповнюючи душу тривогою.

Одного разу тихцем, слідом за чоловіком вийшла вона на подвір’я, сховалася за тином та й почала спостерігати за ним. А тим часом муж її роздягнувся до наготи біля старого дуба, перекрутився через голову та й до лісу побіг на чотирьох, наче собака. Зацікавило то жінку і стала вона біля того ж тину ранку чекати. Коли проспівали треті півні, повернувся її чоловік – голий голісінький… тільки з вовчим хвостом, знову перекрутився через голову і зачав вдягатися. Одягнув штани, засунув туди хвоста, накинув робочу свиту і пішов коня напувати. Злякалася не на жарт дружина та й за сніданком знову зачала питати мужа про таємницю. Та не хотів признаватися він і не витримала вона та й вигнала його з хати. Розізлився тоді муж і сказав, що хоч вона більше його не зобачить, але про діяння його почує. Та й пішов він із хати. А разом з ним пішла чутка по світу, що в нього є якийсь секрет.

Тиждень по тому біда трапилася в сусідньому селі: майже всіх людей вночі в хатах вирізали. Із кількох сотень два десятки живих лишилося! Взялися тоді вцілілі один одного розпитувати, чи не бачили кого, хто б вештався поночі по селові. Прийшла тоді наша сердега в сусіднє село і розповіла мужикам:

– Приснилося сьогодні мені, що треба шукати чоловіка, але не простого, а з вовчим хвостом, він і є вбивцею ваших односельчан.

Здивувалися мужики, але повірили їй.

Ходили люде по хатах – всіх оглядали, нікого не пропускали: були серед них, і малі, і старі, і навіть каліки. Ходили-ходили, а потім знайшли дядька, про якого недавно все сусіднє село гуло, що його жінка вигнала з дому за якийсь секрет, і виявився якраз він тим самим з вовчим хвостом. Вирішили люде громадою кинути у вогонь того чоловіка та й спалити. Тоді моцні молоді хлопаки навозили цілу купу дров, підпалили і кинули вовкуна в багаття. А старі люде на коліна поряд вогню жону вовкулаки поставили, задля каяття її. А як згорів він, з невимовною радістю піднялася вдова з землі і сказала, що не зійшло на неї всепрощення Господнє, за те, що не виказала секрет свого мужа, хоч і розгледіла подобу звіра в ньому. І взнали всі тоді, що ще страшнішою буде доля тої людини, яка є подібною до звірини, ніж самого звіра!

З тих самих часів і дотепер знаємо, що міфом висічений в скелі крізь століття – вовкоголовий лик, а світом досі ходять вовкуна сірі діти.