Час вовків

– Прокидайтесь, – промовив батько, увійшовши до кімнати.

Ми з братом почали борсатись у своїх ліжках, не розуміючи, чому нас так рано збудили. Стурбований тон батька одразу привів нас до тями. Одягнувшись, ми попрямували за ним. Із сусідньої кімнати доносилися схлипування матері. Брат, зупинившись позаду мене, потягнув на себе ручку дверей. Мати була зачинена наодинці в кімнаті з невідомих причин.

– Що з мамою? – запитав я, опинившись на дворі.

– З нею все буде в порядку, – відповів батько, зникнувши у столярній майстерні.

Сухий східний вітер нещадно гойдав гілля дерев, обриваючи невинний білий цвіт. Батько вийшов із майстерні, тривожно поглянувши на небо. В його забруднених мазутом руках було два пояси.

– Коли прийде час, висмикніть кільце, – промовив батько, простягаючи нам саморобну вибухівку. – Не дайте їм себе зарвати. У жодному випадку не знімайте їх, це - ваш порятунок.

– Який час? – запитав я, затремтівши.

– Настав час вовків, – відповів батько, поклавши руку мені на плече. – Вони прийдуть у кожен дім за кривавою жертвою. Ви повинні бути сильними і пережити цей день.

– Вони вже тут! – викрикнув сусід у воротах, із рушницею на плечі. – Потрібно відігнати стадо в безпечне місце.

– Що це? – тремтячим голосом запитав брат.

– Знамення, – відповів батько, і ми поглянули на небо. – Дочекайтесь мене, сини мої, і я все поясню.

Повний місяць небачених розмірів застиг на небосхилі в очікувані золотого диску, що повільно підіймався. З холодними поривами вітру до наших вух долетіло завивання вовчих горлянок. Узявши рушницю в майстерні, батько вирушив з сусідом до озера, де паслося стадо. З боку озера долинули постріли, і завивання вовків посилилися.

Обв’язавшись вибуховими поясами, ми рушили на поміч батькові. Місяць поступово почав затіняти сонце, занурюючи світ в багряні відтінки. Опинившись на пагорбі, я відчув як серце завмерло в грудях від побаченого. Жива сіра маса лавиною котилася до озера, відрізаючи шляхи відступу для двох захисників. Занурені по пояс у воду чоловіки били руків’ями рушниць нестримні потоки вовків. Озеро мутніло від крові та мулу. Стадо, яке вони хотіли врятувати, було розірване на шматки. Залишившись на одинці з лютим ворогом, батько поглянув на нас прощальним, сповненим болю поглядом. Він висмикнув кільце зі свого поясу, і стовп кривавої води здійнявся над озером. Хор вовчих голосів здійнявся в повітря, здригаючи землю.

Ми стрімголов кинулися додому, не озираючись назад. Гуркіт тисячі лап наближався за нашими спинами. Опинившись у власному дворі, брат миттю зачинив за мною ворота. Вовчі морди на мить спинилися, клацаючи зубами. Мої очі й досі заливали сльози, і лиш з допомогою брата я опинився в домі. Мати не відчиняла дверей кімнати і не відповідала на наші жалібні крики. Віконне скло з тріском розсипалося і стукіт важких кігтястих лап наповнив будинок. На тлі вовчого виття ми почули болісний крик нашої матері, чию плоть розривали на шматки ненаситні роти. Не гаючи часу, ми видерлись на горище, а потім і на дах нашого будинку.

– Ми приречені, – прошепотів брат, дивлячись по сторонах.

Вовки заповнювали собою всі вулиці і сади навколо. Жодна огорожа чи двері не спиняли їхньої жаги до спустошення. Людські крики і передсмертна агонія наповнювала повітря осідаючи важкою грудою в горлі. Брат підійшовши до краю даху зняв пояс дивлячись в низ. Вовки своїми тілами споруджували живу драбину намагаючись нас дістати. Він кинув вибухівку у сіру масу намагаючись відвернути неминуче.

Громовий вибух розкидав вовчі тіла по подвір’ї, змусивши поранених скиглити від болю. Переді мною впала вовча туша з виваленими нутрощами. Зі шлунку виплеснулась кров з пережованим м’ясом, серед якого викотились пальці моєї матері, на одному з яких був її улюблений перстень. Закричавши від жаху, я думав кинутися до брата в обійми, але було пізно. Вони вже були на даху. Розтягуючи немічне тіло брата по сторонах, один з вовків жадібно вгризся в горло, вирвавши трахею.

Закричавши від жаху, я вирвав кільце, і багровий світ змінився пітьмою.

– Прокидайся, – промовив батько, увійшовши до кімнати.

Розкривши заплакані очі я оглянувся по сторонах. На сусідньому ліжку було пусто.

– Де мій брат? – запитав я, стривожено.

– В тебе немає брата, – холодно відповів батько, покинувши кімнату.