Шкідливі звички

Брудна огидна хмара швидко заповнює простір. Її мацаки проникають у найвіддаленіші закутки, чіпляються зубами в плоть, всотуються у поверхню. Через кілька секунд вона виходить назовні. Проте, далеко не вся. Безліч маленьких часточок встигають намертво прилипнути до ворсинок. А разом з ними і отрута. Вони і є отрута! Вся та насолода і задоволення — лише хитре вигадливе маскування. Насправді, вона тільки чекає, гуртує сили і безжально роз’їдає зсередини. Часто жертва не розуміє, що відбувається, навіть, коли змінити щось вже занадто пізно.

Але примарний монстр спокуси має багато інших гидких пик. Бухло завжди виділяється. Воно змінює особистість, розчиняє людську сутність. Робить бравим, привабливим, розумним та веселим. Дарма, що лише в уяві. Насправді, жертва здатна тільки ригати і сцятись. Алкоголь притягує подібне, формуючи загони смердючих спухлих зомбі, натомість виїдаючи навколо індивіда гнітючу порожнечу самотності і непотрібності. Рядові гнилої армії тільки те й роблять, що тиняються округою і шукають, де б ковтнути чергової дози. Якщо потрапляєш в таке кодло, то дороги назад немає, вихід тільки один — здохнути під сміттєвим баком чи на теплотрасі. Отрута нарешті перетравить тіло та єство. А живі мерці пом’януть тебе, передаючи колом пляшку з черговим мутним пійлом, роздобутим десь за двадцятку. Їх чекає аналогічний фінал. Але трішки пізніше. Та атрофований суп між брудними вухами цього вже не здатен осягнути.

Добре, що куріння і алкоголь залишились далеко в спогадах. Дякувати, наркота минула стороною. Це окрема тема. Різні шмари і прошмандовки теж ходять городами. Кому віддатись за літрушку пива і пачку сухариків, най шукають деінде. Тріперних красунь більше немає в житті. І без цього всього в рази краще. Довкола ще чимало гімна: радіація, нітрати, глобальне потепління. Але я не псих — розумію, що на деякі речі нереально вплинути. Але, якщо від якоїсь гидоти можна відмовитись, то чому цього не зробити?

Сьогодні саме такий день. Радість переповнює, ніби виграв мільйон, хоча в цей лохотрон давно не граю. Завжди цікаво, звідки беруться ці доленосні рішення? В який момент розумієш, що вільний? Десять років тому куриво, п’ять — випивка, в інший день — паскудна робота. Все залишається позаду.

Зранку я звично йду на кухню. Роблю чай, сьорбаю. Тепле сонечко зазирає крізь шибку, ніби схвалюючи моє рішення. І ось я відчиняю холодильник і вигрібаю з морозилки все, від чого планую позбутись. М’ясо, сало, закрутка й паштети, навіть пельмені. За ними, певно, сумуватиму найдужче. Від сьогодні я вегетаріанець, хай йому грець!

М’ясо підіймає холестерин, погіршує травлення, його наколюють різними хімікатами, може ще щось. Але з цим, за великим рахунком, можна миритись. Проте природа створила тварин не для того, щоб їх жерли люди. З природою слід рахуватись. Тому я приймаю таке рішення. Якщо можна відмовитись, то чому цього не зробити?

І я роблю. Такими вчинками здобуваю владу над самим собою. Не піддаюсь спокусам, живу вільним і щасливим. І, насправді, людині для щастя багато й не треба. Просто відмовитись від зайвого, звільнитись від щоденних ритуалів.

У мене два повних пакети. Хоч на дворі літо, але ранок погожий і дерева в дворі створюють прохолоду. М’ясо не встигає підтанути і я залишаюсь чистим не тільки всередині, а і зовні. Радісний виходжу з під’їзду, крокую до контейнерів. І розумію, що в ідилію в голові проривається звук. Оглядаюсь і в десяти метрах на лавці бачу жінку. Вона плаче, затуливши обличчя долонями. Останніми днями вона часто тут сидить. Я можу поділитись власним рецептом щастя. Але не впевнений, що їй це цікаво, що це взагалі допоможе. Я навіть думаю сказати, де її шестирічний син. Поки він ще близько, всього в десяти метрах, у моїх руках. Та не роблю цього, бо сумніваюсь, що це принесе їй радість. Йду далі і закінчую свою справу. Повертаюсь назад і ловлю на собі її погляд. Піднімаю руку у вітальному жесті, посміхаюсь. Жінка теж здіймає руку. На її обличчі з’являється ледь вловима усмішка.