Нова радість стала

Настрій був не святковий. Дохід із цьогорічного колядування поки не дотягував до очікуваного. Колька з Андрієм обходили під’їзд за під’їздом, але грошей від того не прибавлялося. Мало хто взагалі відчиняв юним колядникам.

— Щоб їм пусто було, - Колька на ходу схопив жменю снігу, зліпив сніжок і кинув у лобове скло припаркованої машини. – Ми що, просто так гроші просимо, чи що?

—Ага, а потім бідкаються, що молоде покоління ледаче, не хоче працювати… Спробували б вони отак кілька дев’ятиповерхівок обійти. – Андрій сплюнув.

— Давай ще один під’їзд і закругляємось.

Хлопці підійшли до залізних дверей…

— Чорт, тут домофон. Приїхали. – вилаявся Колька.

— Хлопчики, ви колядувати? – почувся скрипучий голос. До дверей підійшла жіночка пенсійного віку, вдягнена в засалене пальто болотного кольору і червоний берет, котрий аж ніяк їй не пасував. – Заколядуєте для старенької?

Хлопці переглянулися. Схоже, що удача таки вирішила їм посміхнутися.

Жінка жила на дев’ятому поверсі. Поки ліфт віз їх нагору, Андрій встиг вивчити усі написи на його стінах. Все ж краще, ніж слухати торохкотіння старої.

— Ох, хлопчики, добре, що вас зустріла, хоч заколядуєте, повеселите стару… , - жінка підійшла до дверей передпокою, відчинила їх.

Темна кімнатка була засипана усяким непотребом. Стара відчинила двері по праву руку. Інші двері були приперті невеликою тумбою.

— Сусіди з’їхали, в Італії зараз. – сказала стара, побачивши здивовані погляди хлопців. – Проходьте.

Вони зайшли у тісний коридор. Було чутно сморід кислою капустою, бруд та пил товстим шаром вкривали усе, чого сягав погляд.

— Хлопчики, співайте, а я поки вам подаруночки винесу.

Колька затягнув «Нову радість», Андрій підхопив… Стара зайшла до кімнати, звідти почувся чийсь голос… За мить в коридор вибіг чолов’яга з тарганячими вусиками.

— О, колядники!

Наче нізвідки у руках чоловіка з’явилася гантеля, злетіла догори і зі свистом опустилася Кольці на голову. Той впав, не виказуючи ознак життя. На якусь мить Андрій закляк, наче у страшному сні. Коли здатність діяти повернулася до нього, він штовхнув чоловіка, і кинувся до дверей. Тільки зараз він побачив, що стара встигла їх зачинити. Хлопець намагався повернути ключ у шпарині, коли хвиля болю накрила його і він втратив свідомість.

Голова боліла. Схоже, що чоловік і його добряче огрів гантелею. Андрій не розплющував очей, але те, що він чув голоси навколо, не могло не радувати. «Живий!».

— Павлику, прибери за собою! Ти знову усе заляпав! Подивився, на що схожий коридор!

— Сама мий! Це не чоловіча справа!

Андрій трохи підняв повіки. Він знаходився у просторій, але брудній вітальні, прикований до батареї. В центрі кімнати стояла стара із чоловіком, вдягненим у заношені тренувальні штани та розтягнений светр. По праву руку хлопець відчув щось…

«Боже, Колька!» - поруч лежало тіло його товариша. На голові Кольки виднілася велика вм’ятина, в якій чорніла вже загусла кров. Хлопець не рухався і не дихам. Андрій не зміг стримати крику, але за мить його кат опинився біля нього.

— Тихо, тихо, не варто кричати. Ніхто тебе тут не почує, а якщо і почує – усім начхати. Тож краще побережи сили.

— Ти хто? Відпусти мене! Мене будуть шукати!

Чоловік майже впритул наблизив своє обличчя до Андрієвого. Хлопець відчув запах поту, бруду, давно нечищених зубів та проблем із травною системою.

—Слухай, мені прикро через твого друга. Так вийшло. Але ти звідси нікуди не підеш, тож не будемо зайвий раз сваритися. Якщо будеш мені допомагати, я зніму з тебе кайданки.

—Щоб ти здох! – Андрій рвонувся і вдарив чоловіка головою, роз’юшивши тому носа.

— Дарма ти так, друже. – Чоловік встав у весь зріст, і щосили вдарив Андрія ногою по обличчю. Потім ще раз, і ще, поки голова хлопця безвольно не повисла на плечах. - Нічого, будемо перевиховувати. Не ти перший, не ти останній. Мамо, допоможи!

Стара, бідкаючись підійшла, вони взяли Кольку за ноги…

— Давай, понесли на кухню…

— Павлику, синку, ну хіба ти сам не можеш його понести? Стара я вже стала для такого… Хребет ломить…

«Нова радість стала, яка не бувала…» - чувся батьків голос у Андрієвій голові. Це була перша колядка, яку він вивчив, перша, яку співав, колядуючи з татом… Кров щипала очі, але незважаючи на це, Андрій посміхався.