Баба Й виходить заміж

 Молодий фотограф Степан нарешті отямився після майже тижневого сну. Останнє, що він пам'ятав, це те, як блукаючи лісом у пошуках мальовничих пейзажів натрапив на величезну чорну кішку, котра зі спритністю вампіра вчепилася йому в шию, після чого чоловік втратив свідомість. Але навіть зараз, опритомнівши після таких дивних подій і схвильовано озираючись навколо себе, Степан прийшов до висновку, що ситуація змінилась зовсім не на його користь.

 Фотограф сидів, прикутий міцними зеленими пагонами до чималого пня, що стояв посередині запліснявілої дерев'яної хатини. Брудні від часу стіни прикрашали численні мотузки, на які були нанизані різноманітні органи тварин: мариновані очі кабана, сушений шлунок ведмедя, смажені заячі мізки та інші бридкі речі.

 — Нарешті ти, мій любий, прокинувся, — за спиною полоненого почувся дивний людський голос, що своєю мелодійністю нагадував спів павича. Наступної миті перед ним постала істота, яка ледве нагадувала собою людину, а тим паче — жінку. Вона була одягнена в брудне, місцями навіть подерте лахміття, з під якого визирали товсті орлині ноги. На її зморшкуватому обличчі, там, де в людей знаходяться щоки, сяяли дві круглі дірки, крізь які можна було побачити темну щелепу і занадто рухливий зміїний язик. У своїх кістлявих руках вона тримала дерев'яний кухоль, в якому зеленим полум'ям кипіла неприємна на запах рідина. — Я — Баба Й, твоя незрівнянна наречена.

 — Що за... — чоловік спробував заперечити, але незнайомка затулила йому вуста своїм довгим тонким пальцем, на якому срібним кольором сяяв гострий кіготь.

 — Не треба слів, коханий. Звісно, я могла тебе вбити, але довге самотнє життя змусило мене зважитись на весілля, — Баба Й вирвала один зі своїх почорнілих зубів і кинула його в кухоль. — А тепер швидесенько випий це, і після цього ти станеш невмирущим.

 "Що нас не вбиває, те робить нас сильнішими", — промайнуло в голові фотографа, коли наречена примусово його напоїла жахливим зіллям. Раптом почувся тихий стукіт.

 — Нарешті, — незнайомка радісно відчинила двері. В хатину заповзло деревоподібне створіння, чиє мокре тіло було вкрито опалим листям та рухливими мурахами.

 — Що ж, молодята... — прошепотів новоприбулий, дістаючи з власного вуха живого павука і кидаючи його до свого беззубого рота. — Чи згоден...

 — Ми згодні, пане Лісовик — енергійно вигукнула Баба Й, швидко цілуючи зв'язаного чоловіка.

 — Що ж, — промовив тоді дух лісу, важко ковтаючи свій восьминогий сніданок. — Тоді вам залишається лише обмінятися душами.

 Степан злякано поглянув на свою жахливу наречену, очікуючи найгіршого. Та в свою чергу часу не гаяла: розірвавши сорочку на фотографі, Баба Й почала гризти молоде міцне тіло, не звертаючи уваги на крики чоловіка, поки врешті не відкусила від нього шматочок серця. Та на цьому страждання полоненого не завершились. Кровожерлива незнайомка розірвала на собі верхню частину лахміття і, з силою диявола схопивши голову нареченого, міцно притулила її до своїх розірваних грудей і не відпускала її до тих пір, поки Степан, ледве переборовши почуття огиди, не відкусив дрібнесенький шматочок від її невмирущого синього серця.

 — Що ж, тепер ви, згідно з законами мого лісу, офіційно стали чоловіком і дружиною. Нехай щастя ніколи вас не покине, — ледь чутно прошепотів Лісовик і, зробивши рукою в повітрі дивний магічний знак, зі швидкістю сплячого равлика виповз з проклятої хати.

 Як тільки лісове створіння щезло з поля зору, змучений Степан зненацька відчув, що набридлі пагони пня більше не тримають його в своїх нещадних обіймах. Відчувши слабкий подих надії на порятунок, чоловік щосили кинувся до дверей. Але перед самим носом полоненого вкриті червоними плямами двері загадковим чином зачинились. У цю мить Баба Й боляче вхопила його за плече, гострими пазурами розриваючи шкіру наскрізь:

 — Куди це ти, любий, так поспішаєш? Може ти забув, що у нас ще медовий місяць попереду...

 Не кажучи більше жодного слова і не слухаючи схвильовані пояснення своєї жертви, наречена з легкістю підняла зляканого Степана і, поклавши його собі на плече, потягнула до дверей страхітливої кімнати, навколо яких були розкидані живі голови нещасних парубків.

 Ще довгий час у лісі можна було почути несамовиті крики, які лише згодом змінились на тихі стогони приреченого на вічні страждання невмирущого чоловіка, який так невчасно вирішив пошукати справжню красу природи.