Ще недавно ці зали були наповнені жерцями та відвідувачами. Тепер же тут панує тиша, яку подеколи руйнують поодинокі звуки, що відлунням пролітають поміж анфілад і галерей та губляться у глибоких похмурих кутках.
Підлогу вкривають мертві тіла у різнобарвних одежах. Покійники присягалися оберігати Святий Престол, проте не спромоглися спинити ту загрозу, про яку попереджав у своєму об’явленні один святий. Їх алебарди поламані і закривавлені кров’ю самих оборонців. На лезі жодної краплини вражої крові. Кулі ж гвинтівок не сягали цілі, але залишили свої сліди у стінах і старих фресках, а подеколи, навіть, пошкодили обличчя стародавніх бюстів і скульптур.
Ті, хто ступили у зали апостольського палацу того дня, зустріли свій кінець. Кардинали, що віддали, богові чи то сатані, душу, лежали вздовж стін, де колір їх мантій злився з багряною кров’ю. В очах цих мерців, закарбувався первісний страх і усвідомлення невідворотної погибелі. Над цими трупами добряче попрацювали: кістки потрощені і погризені, видерта плоть і жахливі рани, залишені зубами створіння, якого не знала зоологія. Де-не-де валялися відірвані голови, руки, та ноги служителів церкви. Один бідолаха був пришпилений до алебарди, що стерчали зо стіни.
З наближенням до Сікстинської капели трупів ставало дедалі більше. Струмки крові розтікалися у урізнобіч, утворюючи групи кривавих калюж. Серед мерців можна було віднайти усіх звичних відвідувачів апостольського палацу, їх кількість свідчила, що вони тікали саме до капели, шукаючи там марного захисту.
Ворог був надто сильним. Він легко виламав двері і вчинив страшну розправу над тими, хто шукав спасіння під охороною фресок видатного майстра. На стелі – біблійні мотиви, на підлозі – жахлива реальність, яку ніхто не зміг передбачити та відвернути.
У кінці зали стояв єдиний вцілілий, якого, з волі убивці, залишили живим. Його одяг втратив звичну білизну, натомість вкрився багряними плямами та брудом. Обличчя виражало невимовний жах. Губи вцілілого тремтіли, сльози давно висохли, а очі не могли їх породити вкотре. Він дивом стояв і дивився в обличчя винуватця різанини, що сидів на троні. Поруч з ними спокійно стояли два величних вовки, але їх справжній вигляд можна було розгледіти у калюжах крові – семиголові почвари, з пащ, яких спадала палаюча слина. Вони лютими поглядами дивилися на єдину людину у цій спаплюженій капелі, проте не наважувалися убивати вцілілого без наказу.
— Ви чекали на сина, а прийшла донька. Які ж ви сліпі! – засміялася жінка на троні.
Вона була чарівна як ніч, у погляді проглядалися хіть і гнів, а на пальцях – довгих, тонких з гострими нігтями – виведені чорні символи давньою мовою, яку мало хто знає.
Уцілілий усвідомив, що якщо продовжуватиме дивитися на неї, то втратить власну волю і стане її рабом. Чоловік молився, закликав Бога про милосердя, проте у відповідь – лише тиша і вітер, що, здавалося, сміявся голосом змія. Хвилини стали тягучими. Тривали довше за вічність, але водночас безжалісно наближали розв’язку.
Чоловік у брудному одязі схилився і підняв з підлоги ножа, що з’явився з повітря. Рука тремтіла, в очах проступив страх невідворотного. Один різкий рух і з горла потекла кров, окропивши підлогу Сікстинської капели.
Два вірних вовки не зрушили з місця та байдуже спостерігали кінець життя останнього єпископа римського з роду людей.
Жінка тримала у лівиці тіару. Вона підвелася, наблизилися до покійника і вмочила корону в його кров та повернулася до трону. Жінка одягнула тіару собі на голову: цівки крові стікали срібними і золотими поверхнями, аж поки не торкнулися обличчя убивці, але вона не зважала на це. Ба навіть облизнула ще ледь теплу кров.
В її очах промайнуло недалеке майбутнє світу.
— Усі шукали хлопця, і направду знаходили його. Скількох моїх братів загубили ці навіжені старці – важко злічити. Хоч би хтось з них здогадався, що за ними прийде жінка, а не чоловік. – мовила донька сатани, що носила три шестірки, випалені на лівому плечі.
Апостольський палац був зруйнований і навіки проклятий жінкою. Дві звірини у подобі вовків за наказом володарки ринули у світ нести руйнування і смерть, а вона сама блукала залами мертвого палацу, насолоджуючись звершенням, про яке давно попереджав святий, рештки котрого спочивають поруч зі спаленим храмом давньої богині.