Товстий маленький хлопчик-убивця дуже втомився. Він не звик до фізичних навантажень, проте останні кілька годин його білим пухкеньким пальчикам довелося чимало попрацювати.
Спочатку на шкірі з’явилися пухирці, заповнені водянистою сукровицею, але коли хлопчик здогадався обмотати руки шматками тканини, більшість уже луснули, та почали сочитися кров’ю.
Страх бути спійманим підганяв його, тому біль відійшов на другий план — незримим згустком висів десь збоку, нагадуючи про себе пульсуючими сигналами. А кров із пухирців змішалася із кров’ю, яка текла з розрізаного м’яса. Обривок старого рушника на кисті вже чавкав червоним.
Хлопчик різав ногу однокласника десь в районі коліна. Він ще був замалий, аби розумітися на анатомії, проте твердо знав, що курячу кісточку найлегше переламати якраз у місці згину. Тому пиляв іржавою пилою, котру взяв у діда в гаражі. Аж в очах темніло.
Але треба було пиляти швидше. Бо це не єдиний однокласник, котрий потребував уваги.