Із кімнати

- Кімната, як бачиш, доволі простора, он шафа, диван, два столи, тільки отой досить старий, тому тяжкого нічого на нього не клади. Так, ванна кімната ось тут, кухня – там, - жінка махнула рукою в сторону прихожої. – Ти заходь, роздивляйся, я то все вже тут бачила.

Роман зайшов у кімнату, яка справді виявилась просторою, з виходом на балкон, високою стелею та світлими шпалерами, в які посередині стіни були врізані ще одні двері, зі старою, де-не-де облізлою фарбою. Не встиг він запитати, як почув за спиною жінчин голос:

- Це кімната для моїх особистих речей, за неї ти не платитимеш ні оренду, ні комунальні послуги. Вона зачинена, я буду зрідка до неї заходити, але лише з твого відома, без твого дозволу я до квартири не приходитиму. Звичайно, якщо вона тобі підходить.

Романові квартира ще й як підходила – майже центр міста, основне для проживання є, плата взагалі смішна, тому:

- Так, звичайно підходить, дякую.. еее.. пані..

- Я тобі не пані, - розсміялася жінка, - мене звуть Марена, можеш так і звертатись. Отже, якщо підходить, з тебе чотири тисячі гривень – дві за перший і дві за останній місяці проживання. Далі оплата на початку кожного місяця, до десятого числа. Коли плануєш в’їжджати?

- Та ось було б непогано, щоб сьогодні. Я не місцевий, а жити більше ніде – зі старої квартири потрібно переїхати до вечора.

- Сьогодні? – Марена дещо задумалася, - хм, так, звичайно, раз так потрібно. Так, що ще? Гучних гулянок не влаштовуй, не доводь сусідів до виклику поліції.  Наче все. А! Бачиш те фото на стіні? Воно мені дуже дороге, там я з сестрою, яка тут жила, тому, будь ласка, стався до нього з повагою. Тепер все. Ось ключі, перенось речі, обживайся. Номер мій є, в разі чого – телефонуй.

Жінка вийшла в двері та залишила Романа в квартирі самого. Він підійшов до стіни, щоб роздивитись фото. Зі світлини на нього дивилось дві дівчини, обоє молоді, чорноволосі, одна з них була тією, що щойно зачинила за собою двері, інша, з родимкою на щоці, вочевидь, її сестра. Та часу роздивлятись було обмаль – речі самі себе не перенесуть.

Близько десятої вечора, розклавши весь свій мотлох по шафах, хлопець без сил упав на ліжко і, не звертаючи уваги на місяць, що світив в обличчя крізь фіранки, заснув. Проте, не встиг супутник Землі сховатися за віконну раму, як Роман прокинувся. За дверима другої кімнати щось шкреблося. Хлопець декілька хвилин прислухався до одноманітних звуків, які були страшенно схожі на те, наче хтось нігтями зішкрібає стару фарбу з іншої сторони дверей. Не витримавши, він встав з ліжка, підійшов до дверей і приклався до них вухом. Звуки зникли. Простоявши так десять хвилин та вирішивши, що то або йому здалося спросоння, або там можливо завелися миші, Роман вирішив завтра зателефонувати до Марени і перевірити кімнату на наявність гризунів, а зараз знову ліг у ліжко. Та не встиг хлопець проспати й години, як прокинувся знову. Звуків з-за дверей не було ніяких, проте тривогу він відчував більшу. Було таке відчуття, наче за ним хтось спостерігає. Підвівши голову, Роман побачив, що двері до кімнати ледве відчинені і вже збирався до них іти, як краєм ока помітив зі сторони вікна рух. Витерши з очей залишки сну та ввімкнувши ліхтарик на телефоні хлопець придивився і отетерів від жаху. Стара штора, яка заледве прикривала половину вікна і до цього спокійно собі звисала, зараз була добре натягнута, наче за нею хтось стояв. Опустивши погляд до підлоги, Роман побачив пару босих ніг, вкритих ранами, з яких, здається, стікав гній. Захлинувшись німим криком, хлопець не міг поворухнути жодним м’язом. Штора знову ворухнулася і рука, така ж жахлива, як і ноги відсунула її і перед Романом постала вона! Жінка, яку він нещодавно бачив на фотографії, з родимкою на щоці, стояла перед ним, та це вже була не та гарна дівчинка, а чудовисько, все вкрите струпами і страшною формою варикозу. Запах гною заповнив всю квартиру і хлопець уже не надіявся вижити, проте в цей час відчинилися вхідні двері і до квартири увійшла Марена.

- Ну що, - сказала вона, - познайомився уже з моєю сестрою?