Hotel "California"

Попередження: все, що описано далі, лише моє бачення пісні Eagles «Hotel California»

«Last thing I remember

I was running for the door

I had to find the passage back

To the place I was before

"Relax", said the night man

"We are programmed to receive

You can check out any time you like

But you can never leave"»

                                                      Eagles - «Hotel California». 1976

— … Але ви ніколи не зможете піти. — Холодно, але водночас із задоволенням мовив сторож. — Готель ніколи і нікого не відпускає. Готель — пекло, в якому рано чи пізно опинимося всі ми.

  Здавалося, що сторож вже не одну сотню, ні, тисячу разів говорив це.

  — Виходу немає. — Додав він після невеликої павзи.

  Я мовчки стояв. Кожна моя думка одразу ж переривалася наступною. Я стояв мов у трансі. Раптом сторож знову промовив:

  — Тисячі релігій та мітологій світу описують пекло по-різному. Проте, пекло виглядає так, — скромним жестом руки він обвів вестибюль Готелю. — Ніяких тобі Пекельних вогнів, Дев`яти кіл чи рік крові. Ніхто не кричить від болю, не страждає. Пекло — це звичайний Готель, де все спочатку здається раєм, але згодом рай набридає, зводить з розуму і не відпускає. Ось, що таке Пекло.

  Мені було байдуже на його слова, я просто хотів зрозуміти, що відбувається. В моїй голові вирували сотні різноманітних думок, але жодна із них не була доведена мною до кінця, як одразу переривалася іншою.

  — Що ви маєте на увазі? — з тремтінням у голосі промовив я.

  Обличчя сторожа набуло роздратованого вигляду. Він сильно прижмурив очі, дістав цигарку із нагрудної кишені та запальничку. Запалив. Затягнувся.

  — Ви курите? — запитав він мене.

  Бажання курити було набагато більшим за страх.

  — Так.

  Сторож протягнув сигарку мені. Я мовчки кивнув, підніс цигарку до губ та затягнувся. Моє тіло налилося теплом, я відчув розслаблення та задоволення. Вперше за останні декілька годин (?), днів (?) чи місяців (?). Я не міг сказати точно, скільки я провів у Готелі.

   — Ви далеко не перший і я впевнений, що далеко не останній, кому я це пояснюю. Готель — Пекло. Пекло у яке потрапляє кожен із нас. Рано чи пізно. Я теж декілька століть тому потрапи сюди, і я, як і ви, спочатку не розумів, що відбувається. Я блукав Готелем у пошуках виходу роками, але знайшовши, одразу ж повертався назад. У свій номер. У номер вісімнадцять.

  Сторож зробив коротеньку павзу. Обдивився мене з ніг до голови та уважно подивився в очі. Здавалося, ніби він читає мене зсередини. Тільки тоді я збагнув усю безвихідність ситуації.

  — Вам спочатку може здатися, що це Готель зовсім порожній, але це не так. Зараз ви бачите лише мене та, можливо, бачили ще когось, проте, так здається лише спочатку. Провівши тут достатньо часу ви зрозумієте, наскільки Готель величезний, і наскільки багато в ньому душ.

  Сторож замовк і перевів очі кудись, за мою спину. Я не знаю, що він там побачив, але я впевнений, що там було щось жахливе. Можливо, там стояв Князь Темряви, Батько Брехні, Лукавий, Древній Змій, Князь Світу Всього. Можливо, хтось інший. Точно сказати не міг. Але я відчував присутність Зла, і від цього моїм тілом пробігли сироти, а всі нутрощі зжалися від невимовного страху. І раптом відчуття минуло. Сторож перестав мовчки тупитися у ЩОСЬ за моєю спиною і різко перевів погляд на мене.

  — Щ-що там б-було?.. — спитав я у сторожа.

  — Нічого. Потім дізнаєтеся. — Він замовк, але майже одразу продовжив. — Який у вас номер?

   Я напружився, пригадуючи номер кімнати, де я провів останні декілька годин(?), днів (?) чи місяців (?).

  — Сто тринадцять. А навіщо вам ця інформація?

  — Забуть просто цікаво. Я у всіх «новеньких» таке питаю. То, що ти готовий провести тут решту Вічності? — Його тон різко змінився на холодний та зацікавлений, а у голосі почало пробиватися ричання. — Готовий зійти тут з розуму, готовий забути все життя, Яке було у тебе до того, як потрапити сюди? Чи готовий ти віддати свою душу Князю Темряви.

  Я зібрався з усіма силами, що мав. І, без вагання, пошепки промовив:

  — Так.