Голос розуму

Твій сон порушується стуком у вікно. Встаєш, неохоче, дивишся на вид за шклом і на гілля дерева поряд із будинком. Знову ці вітри. Затуляєш штори і знову лягаєш у ліжко. Стук повторюється. Тепер вже не такий сухий, як попередній. Комусь потрібно було постукати у твоє вікно. Не вставай! Раптом це хтось небезпечний. Але хто взагалі ходить в таку ніч в тебе по вулиці? Коти? Лягай спати. Тепер ти боїшся? Не можеш через це спати? То всього лиш гілка, забудь про неї. Що? Знову чуєш стук? У тебе є навушники? Ну от, скористайся ними і спи вже. Світло через штори пробивається? Повернися на другий бік. Що тобі вже заважає? Боїшся рухатися, раптом хтось побачить? Кому ти треба в цьому, всіма забутому, містечку? Ти ж знаєш, бляха, що ти не потрібен нікому взагалі? Ну, то заткнися і спи вже! Що там вже тебе торкається? То нога певно затерпла, та й так відчувається. Добре, давай говорити далі, цього ж ти не боїшся робити. Ну і що з того, що я просто твій внутрішній голос? Може просто зараз хтось читає твої думки? Ставлю на ту темну пляму в кутку. Я знаю, що то тінь від дверей, але… До речі, чому ти не закриваєш їх на ніч? Вони ж риплять, як ненормальні! Тоді б ти точно знав, чи заходив хтось до твоєї кімнати. О! чуєш, знову цей стук. Він уже не від вікна. Може це хтось лазить по даху? Вставай, підемо перевіримо. Знову боїшся? Правильно робиш. Пам’ятаєш той фільм… А, таки пам’ятаєш. Мені так сподобалася та жіночка з клинками, що бігала по дахах і хотіла перерізати увесь квартал ще до сходу сонця. Ну, вставай! Давай спустимося на кухню, вип’ємо води, подихаємо свіжим повітрям, вмремо від страху, бо твій кіт знову спить на холодильнику. Пішли, пішли… В сенсі, у тебе немає кота? А хто ж тоді зараз шкрябає одвірок? Гаразд, забудь. То я просто граюся з тобою. Чекай, а вхідні двері ти закрив? Треба подивитися, але спочатку поглянь у вікно. Та тінь, вона дивна. Знову стук? Господи, який ти ляканий. Немає там нікого. Ходімо на кухню вже, тобі не зашкодить ковток води. Бачиш, у кутку біля дверей нічого немає. Навіть та тінь зникла. Чекай, а куди вона поділася? Я б не хотів зустрітися з нею. Навіть якби то була та акторка. Ну чому ти знову закляк? Гайда, швидше сходами донизу. Ми знову забули щось зробити з ними, вони все ще риплять. Йди обережно, але швидко. Може так чоловік, який сховався в коридорі пожаліє тебе, дурника, і пришиє одразу, не знущаючись? Швидше, рухайся, бо так скоро взагалі втратиш свідомість! Ла-ла-ла, у-у-у-у, ла-ла… Так ж я жартую, сцикло. Ходімо вже, нікого там немає. Чому ти постійно ведешся на все, що я говорю? Я ж не голос розуму. Ось так, повільно заходь до кухні. Можливо потрібно було взяти парасольку, для самозахисту? Ти знаєш, а вона зникла з вішака. Але твоє пальто ще погойдується, тепленьке. Але ж зараз середина травня. Хто носив твоє пальто? Я все ще думаю, що це той чоловік на кухні, он він, за холодильником. Він рухається до тебе. Ближче. Ближче. Та відкрий ти очі, тупаче! Тебе зараз пришиють, а ти мов мале дівчисько закриваєш очі і мочишся собі в штани. Зараз він тебе торкнеться. О Боже! Чому його лапа така гаряча та…пухнаста? Що це, бляха, за монстр такий!? А, це просто сусідський кіт. Як він сюди потрапив? Чому задні двері відкриті? Чому ти все ще із закритими очима? Чи ти осліп раптово? Гей, чому ти не відповідаєш мені? Алло! Прийом! Земля викликає тупака! Тупаче! Чого ми падаємо? І чому так холодно? Тупаче?..