Цикл

Перша свічка. Холодна кахельна підлога. Цокіт підборів. Поділ шовкової сукні тягнеться із кімнати до кімнати, збираючи місячний бруд із надламаних швів. Дзвінка тиша вібрує від дихання незнайомки. Мережева маска закриває обличчя, але кришталевий шлейф солодких парфумів відразу дає розуміння хто перед ним.

Друга свічка. Неосвітлений коридор першого підземного поверху. Непримітний важіль за чучелом рисі. В груди ударяє сперте повітря із відтінком сирості та плісняви. Посмішка лягає на уста. Серце пришвидшує темп.

Третя свічка. Обережні кроки слизькими сходами. Стесана цегла по обидва боки. Холод стає все сильнішим і сильнішим. Вона заплющує очі, перечікуючи хвилю спогадів.

Четверта свічка. П'ятдесят років тому. Приміська садиба, де звучить дитячий сміх. День грає сонячним промінням по зеленій листві. Довгий, заставлений їжею стіл. Гойдалки. Невеличке озерце. Залишена книга казок на пледі. Тупіт. Веснянка. Фото діток на білосніжних стінах. Любов жила в кожному куточку, аж поки...

Все почалося вночі – повний місяць освітлював випалені сонцем та часом сторінки. Тік-тік. Вперше гаряча мертва плоть торкнулася зморщеної шкіри. Слова невідомої мови згущали повітря, наповнюючи його силою та блакитно-фіолетовими іскрами. Чорна розп’ята на ланцюгах кішка висіла над опущеною головою, окроплюючи кров’ю та даруючи «благословення» новій служниці культу. Крап-Крап.

Перевертень: вдень – мила жінка, що піклується про сиріт, вночі – ненажерлива тварюка, що сліпо бреде по полям, полюючи на свіже м'ясо.

Жертва за жертвою. Кожне слово із книги виконувала беззаперечно та швидко. Із новою порцією крові відстань до цілі скорочувалася, притупляючи людське нутро... Допоки...

П'ята свічка. Очі, що в темряві сяяли жовто неоновим світлом, розглядають кожну тріщинку – ідеальна видимість в темряві не єдиний плюс, дарований підземним царем.

Шоста свічка. Цикл з інтервалом у п'ять років. Повний місяць першого місяця весни. Опівночі в центрі намальованої піктограми серед шести закопаних осинових кілків роздягнута до гола жінка притискається лобом до спушеної нігтями землі. Тварина року божевільно б'ється в клітці, відчуваючи наближення кінця. Гаряче серце передає пульсацію через шкіру в вени та капіляри. Їжа, подарована царем – єдине, що дарує молодість та сили.

Сьома свічка. Металеві грати тягнуться по обидва боки коридору. Кап-кап. Вогненно-руде волосся зв'язане в міцний пучок. Пальці доторкаються до першої решітки – підвішене на кілках тіло не має ознак життя. Скрип. Скелет обтягнутий сірою шкірою зустрів привітно, якось по-домашньому в другій камері – п'ята жертва, п'ятий крок на шляху до вічного життя.

Восьма свічка. Вона не має часу на сентименти – зовсім скоро настане час десятого циклу. Луною доноситься надривний крик – аромат свіжої крові заповнює носові пазухи. Раби закінчили приготування і в такий спосіб просять з'явитися господиню. Вона не хотіла їм відмовляти.

Дев’ята свічка. Вона пам'ятала кожну забрату душу, але особливо першу – найсолодшу та найважливішу... Ніч. Чорне озеро. Відлуння мольби та хрипу. Проламана грудна клітина – сила, дарована за слухняність вийшла із-під контролю... Вперше людська кров ввійшла в організм. Дівчинка, схрестивши руки на животі, лежала на купі багряного, неприбраного з осені листя. Тонкі цівки бігли із розірваних вен рук. Скручена голова. Мати, схилившись над донькою, збирала кров в золоту чашу, ніжно погладжуючи щоки. Вона зробила вибір...

Десята свічка. Камери. Випиті досуха тіла. Дитячі кінцівки висунуті із кліток заважають пройти. Вона зневажливо окинула оком сотні складені кучками предмети гардеробу – лише чиста ззовні та всередині дитина могла стати ідеальним прийомом їжі…

Одинадцята свічка. Вона обожнювала ще теплі серця та печінку. Розриваючи шкуру, витягувала найліпші органи – вічне життя вимагає оновлення…

Дванадцята свічка. Величезна зала. Тринадцять людей в довгих вугільних плащах схилили голову. Кам'яний вівтар в саму центрі кривавої піктограми.

Кістки чорного кота та ворона, нанизані намистом на махрову нитку, зашуміли на протязі. Двері скрипнули. Головний прислужник підніс освячений вогонь до гніту.

Тринадцята свічка. Повний місяць. Хоровий спів супроводжує шурхіт одягу. Тепле молоко омиває ідеальне тіло. Цвяхи, вбиті в руки та ноги хлопчика, змазані оспіваною олією. Вона чує серцебиття, бачить пульсуючу артерію, відчуває нитки життя, що зовсім скоро обірвуться в ім'я повелителя.

Всі тринадцять свічок горять чорним вогнем. По витесаним храмовим малюнкам біжить солодка кров. Сидячи прямо на розтерзаному череві, відьма висмоктує години, дні, роки обраної повелителем жертви. Радість розквітає на вустах. Ледь видимі зморшки зникають, зелені очі наповнюються неземний сяйвом.

Всі тринадцять свічок гаснуть. Тринадцять тіл із вирваними серцями лишаються навколо ідеально чистого вівтаря. Скрип. В таємничому тумані лунає сміх.