Сон

Переді мною безкінечна сіра вода. Глибина її безкінечна, а вдалині, там за горизонтом, вона лиш сходиться в одне ціле з чорною такого ж безмежного неба.

Я стою на маленькому острівці, сам, посеред цих глибин.

Скільки так проходить часу? Може, секунда, а може і вся вічність.

Врешті, я бачу маленький вогник в далині. Він наближається до мене все швидше і швидше.

Я не знаю, що від нього чекати, але бігти мені все одно нікуди.

Цей вогник спинився поруч. Він дивиться на мене, а я на нього.

З води піднімаються подібні йому вогні. Більше і більше. Вони заповнюють собою весь простір навколо мене, від їх жару важко дихати, а в горлі збирається грудка.

З води вириваються руки. Вони не бояться полум’я. Тягнуться до мене нитчастими пальцями, торкаються, віддаючи слизотою і холодом, попри вогонь навколо. Я хочу кричати, але не можу навіть вдихнути.

Руки хапають мене за все що тільки можуть. Мацають, штрикають, щипають. Від них так холодно й вогко, так хочеться втекти хоч кудись, але навкруги лиш вогонь та безкінечна вода.

Вони затягують мене туди. Беруть і затягують углиб за волосся, за одяг, за руки й ноги.

Я вириваюсь, як тільки можу, але в мене немає сил.

Мене обпікає полум’я і мучить волога, густа вода безкінечності, що заповнює мені легені навіть швидше за гаряче повітря від вогню.

А руки все тягнуть і тягнуть униз, поки наді мною не лишається навіть краплинки світла, що ще сміла супроводжувати мене униз.

Ні, у мене ще є якісь сили.

          Я штурхаюсь і б’юся з усіх сил.

 Таки вириваюсь від них. Пливу вгору. Відбиваюсь від рук ногами й вириваюсь на поверхню, туди, де бачив той промінець світла.

Я розплющую очі.

Намагаюсь роздивитись навколо, але тіло мене не слухається.

Бачу тільки кров на своїх руках і животі, а знизу самі лиш уламки бетону, меблів й чогось там ще, розпеченого від вогню що палає довкола.

Недалеко лежить щось схоже на мою сестру.

Вона вже десь там.

Тільки б руки не забрали її углиб.

Намагаюсь поворушитися, але це марно. Вогка й липка кров все більше просочує мою футболку.

Немає навіть сил, щоб волати від відчаю.

Я знову бачу ті руки й безкінечний океан.

Вони чекають на мене.