Баба Жаба дивиться телепередачу

Баба Жаба дивилась передачу про забій, та як свіжують оленів. Дід Онуча залип було на початку, але потім плюнув, махнув рукою та пішов точити сокиру. Баба давно просила його нарубати свіжих рук на компот.

— Це тому що ти готувати не любиш, — пирхнула йому в спину баба й продовжила з цікавістю споглядати, як роблять розрізи на оленячій шкірі та випаровують звіра.

Вона сиділа біля стола, на колінах тримала миску в якій плавала голова Капітолія Харитоновича. Баба збривала, вже повністю поголеній голові, брови та вії небезпечною бритвою.

— Не любить мій дід, коли волосся в зубах застряє, — пояснювала вона Капітолію Харитоновичу й голова ніби щось тихо мугикала у відповідь.

— Коли ти мене відпустиш, бабо? — одного разу широко і невпопад відкриваючи рота спитала голова і баба Жаба, качаючи головою, витягла з-під нігтя велику голку з суворою ниткою й зашила голові губи.

— Що ви всі такі ніжні? — запитала баба й піднявши голову на витягнутих руках за вуха, замилувалась результатом.

— Ще раз кліпнеш, то й повіки позашиваю, — попередила вона голову й кинула у великий казан. — Щось Відьма мало мені мухоморів у цьому році насушила, — побідкалась баба Жаба голові й почала вкидати в казан, тільки їй одній відомі, інгредієнти. В хаті почало смердіти.

Голова булькала в печі біля чотирьох годин. Дід Онуча повернувшись до хати і кинувши купу тонких посинівши дитячих рук на стіл, заліз на причіпок подрімати. Нарешті баба Жаба дістала з печі вариво.

Вона обережно витягла голову на велику миску й кілька разів подула на неї. Голова трішки закарамелізувалася. Баба почала здирати шкіру з потилиці. Вона трішки підрізала та підчищала ножиком там, де шкіра погано злазила. Відділивши вуха, вона поклала їх на підвіконня до інших. Завтра треба буде винести їх на сонце сушити. Дід дуже любив пироги із сушеними вухами. Перед тим, як відрізати губи баба розпорола нитку, якою їх зашила. Не втримавшись вона з’їла, дмухаючи на пальці, верхню губу й облизалася.  

— Менше оббріхувати людей будеш, — помахала вона вказівним пальцем голові й вийшла в сіні за долотом.

Приставивши долото до самого темені Капітолія Харитоновича вона стукнула три рази зверху широкою зморщеною долонею, ніби не сильно, але череп смачно, з хрустом, розколовся на дві рівні частини. Баба осудливо дивилась на мозок.

— От ніби здорова довбешка, і їсти нема чого, — сказав у спину бабі дід Онуча. — Мозку майже немає.

Він виловив кострубатими пальцями у мисці нижню губу Капітолія Харитоновича й з плюскотом втягнув у себе.

— Око ще візьми. Блакитне. Має бути смачним, — запропонувала баба Жаба й сама собі швидко схопила одне очне яблуко. Подивившись у самісінький кришталик, потисла плечима й закинула за щоку. Баба любила очі розсмоктувати. Дід, як завжди, своє ковтнув.

— А Русю мені не шкода, — сказала баба й з викликом поглянула на діда. — Гарного життя захотіла. На машині їздити. КВАктейлі пити. Літаком небесним подорожувати. Ось побачиш, стане вона піною морською!

— Не стане, — потис плечима дід. Він не любив, коли обговорювали його внучату племінницю.

— Щось упіймав сьогодні в сітки? — поцікавилась баба Жаба.

— Та, — дід Онуча махнув рукою, — три душі. І ті пожовклі й кволі. Не вміють люди в наш час жити. От і помирають як сухе листя з дерева опадає. Тихо й поволі. А пам’ятаєш як Геродот помирав? З усією армією. Хто не на полі бою, тот на бенкеті, в обіймах красунь, випивши отруту.

— Так, — мрійливо закотила очі баба, — і я там була.

Баба нашвидкуруч закалатала в мисці чорні яйця, обваляла спочатку в мухоморовій муці, а потім і в них, шматки мозку й кинула на пательню, на якій вже шкварчав жир, зрізаний з синіх дитячих рук.

Сіли вечеряти.

Наїлися.

Дід Онуча попросив в баби ще чарку наливки. Баба, крекчучи встала й налила дві.

— А що, бабо, згадаємо як молоді були? — прищурив на бабу старим оком дід.

Та розреготалась та ляснула діда по спині.

— Іч, який! Усе б йому піструна свого встромити. Невгамовний!

— Дід, бабо, — почули вони з-під лавки тихий хлопчачий голос, — дайте щось їсти. Вже три дні голодом морите.

— Ах ти ж! — сплеснула долонями баба. — Забула про тебе, Івасику. Зовсім з голови вилетіло.

Вона взяла з миски язик Капітолія Харитоновича та жбурнула під лавку. Звідти донеслося жваве чавкання, схлипування і нерозбірливе бурчання.