Я купив вино, сир, фрукти, навіть собачий корм і збирався йти миритися. Прихопив іще штопор по акції, щоб ножем корок не колупати.
— Пакет великий чи середній?
— Середній.
— Чек потрібен?
— Так, давайте. Бо у вас з передбаченням.
Я часто забігав в супермаркет на Контрактовій по чек з передбаченням. Завдяки цьому і Вальку свою зустрів: «Якщо хочеш познайомитися, заговори перший», — порадив мені веселий касовий бог. Ну я і заговорив на свою голову.
Поки розраховувався, в кишені задзвонив телефон:
— Ну ти будеш сьогодні? Чи, як завжди, о четвертій припрешся?
— Буду, киця моя, вже біжу.
Хух, таки подзвонила. А то останні повідомлення були навіть без смайликів. З суворою крапкою у кінці! Думав, зовсім обідилася, без варіантів. То зараз забіжу по квіти. І презервативи візьму в аптеці, забув про них. Після сварки з Валькою — завжди кльовий секс.
Зайшовши додому, я зустрів у коридорі Граблю, маленького песика, гібрид болонки з мікробом. Це була Вальчина тварина, і я, якщо чесно, її недолюблював.
— Валічко, здається Грабля хоче гуляти, — собака бігала коридором і гарчала на мене, схоже, із солідарності з хазяйкою. Вона, маю на увазі собаку, взагалі була шалапутна.
— Валюню, пробач мені, я більше не буду бухим ідіотом! — знову озвався я.
І саме тоді, коли Валя нарешті випливла до коридору, мою ногу наче щось смикнуло — і я випадково копнув Граблю. Та заскавчала і відскочила вбік.
— Ти придурок? Що тобі собачка бідна зробила? — скруглила Валька очі.
— Та я ж не спеціально, — здивувався я і роззирнувся довкола ніг. Там нічого, крім пакета з продуктами, не було.
— З мене досить, я йду, — сказала Валька і грюкнула дверима. — Це був твій останній шанс. Бухати менше треба, щоб руки і ноги слухалися.
І вона, попри вмовляння, зібрала речі й пішла, кинувши ключі від хати мені в морду. Я сів за стіл, сперся головою на руки і обдумував свої паскудні перспективи. І раптом згадав: чорт, я ж забув подивитися чек з передбаченням! Бігом до коридору, а ось і він, в пакеті.
«Сьогодні сексу не буде, а завтра ти помреш».
Що за прикол? Наче ж не Геловін і не перше квітня, щоб таке писати. Одного разу дурний супермаркет вчив мене жити: «Будь чесним з собою». А оце вже зовсім гнилий жартик. А тут ще Валька веде себе, як істеричка. Ну перечепився об дурного пса, з ким не буває?
Вино з примирливого пакета пити не хотілося, але іншого бухла в мене не було. Я випив, подивився Ютуб і вже лягав спати. Тут з кухні почувся звук. Я вийшов. На стільці шарудів пакет з супермаркету. А штопор лежав поряд, на столі. Стоп, я ж поклав його в стіл. Чи не поклав?
На ну нафіг. Я зав’язав пакет із залишками покупок і виставив в коридор, щоб уранці разом з чеком віднести назад. Хай собі, ідіоти, таке передбачення випишуть!
Покрутившись у ліжку, таки заснув. Грабля всю ніч щось тягала і гризла на підлозі, але непокоїло не це. Руки-ноги зробилися мов не мої. Валька права: з бухлом пора зав’язувати.
А прокинувся я від думки, що в квартирі вже немає собаки. Мене обдало мурахами від черепа до пальців на ногах. Оце так прикол. Вернулася, дурепа, чи що? А ключ де взяла? Я виткнув ніс з-під ковдри. Встав. На підлозі лежали мої покупки, а поряд — пакет. І тут мої ноги мимоволі зігнулися, я присів, а мої власні руки, наче керовані кимось ззовні, натягли на голову пакет і міцно зав’язали.
Я задихався, мотав головою, качався по підлозі, кричав, двічі обісцявся. Надії, що хтось почує, не було. Сусідка знизу — глуха бабуся, а на даху лише дурні голуби. На якусь мить взявши владу над руками, зірвав пакет і кілька разів гучно вдихнув. Але тут права рука знову перемкнулася, схопила штопор — і я загнав його собі спочатку в око, а потім кілька разів у шию. Звиваючись від болю і жаху, трохи проповз підлогою, а потім, врешті, перестав смикатися.
А знайшли мене, бідного, лише через три дні. Валька ментам подзвонила.
А хто ж зараз розказує вам цю історію?
Це я, Саня Лисий, киянин в третьому поколінні, корінний мешканець Подолу. Сиджу на касі, абсолютно невидимий, і вибираю, кому з вас надрукувати наступний чек з передбаченням.