Нова жертва

Таксі зупиняється біля старого п’ятиповерхового будинку з арочним проходом, який веде до внутрішнього двору.

Сьогодні повертається сама в порожню квартиру. Ще зовсім недавно це помешкання здавалася найкращою домівкою, бо Антон був поруч. А вчора він її покинув.

Банальні поради подруги та випиті дві пляшки вина не допомогли.

Сумна і хмільна Оля виходить з авто, яке не змогло підвезти її до парадного, бо в'їзд в арку перекритий суцільними металевими ворітьми. В них пророблені двері для мешканців. Вона штовхає їх – ті, зі скреготом, відкриваються. З освітленої вулиці ступає у темінь довгого арочного тунелю. На мить сліпне – не розгледіти ні асфальту під ногами, ні стін, ні стелі. Та зір швидко адаптується. В кінці ходу видніється тьмяне світло – десь у нетрях двору єдиний ліхтар бореться з пітьмою.

Стукіт підборів луною відбивається від стін. Прискорює ходу. Долає половину шляху, коли чує - щось стукає об метал. Хтось відчиняє ворота? Озирається. Нікого. Світла з вулиці не видно – все закрито. Тиша.

Серце тривожно калатає. Оля впевнена – за нею спостерігають з пітьми. Алкоголь вивітрюється з думок, вона стрілою вилітає в освітлений дворик і стишує кроки. Видихає з полегшенням. Ще кілька метрів – і вдома!

Ступає ще крок і випускає з рук сумочку, бо хтось ззаду хапає її за шию, сильною рукою притискає до себе, затуляє долонею рота і тягне назад в темінь. Оля намагається пручатися, але марно!В проході є ніша в стіні з відкритими дверима, в які викрадач затягує її. Двері захлопуються, клацає засув. Тягне не освітленим коридором, потім – вниз сходами. Холодно, як у погребі. Відкриваються ще якісь двері – вони опиняються в кімнаті.

Зі стелі звисає провід з лампочкою. Світло падає на бетонну підлогу, облуплену штукатурку стін, по яким тягнуться труби. З меблів – стара канапа з купою лахміття.

Нападник відпускає її та штовхає на підлогу. Оля крізь сльози дивиться на викрадача. Високий, жилавий, років сорока, одягнений у все чорне.

Впізнає – двірник Ігнат! Був ввічливим з нею: при зустрічі радісно вітався. Навіть пару раз допомагав донести пакети з покупками.

– Як же я довго чекав цього! – мовить він.

В руці виблискує лезо ножа.

Оля кричить крізь сльози, відповзає до стіни, забивається в куток.

– Ніхто не почує. Твій Антон не прийде. Я сказав йому, що ми трахалися в мене в підсобці і твої трусики показав. – Він витягає з кишені її стару білизну, яку вона викинула колись в смітник. – Тепер ти моя. – Ігнат підносить ніж до її обличчя.

– Ні! – Оля з криком закриває лице долонями.

– Роздягайся, сучко! Зараз ми дійсно потрахаємся і моя брехня стане реальною!

– Нетреба! – благає.

– Заткнися! – дає ляпас і дівчина головою вдаряється об стіну та ледь не втрачає свідомість

В ці секунди ні він, ні вона не помічають як прочиняються двері, не чують приглушене гарчання.

А за мить Ігнат падає біля неї від удару биткою по голові.

Над ними нависає чоловік в спортивному синьому костюмі. Довге чорне волосся, гострий ніс – схожий на ворону. Очі налиті кров’ю, на вустах хижий оскал. Він нахиляється над тілом двірника і прокушує вену на шиї.

Кров скрізь! Він мов якийсь звір висмоктує її.

Оля непритомніє.

Коли приходить до тями, бачить, що поряд, в позі лотоса, сидить брюнет в спортивках . Очі закриті, виглядає умиротвореним Ісусом, лиш заплямовані кров’ю обличчя та рот псують картину.

Її зіниці розширюються! В кутку лежить закривавлене тіло Ігната, його череп роздертий – видно залишки мозку, який поїдає худе, як скелет, напівголе людиноподібне створіння. Воно перестає жувати і повертає до неї зморщене, з гнилими виразками лице з жовтими очима. Закривавлений рот оголяє ряд жовтих кривих зубів і з горла виривається ричання.

Між ніг Олі мокріють джинси. Вона виходить із ступору, схоплюється на ноги і мчить геть з кімнати.

«Ісус» навіть очей не розтуляє, а через мить чує, як з брязкотом відчиняються і захлопуються двері.

– Не парся, ніхто нас вже не потурбує сьогодні, – каже тихо. – Її психологічна травма – нікчемна ціна за життя. Як все-таки кайфово рятувати цих смертних. Добре, що ти любиш жерти мізки таких психів, і мені не доводиться пити кров невинних людей.

Створіння не звертає на нього увагу і гризе залишки мозку.

– Чув? На окружній знайшли пару розчленованих дівочих трупаків. Серійні маніяки твої ж улюблені?

У відповідь – чавкання.