Моє тіло пахне порохом

Нікого з нас не питали, чи хочемо ми служити в армії. Бо хто ж захоче, якщо єдине призначення солдата ­­­­— бути гарматним снарядом проти гігантських монстрів-ящірок. Їхніми цілями були наші міста. Бомби та ракети не залишали на них навіть подряпин. Єдине, що спроможне їх знешкодити - це людська плоть.

Мене призвали в армію, коли відрахували з університету через те, що я вмазав викладачу, який чіплявся до моєї дівчини. Якщо точніше, я хотів, щоб Рута була моєю дівчиною. Я зміг затягнути її в ліжко лише один раз, коли вона напилася. І хоч після цього багато разів намагався з нею заговорити, вона не хотіла зближатися зі мною.

Коли вдома я розказав, що більше не студент, батько ходив по знайомих лікарях та юристах, безуспішно намагаючись «відмазати» мене, але матір це ніби не дуже хвилювало. І хоч мене забрали, я мав надію, що до мене не дійде черга і через рік вже буду вільним. Та перший бій відбувся через місяць.

Кільканадцять ящірок намагалися пробити оборону міста. Нас завчасно зв’язали і поклали штабелями біля гармат, хоча по статуту ми мали залазити в них самі. По небосхилу літали тіла. Мало хто з них потрапляв у ціль, більшість розбивалися об землю або врізалися в інших солдат. Найближчі ящірки, по яких вже потрапило п’ять чи шість тіл, вже падали від отриманих ран. Офіцери, що тягали тіла й стріляли, говорили про нас так, ніби ми неживі речі, солдати на землі плакали й благали відпустити, проклинали офіцерів, а я подумав про те, що моїй матері сподобалось би таке видовище. Одного разу вона відлупцювала мене ременем після того, як я зарюмсаний прийшов після школи. На уроці розповідали про ящірок і нам показали відеозапис, як ящірка помирає під градом людських тіл. Я жалів і ящірку, і солдат, але після того, як мати відшмагала мене ременем, щось в мені змінилося.

На лінії оборони помітили незвичну особу ящірки. Вона була заввишки, як двадцятиповерховий будинок, панцир нагадував скупчення металевих пластин червоного забарвлення і ходила на чотирьох кінцівках, ніби крокодил. Підійшовши на відстань пострілу, по ній загатили гармати, але тіла не пробивали її панцир, а відпечатувались на ньому червоними плямами. Іншої зброї не було. Офіцери покинули свої пости і побігли в бік міста, залишивши нас напризволяще. Хтось огрядний перечепився через мене і з його поясу випав ніж. Той побіг, не помітивши втрати. Я пересунувся так, щоб ніж опинився в моїх руках і я зміг звільнитися. Інші солдати благали їх розв’язати, та я не звертав на них уваги.

Мене зацікавив незвичний панцир. Я подумав про те, що він виконує роль обладунків, а під ними звичайна ящірка. І якщо я зможу її вбити, то стану героєм і отримаю право одружитися на будь-якій дівчині, не отримуючи згоди від неї чи її родичів. Я зможу одружитися з Рутою. Так само, як колись мій батько отримав право одружитися з моєю матір’ю.

Перше, що спадало на думку — треба поцілити в око. Я схопив найближчого солдата за ноги й поволік до гармати. «Ти що коїш, розв’яжи мене» ,- несамовито кричав той. Засунувши його всередину, я прицілився і стрільнув. Я забув врахувати силу вітру й солдат пролетів далеко від ящірки. Провів ще шість пострілів. Я швидко втомився, тягаючи тіла, а ящірка все наближалася, я навіть міг побачити тіло, що висіло на гострому виступі панцира. В мене залишився останній солдат. Вирішив поки не витрачати його, а почекати, коли ящірка підійде ближче. Вона вже ступила на передній краї лінії оборони. Я прицілився і потрапив точно в око. Череп вибухнув, немов перестиглий кавун, тіло впало, роздавивши зв’язаних солдатів. Голова лежала за сто метрів від мене. По вцілілій половині щелепи стікав розплавлений мозок.

Та попри те, що ящірка втратила частину голови, вона дихала й збиралася вставати. Солдатів біля мене не було. В голові промайнули мрії, як я граю весілля з Рутою і як урочисто приймаю медаль за свій подвиг. Чомусь медаль мені вручав той офіцер, що вронив біля мене ніж. Мені було гидко стояти біля цього боягуза. На мене дивилася моя мати, але я не бачив радості на її обличчі.

Я навів гармату на ящірку, встановив автоматичний постріл через тридцять секунд і заліз всередину.