Справжнє еротичне мистецтво

Тонкі пальці підносять сигарету до губ нафарбованих темно-фіолетовою помадою. У покритих чорним лаком нігтях віддзеркалюється неонова вивіска. З носа, в який вставлене срібне кільце, повільно виходить сигаретний дим та швидко розчиняться у вогкому тумані.

Стукіт підборів порушує нічну тишу, високі шкіряні блискучі чоботи потрапляють у калюжу.

– Блях! Ну й погода! – замість вітання каже власниця ботфортів.

– Ніка, нарешті! Скільки мені тут підпирати стіну? Ще не вистачало, щоб мені зараз гроші почали пропонувати.

– Ну хоч так заробиш.

Дівчина відповідає на жарт піднявши руку з середнім пальцем.

– Що ти мені хочеш показати, таке важливе, що я таксі брала та летіла через все місто серед ночі?

– Я закінчила та одразу зателефонувала, – взяла Ніку під руку та повела у під’їзд.

– Коли ти востаннє бачила Аллу? – запитала Ніка вже в ліфті.

– Досить ревнощів.

– Я знаю, що вона тобі не тільки позує.

– Вона більше не буде приходити. Мені потрібна лише ти, – сказала дівчина та поцілувала Ніку.

Поцілунок триває поки темна кабінка дрижачи підіймає їх на саму гору багатоповерхівки.

У просторому приміщенні панує морок та запах олійної фарби й ще чогось неприємного. Флуоресцентні лампи увімкнулись зі статичним потріскуванням. Навколо стоять та висять на стінах великі полотна з намальованими оголеними жінками. Художниця використовує переважно яскраві кольори, контрастне поєднання. Ніка впізнала себе, а також Аллу, на двох картинах вони зображені разом. Дивлячись на ці зображення вона згадує дотики Алли та її обійми під час того, як вони позували. Вона пам’ятає її запах та м’якість, неначе оксамитової, шкіри.

– Ось вона! Максимальне оголення тіла та почуттів… – вказує художниця на картину.

У центрі майстерні на мольберті увагу привертає велике полотно. Фарби нанесені густими мазками, переважають різні відтінки червоного, від рожевого до багряного. Форми на картині переплітаються та змінюються. Окремі фрагменти схожі на реалістичні малюнки внутрішніх органів з анатомічного атласу. Але всі зображення деформовано та кожний елемент вплітається у цілісну картину. Якщо подивитись на картину з відстані, то помітно жіночу фігуру, що складається з різнокольорових плям.

– Це зовсім не схоже на всі твої роботи. Я навіть не знаю, що сказати… Вона мене лякає, але я не можу відірвати погляд…

Художниця задоволено посміхається та каже:

– В мене для тебе щось є.

Вказівний палець підносить до її вуст дві рожеві пігулки зі смайликами.

«Колеса» подіяли швидко. Ніка все не може відвести погляд від картини та починає помічати, як зображення змінюється, перебуває у постійному русі. Пурпурові спіралі закручуються, пляма багряно-кармінового відтінку пульсує неначе серце. Довгі ламані лінії кольору мадженто переплітаються та рухаються. Вся майстерня наповнюється пурпурово-рожевим світлом.

Ніка чує тихий, знайомий голос. Неначе слова з'являються прямо в голові:

– Це вона зі мною таке зробила.

– Алло? Це ти? Де ти?

– Я тут. Ти на мене дивишся… На те чим я стала…

– Де Алла? Що ти зробила з нею? – схопили Ніка художницю за плечі.

Та лише розсміялась та відштовхнула дівчину.

Ніка відчула, як в неї запаморочилося в голові. Світ навколо втратив чіткість.

– Що за хуйня відбувається!? Що ти зі мною зробила!?  – хотіла, ще щось сказати, але язик, як і все тіла перестали її слухатись.

– Ніка, ти станеш моїм наступним шедевром, – сказала художниця та почала роздягати дівчину.

Зняла з неї шкіряний плащ, потім чорну блузу, стягнула штани з вінілу. Художниця обійняла роздягнену дівчину за талію та підвела до іншого великого полотна натягнутого на підрамник, що закріплений на мольберті майже горизонтально. Білизна поверхні, не наче закликала до створення чогось нового.

Ніка відчула, що з її тілом, щось почало відбуватись. Вона більше не контролює свої м'язи. Серцебиття пришвидшується, здається, що легені при кожному подиху роздуваються до таких розмірів, що впираються у ребра. Ніка відчула, як її внутрішні органи почали рухатись всередині тіла. Здавалось, що кишки звиваються, неначе змії. Вона не відчуває біль тільки страх та, як поступово накочується велетенська хвиля приреченості. А потім з дівчини почала, наче тканина, сповзати шкіра. Коли її тіло впало на полотно, Ніка була ще жива. Її селезінка та печінка рухались по грунтованій білій поверхні в різні боки, створюючи химерні візерунки. М’язи розтягуються та переплітаються між собою утворюючи на полотні огидно-привабливу композицію. Вона розуміє, що не помре так швидко. Її очікує доля, що спіткала Аллу. Доля значно гірша за смерть – вона стане живою картиною.