Вихід

«Слухай сюди, довбаний ти телепню. Там, звідки я прийшов, таких як ти їдять на сніданок. Тупо їдять. Буквально, бля. Варять у великому казані. Чи смажать на вогнищі. Чи просто сирими. Стара Грета любила маринувати очі і пальці. Вона їх возила з собою в банках. Йобнута відьма. Тоді всі їли людей. Перші років з десять після Благословення інших варіантів просто не було, якщо хочеш не здохнути, бля. Всі чіплялися за життя як щури на сраному смітнику. І я тобі кажу - смітником тоді було все навколо. А ми були брудними сраними щурами. Ми жерли гімно і самих себе. Ми жили у смердючих зграях. Не зупинялися більше ніж на тиждень. Сунули на південь, де тепло. Знищували все на своєму шляху.

І, я, курва, не хочу навіть уявляти, що би було з тобою, якщо би ти нам трапився. Це було їбуче пекло. Ми створили його самі для себе і ніхто не хотів його просто так віддавати Порожнечі. Ми не брали полонених, не лікували поранених, хворих і старих. Всі вони ставали їжею. Хтось колись придумав байку, що ми походимо від мавпи. Так от, це повна хуйня. Хуйня, чуєш. Ми походимо від щурів. Щури тоді були з нами. Завжди. Їх, здається, ставало з кожним днем більше. Після Благословення залишилися тільки ми і щури. Ну може ще якісь їбучі бактерії, але я не в курсі. Це було як. Це слово. Симбіоз, сука. Ми співіснували разом зі щурами. Були одним організмом. Ми жерли їх, вони жерли нас і всі ми жерли одне одного. Ми поєдналися в якійсь довбаній гармонії, чи що. Гармонії розкладу. Канібалізму. Вічного руху. Ніхто тоді не замислювався ні над чим. Над сенсом всього цього блядства.

Та нам це і нахуй було не треба. Нахуя тобі сенси, коли ти – частина великого смердючого звіра з тисячами голодних пащек, пазурів та вирячених очей. Ти просто жереш, сереш, сциш, їбешся і сунеш на Південь. В теплі краї. Сука, як ми сунули на Південь! Це був, бляха, біблійський Вихід. Ми вирвалися з рабства цивілізації, культури, релігії, законів, обмежень. І стали тим, ким завжди мали стати – йобаним монстром. Левіафаном. Гігантським голодним кровожером. Благословення очистило нас. Звільнило нас від усієї тієї хуйні, якою жило людство тисячі років. Зробило нас справжніми господарями свого життя. Спростило його і ми всі нарешті відчули справжню Радість. Радість від теплої крові, сирого м’яса та кісткового мозку. Радість набитого пуза. Радість перемоги над слабким. Радість ще одного прожитого дня, коли здох не ти, а той, хто поруч. О, це було велично! Сцикливим гандонам як ти цього не зрозуміти. Ви зі своїми підарами-дружками хочете повернути сраний порядок. Диктатуру гоміків та баб. Ти тупориле чмо так і не зрозумів, що це все була найобка. На чолі всього все одно завжди стояли Вони. Сцяли вам в очі свободою, їбучою толерастією, турботою про довкілля та йобаних тварин. Ти і гадки не маєш, сраний хіпан, що таке справжня свобода. Велична свобода! Могутня свобода! Свобода, що пахне виваленим кишківником, вирваними очима, сирою печінкою та теплою кров’ю! СВОБОДА ЩУРА!»

Я вдарив його по голові трубою. Вона відразу луснула і чорний карні впав у пилюку як мішок з гімном.

Сам ти, блядь, хіпан.

У мене попереду багато роботи. Треба відрізати голову, розпотрошити тушу, розрізати її на шматки та засолити. Нутрощі і голову – псам. М’ясо – в табір. Йому треба як мінімум два тижні просолитися. Раніше їсти не можна. Ми ж не якісь довбані дикуни.